Незважаючи на таємні надії одних і побоювання інших, нинішній квітень не став в Україні повторенням майданного грудня 2004-го. І бізнес, і пересічні українці індиферентно спостерігають за політичними іграми. Позитивний бік цього здорового скептицизму полягає в тому, що економіка, на відміну від грудня 2004-го, зберігає стабільність, а люди не поспішають знімати депозити й закуповувати долари та сірники. Однак будь-який політичний процес має свою ціну, впливаючи на розвиток національної економіки. Тому політикам, та й усім громадянам країни, не зайво було б уявити, яким буде «рахунок», виставлений Часом за нинішній «бенкет демократії». Можливо, це допомогло б нам швидше і з меншими втратами дійти згоди...
«А В ОСТАЛЬНОМ, ПРЕКРАСНАЯ МАРКИЗА...»
Переважна більшість експертів-економістів у своїх прогнозах стримано-оптимістично оцінюють можливі наслідки політичної кризи для української економіки. Економіка, що поновила свою динаміку, продовжує сталий розвиток, який, до того ж, майже на 50% забезпечується експортом, тобто більше залежить від світової кон’юнктури, ніж від ситуації всередині країни. Уряд обіцяє в повному об’ємі виконати бюджет. Відсутність товарного дефіциту та лібералізованого імпорту надійно страхують від загроз товарного дефіциту, рекордні резерви Нацбанку гарантують стабільність валютного курсу, а динамічний розвиток банківського сектору надає упевненості у його сталості. За відсутності об’єктивних підстав, ажіотажна поведінка покупців на будь-якому з ринків малоймовірна, а значить, макроекономічна стабільність може зберігатися в цих умовах невизначено довго.
Зазначимо, що такий оптимістичний прогноз дійсний лише за умови зберігання політичного конфлікту в жорстких рамках правового рішення та недопущення його подальшої ескалації. Прогнозування вірогідних сценаріїв вирішення конфлікту не є предметом цієї статті, автор лише виходить із припущення щодо розсудливості сторін, які усвідомлюють неминучість компромісних і неприпустимість екстремістських рішень.
Однак відсутність прямих короткострокових негативних ефектів не повинна породжувати у політиків ілюзію того, що вітчизняна економіка дозволить вести політичну боротьбу на взаємне знищення нескінченно довго. Для цього доцільно розглянути вірогідні середньо- та довгострокові наслідки політичної кризи.
Затягування з розв’язанням політичного конфлікту, який, до речі, вже поступово переходить у затяжну форму, призводить до поступового зростання рівня політичної невизначеності, а, отже, до очікуваних суб’єктами господарювання політичних ризиків. На невизначеність найближчої політичної й економічної перспективи накладаються сумніви з приводу подальшої долі чинного уряду й, відповідно, стійкості орієнтирів його економічної політики. Ці ризики поступово відбиватимуться у вигляді зниження інвестиційної привабливості економіки та гальмування інвестиційної активності як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів, звуження горизонту стратегічного планування компаній, а значить, — зміщення їх до спекулятивних видів діяльності. Первинними ознаками такого розвитку подій є гальмування вітчизняного фондового ринку, зниження міжнародним рейтинговим агентством «Standard & Poors» кредитного рейтингу України до рівня негативного, тимчасове припинення деяких інвестиційних проектів, про що повідомив у своїй доповіді Верховній Раді перший віце-прем’єр- міністр Микола Азаров. Багато представників вітчизняного бізнесу наразі займають вичікувальну позицію, про що свідчить затримка зі сплатою податків й уповільнення динаміки експорту, але, вочевидь, готові, залежно від політичного становища, повернутися чи то до звичайної діяльності, чи то зайнятися виведенням грошей із бізнесу й/або з країни.
Незалежно від подальшого розвитку кризи, з великою часткою ймовірності можна передбачити, що він уже призвів до втрати частини потенційних іноземних інвестицій нинішнього року. Зрозуміло, ситуація може бути враз виправлена шляхом приватизації якого-небудь ласого супердорогого об’єкта а-ля «Криворіжсталь» («кандидати» на продаж — у всіх на слуху), ось лише інвестицією для української економіки це буде назвати вже важко (пригадаємо головний біль із надходженнями від пана Міттала).
Імовірне гальмування притоку іноземних інвестицій разом із можливим прискоренням відтоку капіталу з країни може спричинити надмірне навантаження на платіжний баланс, який і так переобтяжений негативним зовнішньоторговельним сальдо. Стабілізація курсу може вартувати Нацбанку частини його рекордних резервів. Проте цілком імовірно, що втрати балансу будуть із надлишком компенсовані припливом іноземних спекулятивних капіталів на фондовий ринок. Оскільки котирування акцій, що впали, створюють сприятливі умови для купівлі активів практично «задешево». Ураховуючи очікуване зростання інтересу інвесторів до інфраструктурного сектору економіки, у світлі ЧМ Євро-2012, можна передбачити, що багато фінансових спекулянтів будуть не проти за викидними цінами прикупити об’єкти (або їх території?), які здатні будуть згодом принести непоганий прибуток. І зберігання політичної плутанини у країні сьогодні — непогана їм у цьому підмога.
Суб’єкти, які присутні на вітчизняному ринку, закладають політичні ризики в очікуваний рівень прибутку (тобто рівень цін). Тому затягування або несприятливий розвиток кризи сприятиме посиленню інфляційних тенденцій, передусім — у секторах, де зростання цін менш обмежене регуляторними вимогами й конкуренцією, зокрема, — на ринку нерухомості. Це також може призвести до зростання відсоткових ставок за кредитами. Вірогідно, це розуміють у Нацбанку, рада котрого має намір уплинути на ситуацію зниженням своєї облікової ставки. Крім того, цілком можливо передбачити, що, наприклад, у нинішньому підвищенні цін на бензин не останню роль відіграли також і сумніви трейдерів у здатності уряду дотримуватися умови спільного Меморандуму, який обмежив зростання цін кілька місяців тому.
НЕ ДО РЕЧІ ПРО СТРАТЕГІЮ
Довгостроковий негативний ефект продиктований значною мірою не лише самою квітневою політкризою, а й усім періодом політичного протистояння, що йому передував. Фактично вже можна говорити про втрату «вікна стратегічних рішень», яке існувало для України в проміжку між парламентськими 2006 року і наступними президентськими виборами і мало бути використане для системних соціально-економічних реформ, в тому числі — непопулярного характеру. Натомість конкуренція політичних сил, яка рогорнулася, призвела до підкорення економічної політики логіці політичного протистояння, продовживши «стратегічну паузу», що тягнулася з середини 2004 р. Перетворення соціальної політики держави на предмет політичної конкуренції не дозволило розгорнути реформування системи соціального захисту, завадило збалансувати завдання економічного й соціального розвитку в бюджеті-2007, заблокувало реформування ринку праці та деформувало соціальний діалог роботодавців з профспілками, загальмувало структурну модернізацію ЖКГ.
Сумною ознакою нинішнього етапу розвитку демократії в Україні стало різке зниження якості захисту прав власності. Неконтрольований розвиток практики нецільового використання судової системи, що отримав могутній імпульс наприкінці 2004 р., плюс правовий нігілізм періоду дискусій довкола реприватизації породили потворного квазіправового мутанта у вигляді «рейдерства», а попутно — загальне розчарування в спроможності держави захистити права громадян. У таких умовах навряд чи варто дивуватися тому, що представники бізнесу схиляються до спроб відстоювати свої інтереси шляхом безпосередньої присутності в органах законодавчої та виконавчої влади. Тому можна не сумніватися, що в майбутніх парламентських виборах конкуренція бізнесу за місця в партійних списках центрального і місцевого рівня, а отже, — спотворення демократичних принципів формування влади — поширяться ще більше, ніж у 2006 році.
Політична криза стала піком протистояння в країні, вивівши з політичного процесу законодавчу владу і різко скоротивши реальний стратегічний горизонт для уряду. Останній, слід віддати йому належне, продовжує активно працювати над рядом стратегічних програм, однак, за всіх їх чеснот, вони не можуть сприйматися суб’єктами господарювання як конституція майбутньої політики уряду, оскільки його доля поки що невідома.
Наслідки затягнення «стратегічної паузи» лише на перший погляд мають вигляд «втрачених потенційних досягнень». Насправді вони готові зримо проявитися вже найближчим часом.
ЗАПИТАЄМО ІНВЕСТОРА
Справа в тім, що вражаючі й обнадійливі результати, які демонструє вітчизняна економіка, як і раніше, засновуються на застарілій, малоефективній моделі розвитку. Експортна модель зростання відродилася при переважанні низькотехнологічних, ресурсомістких товарів, що зберігається в експорті товарів. Зростає залежність від імпорту, причому збільшення внутрішнього попиту, в тому числі інвестиційного, стимулює, передусім, розширення імпортної складової ринку. Незважаючи на прискорення зростання інвестицій, частка капвкладень у реальний сектор економіки, що вимагає реконструкції та переходу до інноваційної моделі розвитку, відносно невелика. Зберігаються значні диспропорції в структурі цін, підвищується рівень доларизації економіки, розростається «булька» ринку нерухомості. На межі можливого здійснюється соціальна політика, а у разі втягування економіки в черговий передвиборний цикл вона цілком може стати не тільки заручницею всього, що відбувається, а й перетворитися на реальну загрозу макроекономічній стабільності.
Таким чином, для забезпечення сталості економічного розвитку вже сьогодні необхідно вживати заходи зі створення систем довгострокового інвестиційного кредитування та підтримки інноваційної діяльності, зміцнення фондового ринку, реформування податкової системи, захисту інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках і регулювання доступу на внутрішній ринок, формування повноцінного ринку праці, проведення комплексних перетворень в аграрному секторі з метою підготовки його до введення ринку землі, реструктуризації ЖКГ, впровадження інструментарію регулювання діяльності природних монополій. І цей список далеко не повний.
Початок практичної фази переговорів з ЄС відносно утворення зони вільної торгівлі, реалізація інтеграційних домовленостей з країнами ЄЕП відкривають Україні нові перспективи та можливості освоєння зовнішніх ринків і водночас містять нові виклики нинішній національній економічній моделі. У разі позитивного рішення про прийняття влітку цього року нашої країни у СОТ, Україна, не виробивши стратегії адаптації до цього членства з відповідним законодавчим підкріпленням, ризикує втратити потенційні вигоди, зате повною мірою відчути сумнівну «привабливість» економічної глобалізації.
Тому збереження стратегічної пасивності влади в економічній сфері через її політизацію та блокування законодавчої діяльності вестиме до загострення структурних диспропорцій, зниження рівня конкурентоспроможності національної економіки, а отже, — рентабельності виробництв і динаміки їхнього розвитку, ускладнить протидію зростанню «інфляції витрат», що у свою чергу буде джерелом перманентної соціально-політичної нестабільності. Цей ефект відчуватиметься вже поточного року у вигляді зниження темпів економічного зростання і може отримати розвиток у наступні роки.
Сьогодні лише найневиправніші оптимісти можуть насправді вірити в те, що нові парламентські вибори зможуть привнести що-небудь нове в розклад політичних сил. Нинішня криза — результат «невивчених уроків» 2004 року, які однозначно свідчили про необхідність заходів і рішень щодо консолідації країни. Підмурок такої консолідації — у продовженні та завершенні соціальних і економічних реформ, можливих лише за умов політичної стабільності та наступності влади.
