Хоча зараз у всьому світі національні валюти знецінюються, Україна з її політичною нестабільністю стала просто Меккою для валютних спекулянтів.
Зліт курсу долара до десяти гривень за один «бакс», який раніше здавався лякалкою, цього тижня почав перетворюватися на реальність. Курс американської валюти перевалив за позначку в дев’ять гривень і рушив до десяти. Прогнозів, що долар коштуватиме й десять, і дванадцять гривень, вистачало ще півроку тому. Проте вони почали здійснюватися лише наприкінці лютого. За словами першого заступника голови НБУ Анатолія Шаповалова, в усьому винні безвідповідальні прогнози політиків.
«У нас усе більші політичні діячі, — заявив він на зустрічі прем’єра Юлії Тимошенко з головами обласних рад. — Сказав, який буде курс гривні, а відповідальності жодної не несе. А що людям робити, якщо вони чують, що курс буде по дванадцять гривень?», — риторично спитав він.
«То ви скажіть, що цього не буде!», — запропонувала Шаповалову Юлія Тимошенко.
Як це часто буває, за емоційними й зовні невибагливими оцінками політиків стоять приховані економічні процеси, які вони ж самі і породили. Або щось таке, що давно вже час зробити, та ніхто не наважується. Інтерес підприємств і населення до долара, від якого зараз гине гривня, створив сам Нацбанк.
Так, на словах увесь минулий рік голова правління НБУ Володимир Стельмах закликав населення вірити українській національній валюті. І своїми листами він регламентував умови, за яких зберігати заощадження у гривні було вигідніше, ніж у валюті. Ставки по гривневих депозитах значно, до півтора рази, перевищували відсотки по банківських внесках у валюті. Але тактика раптового зміцнення гривні за рахунок долара, до якої двічі, 2005 і 2008 років, вдавався уряд Тимошенко разом із НБУ, призвела до прямо протилежних результатів.
Стрімкі обвали курсу долара показали дуже різку динаміку, нехай і позитивну, коливань національної валюти. І це, як запах крові для хижаків, привернуло до України додаткову увагу валютних спекулянтів з усього світу. Невипадково великий інтерес до Києва виявляє зараз Джордж Сорос, який свого часу обвалив англійський фунт стерлінгів, хоча він останнім часом вважається більше філантропом, аніж фінансистом. Але звідки у Сороса гроші, як не з гри на курсах валют?
НБУ зараз звинувачує банки у фінансових спекуляціях і падінні курсу гривні. Однак половина українських банків уже давно належить зарубіжним фінансовим організаціям. Тому їхня гра на обвал гривні не може не бути схвалена їхніми материнськими структурами з-за кордону. І саме НБУ ще 2008 року чітко дав зрозуміти, що він більше не утримуватиме курс гривні, фактично запросивши в Україну тих небагатьох валютних спекулянтів, які про неї чомусь забули. Відмова від оголошення валютного коридору на 2009 рік в «Основних напрямах грошово-кредитної політики» НБУ торік виглядала як ліберальний крок. Те саме в бюджеті на 2009 рік зробило і Міністерство фінансів, відмовившись у ньому від середньорічного співвідношення долара та гривні. Доки пересічні громадяни тішилися, що економіка України стає ліберальнішою, українська влада замість того, аби готуватися до важких часів, що насуваються, по суті, сама запрошувала в гості нинішній фінансовий, а потім і економічний шторм, до якого вона виявилася явно не готова. І тепер Нацбанк і уряд намагаються перекладати провину за це один на одного. НБУ докоряє Кабінету Міністрів у тому, що в кращі роки розвитку України не було створено стабілізаційний фонд, який зараз допоміг би пережити кризу, як це відбувається на Заході. А уряд звинувачує НБУ у спекуляціях на валютному ринку. Очевидно, що в неготовності України ефективно впоратися з кризою, винні обидва інститути влади.
Що б сьогодні не заявляв НБУ, наполягаючи на тому, що курс долара в Україні завищений, і як би банкіри не закликали населення зберігати вклади у банках — після обвалу гривні й замороження вкладів їм уже ніхто не повірить. І не виключено, що Україні доведеться повернутися до політики гарантованого державою валютного коридору. Принаймні, інші кроки з «пакету минулого», в який входив валютний коридор, вони сьогодні вже роблять, пропонуючи повернутися до практики примусового продажу 50% валютної виручки експортерів.
Прийняття подібного закону парламентом, у якому лобі експортерів є дуже сильним, буде надзвичайно непростим, якщо взагалі можливим. Та й Нацбанку тепер доведеться добре подумати, звідки і як залучити ресурси для того, аби твердо гарантувати середньорічний курс національної валюти відносно долара. Плата за те, що не вдалося зробити своєчасно, завжди виявляється високою. Хто б не був у цьому винний — Нацбанк чи уряд — платитимуть за все вкладники банків, а по суті — все населення України.
