Одним із найбільших підприємств України з видобутку залізняку підземним способом по праву вважається ВАТ Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК), правонаступник, у нещодавньому минулому, «Кривбасруди». У структуру комбінату входять чотири шахти: «Батьківщина», «Гвардійська», «Жовтнева», та ім. Леніна. До останнього часу, понад шість мільйонів тонн залізорудної сировини (ЗРС) добували криворізькі шахтарі. Із моменту початку кризи, рівень видобутку руди на підприємстві впав майже на 70%! Загальна чисельність працівників КЗРК становить понад десять тисяч чоловік.
Проте йтиметься не власне про підприємство, а про те, яким чином трудовому колективу залізорудного комбінату вдалося вижити в період гострої економічної кризи, зберегти основний робочий кістяк підприємства, не розвалити виробництво. І тепер, у момент відносного економічного піднесення розпочати не з нуля і не із «завалу».
Відповісти на ці запитання може лише людина, яка ближче за всіх сприймала проблеми і прагнення працівників КЗРК — це голова профспілкового комітету комбінату, Юрій ДЕРКАЧ.
— Юрію Леонтійовичу, що ж було зроблено профкомом КЗРК, щоб не втратити робітників і не «покласти» комбінат?
— Почну, мабуть, із висловлення вдячності всьому робочому колективу ВАТ КЗРК за розуміння тієї ситуації, в якій опинилося наше підприємство за місяці кризи!
Зараз можна сказати, що гострий момент для нас минув, пішла робота, стали надходити замовлення, кадровому відділу дано дозвіл на добір робітників за основними фахами. Але, це начебто кінцевий результат. За плечима вісім місяців дуже важкого для нас часу. У цьому періоді ми змушено пішли на непопулярні заходи такі як, наприклад, скорочення робочого тижня. Природно, що заздалегідь ішло обговорення, що зробити, щоб комбінат зміг вижити, адже в нас буквально настав повний «застій». Вся руда, яка видобувалася, не продавалася, а лишень складувалася. Прибутку, як ви розумієте, не було ніякого. Природно, що постало питання руба, як бути. Адже для нас головним було зберегти робочий потенціал, не зупинити виробництво! І ми пішли в робочі колективи. Стали вести необхідну роз’яснювальну роботу. Хочу відзначити, і, мабуть, у мене це звучатиме неодноразово, люди поставилися з розумінням!
Звичайно, дехто може сказати, а чого ж ви не пішли на законні заходи, тобто оформлювати простої і под.? Законне, потрібно сказати запитання. Відразу скажу, цей шлях добрий на недовгостроковий період, а ми передбачали, що економічна криза може затягнутися не на один день. Але навіть, якби кризова ситуація тривала недовго, припустимо такий момент, нам би все одно довелося припиняти виробництво. А вихід на робочий режим — це складний процес, і займає він не день, два... загалом, робітники з нашими пропозиціями погодилися, хоч переконати їх було і непросто, адже для кожного головне хліб насущний, а це, природно, зарплатня. Зрозуміло, що при неповному робочому тижні люди сильно в грошах втрачали. Проте всі розуміли, що іншого виходу в нас немає. Та й не примушували ми нікого, все робилося добровільно, а інакше й не можна.
— А як же колективний договір і, особливо, соціальні питання?
— До нашої честі, хочу сказати, що на цей період жоден пункт колективного договору припинено не було. Навіть у найважчі місяці, а це травень-червень цього року, ми зберегли й виплату оздоровчих, і санаторно-курортне забезпечення працівників комбінату, залишилося навіть безкоштовне перевезення. До речі, проводилися й усі спортивно-масові заходи. Скрізь наші трудящі брали участь, у всіх запланованих культурних програмах. Звичайно, суми, що виділяються на ці дійства, були набагато меншими, але головне ж не в грошах, а в участі. — посміхнувся мій співрозмовник. — До речі, зараз акціонерами ВАТ КЗРК було створено стабілізаційний фонд, за рахунок якого виплачувалася не лише зарплатня, але, наприклад, і забезпечувався повноцінний відпочинок трудящих. Так, за літній період, у наших курортних зонах відпочило понад 1200 осіб. До речі, вартість путівок не «кусалася», люди платили від 10% до 30% диференційовано від періоду відпочинку. Окрім цього, задовго до початку кризи, нами було зроблено реконструкцію оздоровчого комплексу сімейного типу, де було проведено «євроремонт». Так само працював міський профілакторій. Та й наша гордість, оздоровчий комплекс «Дзержинець», доставив дітям гірників чимало радощів. За чотири роки нами було зроблено повну реконструкцію цього центру відпочинку. І тепер, без зайвої скромності скажу, ця оздоровниця визнана однією з кращих у Приазов’ї. За поточний період там поправили своє здоров’я понад дев’ятсот дітей! Окрім усього, ми суто нашими силами, без додаткових фінансових дотацій, підготували й відкрили всі належні нам турбази, які перебувають у рекреаційних зонах Кривого Рогу.
Звичайно, без взаємодії всіх структур комбінату, нам би все це не вдалося. Хочеться сказати, в нас в управлінні склалася чудова команда. Я на комбінаті понад десять років, із них шість років пліч-о-пліч із Головою правління, Федором Івановичем Караманцем. Сам, у минулому рядовий гірник, він завжди з розумінням ставиться до питань профспілки, і завжди йшов нам назустріч. У нас вибудувалася своя схема роботи. Так, з усіма насущними проблемами я йду до нього, а вже, Федір Іванович, виходить із нашими пропозиціями на акціонерів. І потрібно сказати, що він уміє домовлятися, проте, як і ми. Адже для нашої профспілки головне не вийти на вулицю горланити, а знайти розв’язання проблеми шляхом переговорів, що, з нашого погляду, більш ефективно.
— Але все ж таки, мабуть, на КЗРК є й насущні проблеми сьогоднішнього дня?
— Звичайно, є й не одна, і зачіпають вони не лише день сьогоднішній, але й найближче майбутнє комбінату. Стосуються вони такого моменту; ми йдемо все глибше, зараз шахтарі досягли глибин від 1200 до 1400 метрів. Деякі стовбури шахт досягають і півторакілометрової глибини! Відповідно зростає собівартість руди, яка видобувається, а ось способи добування як були на рівні 50-х років, так і залишаються досі! При цьому ми спираємося на дослідження інститутів ще радянських часів! Така ситуація неприпустима!
— Чому?
— Скажу коротко, потрібна модернізація шахт і нове вивчення надр. До речі, ми розуміємо, що модернізація — це колосальні фінансові інвестиції, але з урахуванням майбутнього вони того варті. На даний час, ми не піклуємося про те, що залишиться нашим внукам і правнукам, адже цей час не за горами! На жаль, у більшості випадків, багато які власники націлені на одномоментний фінансовий результат.
Наступна проблема, яка стоїть досить гостро перед нами, це питання кадрів. Річ у тім, і це не є таємницею, що кваліфікованих шахтарів стає все менше. Та й не станеш хорошим гірником, навіть маючи диплом ВНЗ. Тут потрібно, як кажуть, мати чуття до надр, до землі, при цьому бути дуже обережним, у хорошому розумінні цього поняття, бо ти один на один зі скелею. Не дарма у нас бажають — міцної породи над головою, є така приказка у гірників, коли вони спускаються до забою. У контексті цього, мимовільно згадуються минулі часи, коли престиж нашої роботи був на висоті. Чим це досягалося: по-перше, висока зарплатня та соціальні гарантії для шахтарів, по-друге, гірники були забезпечені житлом, що, погодьтеся для молодого чоловіка, який прийшов на шахту, дуже важливо. І останнє, шахтар, який пішов на пенсію, міг на неї безбідно жити, тобто будь-хто знав, старість йому забезпечено. А тепер, усього цього немає. Напевно, державі варто б було прийняти працездатну програму дій, як у системі освіти, так і в системі пропаганди робітничих професій! Звичайно, профспілка намагається щось робити своїми силами, але цього мало. Ось тут і потрібна державна підтримка, тим більше, професіонали своєї справи, а це стосується не лише гірників, завжди будуть запитані і завжди в честі!
Закінчуючи нашу розмову, хотілося б привітати всіх шахтарів із професійним святом, яке відзначалося нещодавно! Побажати економічної стабільності та просто людського успіху, а також, щоб наші спуски дорівнювали кількості наших підйомів!
