Щороку людство продукує понад два мільярди тонн сміття. Це в середньому 200 кілограмів на людину. У країнах активного споживання ця цифра сягає дві тонни на рік на людину. Тобто кожен представник «середнього класу» продукує щороку маленьку вантажівку сміття.
Відходи гниють на сміттєзвалищах, забруднюють океани і руйнують екосистеми.
У багатьох країнах світу давно замислилися над тим, як уникнути перетворення планети на великий смітник. Виявляється, сміття можна переробляти.
Швеція є одним зі світових лідерів, які використовують технологію «енергія зі сміття» (waste to energy). Майже 2,5 мільйона тонн сміття щороку спалюється для вироблення електрики або тепла.
У країні — десятки сміттєпереробних заводів та «сміттєвих» електростанцій. Вони забезпечують енергією майже мільйон сімей — чимало як для десятимільйонної країни. Таке місто, як Мальмо, 60% своєї енергії бере з відходів.
99% сміття в країні використовується або як паливо для електростанцій, або як сировина для виробництва. Лише 1% відходів утилізується на полігонах. І це вже те, що просто не підлягає переробці чи використанню.
Певна річ, про унікальний досвід Швеції, яка перемогла своє сміття і допомагає сусідам — імпортуючи і спалюючи їхні відходи, — в Україні вже написано багато. Але в межах організованого ПРООН в Україні прес-туру, присвяченого сталому розвитку, з нами поділилися ще одним секретом особливих стосунків шведів зі «сміттям».
Виявляється, шведів абияк непокоїть той факт, що високий рівень доходів пересічного мешканця Швеції призводить до надмірного, на їхню думку, споживання. Як ілюстрація до проблеми, коли тамтешні мешканці продають дім, бо розлучаються, або якщо хтось із родичів у ньому помер, усі меблі в будинку просто викидають на сміття.
У невеличкому місті Ескельстуна — 80 кілометрів на захід від Стокгольма — засновники комунального центру з приймання та сортування відходів три роки тому — в серпні 2015 року — кинули виклик нормам роздрібної торгівлі, тут шопінг набуває абсолютно нового значення. Тут продають і купують... «учорашнє сміття».
ReTuna — перший торговельний центр для продажу перероблених та регенерованих товарів не лише у Швеції, а й у світі.
У супермаркеті можна придбати лише перероблені та відремонтовані товари.
У торговельному центрі є 14 магазинів, ресторан та виставкова площа.
Крім того, є окремий освітній майданчик, щоби зацікавлені шведи могли навчитися ще більше переробляти. Випускники таких курсів для дорослих (вік наймолодшого учасника — 20 років, найстаршого — понад 80) отримують знання з дизайну речей, облаштування інтер’єрів і сортування та переробки відходів, а також відповідний диплом фахівця в апсайклінгу (з англійської — upcycling — використання у виробництві старих речей). Тож, скажімо, якщо до проходження цих курсів жінка була собі звичайною медсестрою, то після — з дипломом — вона вже має спеціальність медсестри з кваліфікацією апсайклінгу. Жодних доплат до заробітної плати це не дає. Але цим вона засвідчує, що живе більш стало й відповідально.
Хоч міська влада й володіє центром, але магазини — окремі незалежні підприємства. Їхні власники сплачують комунальному підприємству орендну плату, а натомість отримують торговельну площу та відсортований працівниками Центру товар для продажу, який зазначений в укладеному контракті. Там є магазини меблів, одягу, садівництва, аудіо— та відеотехніки, електроніки, будівельних матеріалів та спортивного обладнання.
Завдяки центру в місті з’явилося 50 нових робочих місць. І — як розповіла директорка Центру — люди, котрі працюють тут, лояльні до роботодавця і не крадуть речі, з якими працюють.
Сам Центр є повністю економічно незалежним. Жодної копійки дотацій із міського бюджету комунальне підприємство не отримує. Орендна плата за торговельну площу, продаж сміття на спалення та спеціальні тренінги для населення про те, як дати друге життя старим речам, — надають ReTuna можливість оплачувати рахунки і заробітну плату своїм працівникам.
КОМЕНТАР
Анна БЕРГСТРЕМ, засновниця та директорка ReTuna:
— Реалізований у місті Ескільстуна проект демонструє, як ми можемо використовувати економіку замкнутого циклу. Замість лінійної моделі «взяти — використати — позбутися» пропонується модель, за якою все, що ми створюємо, може бути перероблено на сировину й використано повторно.
Ми можемо перетворювати купи сміття на цінні ресурси. Адже частину того, що ми викидаємо, може бути відремонтовано і повторно продано. Звісно, нам доводиться докладати багато зусиль, щоби сюди приїздили відвідувачі й купували речі, які інші люди вже викинули. Ми мусимо бути навіть кращими, ніж звичайні магазини, — мати кращий запах, освітлення, дизайн, бо самі речі у нас неідеальні.
Люди, які мешкають в Ескельстуні (близько 100 тисяч осіб), можуть сюди приїхати і залишити непотрібні речі. А працівники тут допомагають їх занести. Якщо хтось не хоче задавати в переробку, тоді вони просто віддають його на сортування. Люди віддають речі нам абсолютно безкоштовно. Ми їм «платимо» лише своєю вдячністю за те, що вони свідомі у своєму споживанні. Це фантастична концепція, яка заслуговує на те, щоб набути широкого розвитку і поширення у світі.
