Останній тиждень працівники столичної книгарні «Сяйво», що на вул. Великій Васильківській, 6, на своїх робочих місцях не лише вдень, а й вночі. «Вартують», адже очікують, що знову повернуться молодики, котрі ввечері в понеділок 8 лютого завітали до книгарні й, вигнавши її працівниць з приміщення, позаварювали вікна листами заліза... Тоді звільнити приміщення від непроханих гостей вдалося лише вранці й за допомогою міліції, що тимчасово взяла книгарню під охорону. На щастя, нового штурму поки немає. Очевидно, перший «візит» таки сколихнув суспільство й привернув увагу до проблеми комунального майна, яке розпродається без жодного аналізу можливої користі для громадян, так і книгарень, котрих у центрі столиці України майже не залишилося...
«Твориться, по суті справи, неприхований бандитизм відносно останньої книгарні», — заявив минулого вівторка спікер Верховної Ради Володимир Литвин, підтримуючи пропозицію свого заступника Миколи Томенка втрутитися в ситуацію. Нагадаємо, що народні депутати доручили з’ясувати ситуацію навколо приміщення книгарні «Сяйво» голові Тимчасової слідчої комісії з розслідування фактів зловживань київської влади Кирилу Куликову та парламентському комітету з питань культури і духовності.
Хоча дивно, як це досі народні депутати були не в курсі «пригод» столичного комунального майна, а особливо — книгарень. Адже нещодавній напад рейдерів став лише логічним наслідком тривалої боротьби за безцінні квадратні метри центральної частини столиці.
ДВА ДИРЕКТОРИ ОДНІЄЇ КНИГАРНІ: ЗНАЙДІТЬ ВІДМІННОСТІ
У ситуації з «Сяйвом, як це часто нині буває, рейдерами одне одного називають обидві сторони конфлікту... Ще одна данина рейдерській моді — наявність двох директорів та печаток. Один директор чергує в книгарні, інший — намагався туди потрапити разом з молодиками спортивної статури, які навіть прихопили з собою свіжі трудові договори. Але поки журналісти та правоохоронці грають у «знайди відмінності», комунальне майно тишком-нишком стає приватним зі можливістю змінити цільове використання приміщення.
Директор «Сяйва» Алла Лазуткіна, демонструючи «Дню» «результати» нападу на книгарню зі збитками понад 150 тисяч гривень, впевнена, що її намагалися захопити, аби завершити процес привласнення приміщення, котрий розпочався 16 вересня минулого року. Тоді приміщення «Сяйва» Шевченківська районна рада продала з аукціону ТОВ «Абріль-студіо» за 2,6 мільйона гривень. Це удесятеро дешевше від ринкової вартості, вважають експерти. А вже 26 вересня ця фірма здала приміщення книгарні в оренду іншій — ТОВ «Українська книга». Незважаючи на те, що в цей час в ньому знаходилося «Сяйво», і договір оренди в книгарні був до 2010 року, зауважує Лазуткіна.
«Сяйво» як орендар з діючою угодою мало першочергове право на приватизацію приміщення. Натомість книгарню навіть не повідомили про проведення аукціону, заявляє Лазуткіна. Лише 9 листопада вона отримала лист від заступника голови Шевченківської райради Олександра Федоренка, який повідомив, що приміщення, яке книгарня займає останні 48 років, 16 вересня продали з аукціону.
А напередодні Нового року, нагадаємо, столична прокуратура опротестувала рішення Шевченківської районної державної адміністрації (РДА) стосовно приватизації приміщення книгарні. Протест був винесений за результатами перевірки щодо законності приватизації вказаного приміщення, яка була здійснена за дорученням прокурора міста Євгена Блажівського. В прокуратурі підкреслили, що внаслідок дій чиновників Шевченківської райдержадміністрації ТОВ «Книгарня Сяйво» позбавлено права на участь у приватизації. Зокрема, приватизація проведена без належного інформування громадськості та, насамперед, орендаря («Сяйва»), чим порушено вимоги Закону України «Про приватизацію державного майна».
Проте після цього Лазуткіній в продовженні договору оренди в Шевченківської райдержадміністрації відмовили, зазначивши, що район не є власником приміщення, оскільки воно було приватизоване шляхом продажу на аукціоні. За новим договором оренди Лазуткіній порадили звертатися до нового власника приміщення...
Альтернативний директор «Сяйва», котрий намагався взяти під свій контроль книгарню 8 лютого, Ростислав Корнієнко є одночасно й директором ТОВ «Українська книга» — нового орендаря приміщення на вул. Великій Васильківській, 6. Він переконаний у своїй правоті й у власній легітимності. А події минулого понеділка, повідомляє УНІАН, прокоментував так: «Книгарню було зачинено на переоблік, коли група осіб на чолі з Костянтином Клімашенком (чоловік Алли Лазуткіної. — Ред.) — моїм колишнім партнером з книготоргового бізнесу — зламала замкнуті двері й увірвалася в приміщення. Представники правоохоронних органів були присутні, проте, з незрозумілих причин, у конфлікт не втручалися».
У 2001 році, за словами Корнієнка, обидва підприємці «як співзасновники ТОВ «Орфей-1» надали книгарні «Сяйво» матеріальну підтримку в обмін на участь у статутному фонді ТОВ «Сяйво». Проте згодом Клімашенко, сказав він, спробував «розмити частку» Корнієнка й усунути його від управління магазином. Корнієнко, за його словами, «через судові інстанції домігся повернення 50% статутного фонду ТОВ «Сяйво», а потім збори співзасновників «Сяйва» обрали його директором магазину.
«У мене є всі необхідні документи, котрі підтверджують мої повноваження як директора ТОВ «Сяйво», і я реалізовуватиму їх виключно в правовій площині, — сказав Корнієнко. — Книгарня зараз не в тому фінансовому стані, щоб платити комусь відступне — значну частину приміщень здано в суборенду. Більш того, зараз ТОВ «Сяйво» взагалі втратило право оренди приміщення на Червоноармійській, 6, і я як директор зараз буду вимушений передусім займатися відновленням цього права. Я з усією відповідальністю заявляю: книгарня «Сяйво» працюватиме, подобається це комусь чи ні».
ЗАМІСТЬ КНИЖОК — СУМОЧКИ...
«Це типова рейдерська схема, — натомість переконана Алла Лазуткіна. — Тож я навіть знаю, чим це все закінчиться. ТОВ «Українська книга» побуде півроку, поки всі журналісти про конфлікт забудуть. А потім тут буде ресторан чи бутік, де продаватимуть сумочки по 22 тисячі гривень...».
У тому, що в приватному приміщенні центральної частини Києва може бути книгарня, справді виникають сумніви. Суттєвою відмінністю комунальних книгарень є те, що вони орендують комунальну власність міста зі значними на це пільгами. Приватники ж винаймають приватизовані приміщення за ринковими цінами.
До речі, як в таких умовах живеться приватним книгарням? Чи зазнають і вони певних утисків від місцевої влади? Так, директор ТОВ «Книгарня Є» Катерина Федоренко запевняє, що зі сторони київської міської влади вони не зазнають утисків, але й про допомогу говорити не доводиться. «Вони нами не цікавляться. Мені здається, що вони за два роки існування книгарні навіть і не знають, що вона є», — зізнається вона «Дню».
Здавалося б, знищення комунальних книгарень, в яких, до речі, книги за ціною не дуже відрізняються від приватних магазинів, не повинно було б турбувати представників приватних книгарень. Та Федоренко іншої думки: «Таким бібліотекам, як «Наукова думка», «Сяйво» чи «Знання», по 50—70 років, їх знають не лише кияни. Наприклад, нашу книгарню знає певна категорія киян, а хто з Василькова, Борисполя чи Обухова знає про неї? А от про ті комунальні книгарні знають, адже в них ходили цілі покоління». Тим паче, що вони знаходяться в центрі міста. А хтозна, чи відкриються на їхньому місці приватні книгарні. Мабуть, жодний книжковий бізнес не потягне таку оренду, вважає Федоренко.
ЯК РЯТУВАТИ КОМУНАЛЬНЕ МАЙНО?
Та все ж Лазуткіна вірить в альтернативне закінчення цієї історії. На запитання «Дня», у чому вона бачить вирішення проблеми незаконної приватизації комунального майна, Лазуткіна відповіла: «У його передачі трудовому колективу. Я не вірю, що мої співробітники, котрі пропрацювали тут десятиліття, замість книгарні захочуть зробити черговий бутік... Якби ми думали про приватизацію, взяли б кредит (у нас прекрасна кредитна історія), і виплачували б його».
Натомість відомий український боксер та лідер однойменного блоку в Київраді Віталій Кличко впевнений, що приватизацію та перепрофілювання приміщень книжкових магазинів, бібліотек та інших закладів культури столиці слід заборонити. Тож блок Віталія Кличка вимагає від Київської міської ради прийняти відповідне рішення. «Ситуація із «Сяйвом» демонструє розуміння нинішніми очільниками міста того факту, що владарювати в Києві їм залишилось недовго. Тому вони хочуть розпродати якомога більше об’єктів комунальної власності», — вважає Кличко.
Як зазначається на сайті політика, блок Кличка ще з 2006 року протидіє намаганням приватизувати приміщення книгарні. «Ми підготували проект рішення, яке б забороняло приватизацію книгарень «Сяйво» та «Знання». Тоді столична влада наш проект проігнорувала. Я сподіваюся, що сьогодні за допомогою прокуратури та правоохоронних органів, які втрутилися в ситуацію, ми зможемо захистити книгарню «Сяйво» від рейдерів», — наголосив Віталій Кличко.
Якої думки з цього приводу в самій Шевченківській РДА, яка й продала приміщення книгарні на скандальному аукціоні, «День» намагався з’ясувати в першого заступника голови Шевченківської РДА Галини Пахачук. На запитання, чи дослухаються у РДА до порад скасувати рішення про продаж приміщення, Пахачук відповіла: «Управління майном Шевченківської РДА, яке виступає учасником і стороною конфлікту, збирається взяти участь у засіданні суду, яке відбудеться 1 березня в приміщенні Господарського суду міста Києва. Це вже втретє буде слухатись справа за позовом трудового колективу книгарні «Сяйво» щодо визнання порушень у проведенні аукціону продажу цього об’єкта. Поки справу не вирішить суд, будь-які звинувачення і все інше — це вигадки. Подальші рішення стосовно цього питання в Шевченківській РДА будуть прийматися тільки після судового вердикту».
Тим часом народний депутат Кирило Куликов, якому народні депутати доручили з’ясувати та посприяти вирішенню проблеми навколо приміщення книгарні «Сяйво», запевнив «День», що нині ситуація під контролем. «Рейдерів вигнали, книгарня працює, а в тому ж приміщенні відкрили приймальню народного депутата, аби захистити від чергових нападів», — розповідає Куликов.
Рецепт захисту від рейдерської «прихватизації» комунального майна від народних депутатів — це їх же власний «імунітет». Народний обранець має статус недоторканості, відповідно, приміщення його приймальні теж недоторкане, а відтак теоретично захищене від посягань рейдерів.
Цікаво, приймальня якого з народних обранців невдовзі з’явиться на комунальному Житньому ринку Подільського району міста Києва... Його приміщення міська влада теж продала. Працівники ж ринку категорично проти і обіцяють відстоювати свою позицію до кінця. Деталі цього конфлікту — в наступних номерах «Дня».
КОМЕНТАРI
Тимур БОНДАРЄВ, старший партнер адвокатської компанії «Arzinger»:
— Законодавство України передбачає особливий порядок приватизації об’єктів державної та комунальної власності, які знаходяться в оренді. Так, за загальним правилом орендар відповідного об’єкта має пріоритетне право на приватизацію орендованого об’єкта нерухомості та має право викупу відповідного майна не на конкурентних засадах у випадку, якщо таким орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна вартістю не менше як 25% залишкової вартості об’єкту нерухомості. У випадку, якщо орендар не відповідає зазначеним вище умовам або не погоджується на викуп такого майна, відповідне майно виставляється на продаж на конкурентних засадах та може бути продано будь-який іншій третій особі із отриманням законодавства України про приватизацію.
Водночас треба мати на увазі, що навіть якщо орендар відмовився від пріоритетного права викупу відповідного об’єкту, у випадку приватизації об’єкта третьою особою договір оренди зберігає свою силу для нового власника, який не має права чинити перешкоди орендареві у користуванні його майном. У кожному разі приватизація майна повинна бути здійснена на транспарентних та конкурентних засадах, що забезпечує максимальну ефективність приватизації як для власника відповідного об’єкта, так і для громади, яка отримує інформацію, щодо того, на яких умовах відбувається продаж відповідного об’єкта власності. У випадку порушення зазначених вище принципів приватизації та здійснення її тіньовим шляхом відповідний продаж може бути оскаржений зацікавленими особами в судовому порядку.
Ольга АЙВАЗОВСЬКА, голова правління Громадянської мережі «Опора»:
— Згідно з нашим дослідженням, за останні 17 років з «книжкової мапи» Києва зникли 70 книгарень (переважна більшість із них — комунальної власності). На їх місці тепер банківські відділення, салони краси, ресторани, магазини одягу та салони мобільного зв’язку...
Зрозуміло, що боротьба ведеться не проти самих книгарень, а за приміщення, в яких вони знаходяться. І прикро, що дуже часто книгарні не конкурентні з бізнесом, рейдерами, владою.
Поки що в боротьбі із «прихватизацією» комунального майна в нас залишаються ефективними публічні заходи, які привертають увагу громадськості. Якщо є суспільний інтерес, то влада, яка думає про завтрашній день і про майбутні вибори, змушена хоча б робити вигляд, що вона відстоює інтереси громадськості.
Ми організовували різноманітні публічні акції, якими привертали увагу медіа, і вже тоді на проблему починали реагувати місцеві політики, влада, опозиція. Якщо ж цього не робити, то перемогти рейдерство не вийде. Як казав Кеннеді: «Там, де світло, клопи не водяться». Якщо ж мовчати, і спробувати щось робити через суди, то, на жаль, це безперспективна справа.
Наша організація безпосередньо займалась книгарнею «Знання». Тоді була така історія: їм дали термін, протягом якого вони безапеляційно мають покинути приміщення. І саме тоді наша кампанія громадянського спротиву дала результат і вберегла книгарню від зникнення.
Тобто, коли справа стає публічною, коли є певний спротив, підтримка культурних «мізків», відомих облич, тоді є великі шанси відстояти інтереси комунальної власності.
Інша проблема, що інколи під виглядом боротьби за чи проти книгарні ведеться звичайна боротьба між декількома зацікавленими сторонами, які, по суті, всі є рейдерами! Такі ситуації ми теж спостерігали по Україні, зокрема, в Черкасах. Там був «Будинок книги», навколо якого розгорнувся бізнесовий конфлікт, а не конфлікт книгарні й третьої особи, яка хотіла привласнити приміщення чи забрати цей бізнес.
Часто книгарні звертаються до громадськості вже в останній момент, коли рішення судів прийняті, продано-перепродано приміщення... Коли майно вже потрапило в треті руки й було перепродано, то повернути назад його дуже важко. Фактично нереально.
Рецепт збереження комунальних книгарень дуже простий. По-перше, її адміністрація, працівники та власники повинні розуміти, що громадськість буде за них боротися тоді, коли вони дійсно є тим, чим себе позиціонують. Тому що нам відомі випадки, коли книгарня — це насправді велике торгове приміщення в центрі, яке здається в оренду частинами, а все, що там можна назвати книжковим магазином, — це малесенький прилавок з бідним асортиментом і малою кількістю старої літератури. За такі «книгарні» громадськість навряд чи буде боротись...
Олександр РЯБЧЕНКО, доктор економічних наук, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю й інвестицій:
— В цілому, і зокрема в Києві, має бути чітка програма і план по приватизації об’єктів комунальної власності. Якщо звернутись до досвіду європейських країн, то там діє система нормативів, яка, на жаль, поки що «дивна» для нас. За кордоном розраховано, на яку площу повинен бути хлібний магазин, книгарня, супермаркет тощо. Всі ці показники чітко зафіксовані, і ніхто не має права їх змінювати.
ому, на мій погляд, не потрібно акцентувати увагу на питанні «можна чи не можна проводити приватизацію комунального майна». Передача права власності для економіки — це нормально. Проблема в тому, як захистити права громадян у забезпеченні якості їхнього життя: не може там, де є інтерес бізнесу, вигравати лише бізнес. Як тільки наша влада зафіксує потреби людей і свої зобов’язання в їх виконанні в таких нормативах, як у Європі, питання «прихватизації» зникнуть.
