«Каменів спотикання» у стосунках двох сусідніх країн на сьогодні більш ніж достатньо. І терміни «старший та менший брати», що колись уживалися досить серйозно пострадянською владною верхівкою, нині — зазвичай саркастичне тло конфліктних епізодів за участю України та Російської Федерації...
Після кожної «сварки» йде певна оцінка можливостей «обійтися одне без одного». Втім, зазвичай, оцінивши їх, обидві сторони заводять нову розмову: виявляється, що ефективна економічна співпраця між двома країнами — передумова успішного розвитку кожної з них. Тим паче — в умовах світової фінансової скрути.
У подібній тональності днями в столиці відбувся економічний форум «Україна—Росія: діалог ефективного стратегічного партнерства», на який з’їхалося чимало важливих персон з обох країн. У ході круглого столу економісти, урядовці та представники бізнесу обговорили основні питання торговельно-економічної співпраці та спробували виробити спільний алгоритм українсько-російських дій, направлений на мінімізацію економічних наслідків кризи.
«На жаль, криза внесла певні корективи у наші фінансово-торговельні відносини, — констатує заступник міністра економіки України Наталія Бойцун. — З об’єктивних причин товарообіг між Росією та Україною у перший місць 2009 року зменшився майже вдвічі. Але це загальна тенденція, яка спостерігається у торговельних операціях з усіма країнами світу».
За словами Бойцун, криза насправді повинна стати тим каталізатором, що дозволить знайти взаємовигідні для обох сторін шляхи торговельного діалогу. На її думку, ефективний алгоритм бізнес-взаємодії можна виробити, реалізуючи спільні програми в машинобудуванні, літакобудуванні (виробництво літаків АН-124 та АН-148), у космічній та транспортній сфері, сільському господарстві.
За налагодження тісніших торговельних стосунків у згаданих сферах виступає й заступник міністра економічного розвитку та торгівлі Російської Федерації Андрій Клепач. Він нагадав, що ера рекордних доходів від експорту нафти та металу закінчується. Тому, мовляв, давайте усувати існуючі торговельні бар’єри між обома країнами.
Чути такі «солодкі» пропозиції з вуст російського урядовця приємно. Але найреалістичнішими вони видаються для секторів літакобудування та нанотехнологій, бо за часів СССР значну частину таких підприємств будували саме на українській території. Тому без України Росія сьогодні у цих сферах не може почуватися вільно. Проте існують інші сектори, які у Білокам’яній інколи використовують як поле для демонстрування дієвості своїх «економічних важелів впливу» на певні українські ініціативи. Наприклад, ще минулого року Росія погрожувала вітчизняним товаровиробникам м’ясною та молочною війною. Із цього всього виникає запитання щодо довіри: де гарантія, що мирний та дружній діалог Росія вестиме не тільки у вигідних їй економічних сферах?
На думку голови парламентського комітету з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва Наталії Королевської, зараз не час для мови ультиматумів. За теперішніх економічних негараздів антикризові дії обох країн-сусідок повинні бути синхронними, вважає вона. І Росія, і Україна, мають дуже складну, ще пострадянську структуру економіки, яку жодна з двох країн не встигала модернізувати до європейського рівня. «Ми можемо сподіватися і ставити собі за мету вихід наших товарів на серйозний європейський та міжнародні ринки. Однак у першу чергу ми повинні захищати ті ринки, які вже маємо, та оновлювати своє виробництво», — пояснює Королевська. У питаннях із модернізацією промисловості вона радить бути реалістами. «Потрібно розуміти, що ресурсу, що в найкоротші терміни може допомогти провести модернізацію, технологічне переозброєння реального сектора як в України, так і в Росії, сьогодні недостатньо. І тут мають бути позиції взаємної кооперації між обома країнами».
На думку експертів, сьогодні особливий інтерес для налагодження торговельно-економічних українсько-російських стосунків становить і модернізація української газотранспортної системи (ГТС). Утім, саме ГТС можна назвати й тим чинником, що може остаточно зіпсувати економічні стосунки двох країн-сусідів...
Так, вітчизняні експерти щиро дивуються, коли Україну в Росії називають чимось на кшталт «газового шантажиста». Мовляв, модернізація української ГТС вигідна всім — і ЄС, і Україні, і Росії. «На моє переконання, у стратегічному плані підписана в Брюсселі декларація про модернізацію української ГТС відповідає національним інтересам як України, так і Росії... Росіянам було б вигідно підтримати цю модернізацію, навіть не будучи стороною в цій справі, — висловлює свою думку незалежний експерт з питань енергетики Олександр Нарбут. — А демонстративні образи, які було продемонстровано, мали дуже велику політичну складову... Я вважаю, що Росії варто було б переглянути логіку свого ставлення до українсько-європейських ініціатив. Непохитна позиція сьогодні не найрозумніша, як свідчить досвід».
За словами експерта, чим консолідованішою буде позиція України та ЄС, чим чіткіше ми рухатимемося за планом декларації, «тим менше буде порожніх образ і більше глибоких стратегічних роздумів».
Солідарний із колегою і керівник Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-Club» Олександр Тодійчук. «Нічого надзвичайного стосовно зміни ролі Росії в газопостачанні до Європи не відбулося... Росія ж хотіла мати надійного транзитера, щоб у нього трубопроводи були в хорошому стані», — нагадує він.
На думку Тодійчука, «помиритися» країнам сьогодні можна було б шляхом створення нових потужностей, коли на базі української ГТС, яка залишається в управлінні НАК «Нафтогаз», створювалися б нові ділянки, паралельні коридори, нові підземні сховища на умовах, наприклад, тристороннього консорціуму, що були б його власністю. «Але це дратує росіян, бо «Північний» і «Південний» потоки за таких умов втрачають усі свої переваги й стають економічно невигідними», — констатує експерт. І дає наступні поради: «Україні тут треба бути нейтральною. Ми сказали, що готові до взаємовигідної співпраці й готові збільшити потужність нашої ГТС, а далі вже нехай домовляються постачальник із споживачем. Теоретично в них є альтернатива, тут діє відкрита конкуренція, й переможе сильніший». Але українська ГТС нині має найкращі шанси, вважає Олександр Тодійчук.
«Проблема в тому, що бажанням Росії є взяття під контроль української ГТС шляхом створення газового консорціуму. І, на мою думку, не варто очікувати, що вона піде на розширення газотранспортних потужностей України, — натомість вважає експерт з енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко. — Я думаю, що уряд намагатиметься «обміняти» допущення Росії в інвестиційну програму української ГТС на отримання п’ятимільярдного кредиту».
Хоча, за словами Омельченка, газотранспортна система України насправді спроможна сама себе забезпечувати всіма необхідними фінансами для ремонту, розвитку тощо. Але лише за умови, якщо вона не буде використовуватися для субсидування інших галузей, населення, а також перестане бути політичним інструментом. Про що, на жаль, ще зарано говорити... Бо наразі ГТС — це той «козир», яким чиновники грають і на внутрішній, і на зовнішній арені.
ДО РЕЧI
Економічна дружба — без митних зборів...
Митні збори та квоти заважають динамічному розвитку економічного співробітництва Росії й України, вважає Президент України Віктор Ющенко. «Я маю на увазі митницю. Нам потрібно скасувати квоти, слід скасувати обмеження, мінімізувати або анулювати мито», — сказав він у четвер у ефірі радіостанції «Эхо Москвы». На думку Ющенка, митні та прикордонні перепони — це «проблема для вільного ринку».
