У телевізійному діалозі з опозицією, що відбувався практично одночасно з початком протестного Євромайдану в Києві, прем’єр-міністр України Микола Азаров зробив ставку на пом’якшення російської позиції в питанні газових цін і, відповідно, перегляд газових контрактів від 2009 року. «Зараз така обіцянка (переглянути контракти), за великим рахунком, є», — сказав він в інтерв’ю одному з телеканалів.
Проте вчора, тобто вже наступного дня, офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов заявив у коментарі Російській службі Бі-Бі-Сі, що з боку російської компанії перегляду газових угод з Україною не буде. За його словами, хто обіцяв певні нові умови главі українського уряду Миколі Азарову, треба запитувати в самого Азарова. «Ми це не коментуємо», — сказав він.
Ми могли б припустити, що російський газовий чиновник просто не в курсі тих переговорів, що відбувалися в режимі тет-а-тет на владних вершинах двох країн. Але того ж таки дня, коли Азаров говорив про російські обіцянки «за великим рахунком», на території Сербії з великою помпою розпочалося будівництво газопроводу «Південний потік». Його планується прокласти в обхід України й усупереч її думці, що «братській» Росії замість будівництва нових дорогих газопроводів (вартість «Південного потоку» становить 16 млрд євро) слід було б вкласти кошти в ремонт української ГТС.
«Проект має стратегічне значення для всієї Європи. Нова транс’європейська газотранспортна система зніме актуальну проблему транзитних ризиків і забезпечить безперебійне постачання російським газом десятків тисяч європейських споживачів», — сказав на урочистостях глава «Газпрому» Олексій Міллер. Він переконує Європу, що «Південний потік» позитивно змінить енергетичну карту континенту й стане невід’ємним елементом системи енергобезпеки Європейського Союзу.
Але чому Міллер нічого не говорить про Україну? Чи не тому, що вона повірила якимсь не сформульованим і не підписаним російським обіцянкам, по суті, обдурила й розсердила Європу, відмовившись від Угоди про Асоціацію, й тепер її, коли вона втратила підтримку, можна, як то кажуть, скинути в рахунків?
Що взагалі могло входити до обіцяного Україні пакету добродійності з боку Росії? Про газові контракти й ціну газу ми вже знаємо. Зроблене Арсенієм Яценюком припущення про обіцяну фінансову допомогу в розмірі $20 мільярдів Азаров з гнівом спростував. Але можливо, наш прем’єр сподівається на Угоду про вільний доступ до трубопровідного транспорту, розробка якої передбачена Договором про зону вільної торгівлі в рамках СНД? Так, у разі підписання такого документа Україна могла б сподіватися на туркменський газ, причому як для вітчизняних споживачів, так і для постачання до країн Євросоюзу. У цьому випадку наша країна могла б зберегти за собою й звання найбільшого газового транзитера, й свою роль у європейській політиці. Але велике питання, чи буде ця угода коли-небудь підписана. На жаль, нашого прем’єра уже не раз викривали у бажанні пробігтися попереду паровоза... Хто ж повірить, що росіяни коли-небудь кого-небудь добровільно пустять на ринок, який вважають своїм?
Що думає про таку практику колишній уповноважений Президента України в міжнародних енергетичних питаннях Богдан Соколовський?
«Це дуже цікаво, що вони в «Газпромі» не знають, з ким домовлявся Азаров. А обхідні маршрути замислювалися ще тоді, коли Азаров був міністром фінансів і відтоді це питання повільно, але невтомно просувається. Що стосується зниження ціни на газ, то для цього Росія мала б отримати навзаєм щось таке, що перекриє сьогоднішні надприбутки від завищеної ціни. Вони готували цей контракт, пробивали його ціною певних власних втрат, насамперед іміджевих, і дивилися далеко вперед, оцінювали перспективи скорочення їхньої присутності на газовому ринку Європи. Азаров може говорити що завгодно, й це йому останнім часом сходить з рук. Росіяни чітко дали всім зрозуміти, що вони не згодні з третім енергопакетом, розробленим у Євросоюзі за нашим прикладом (ми ще 2008 року запропонували Євроспівтовариству вільний доступ до труби). Я думаю, що Азаров на цих деталях не знається й ні на що не сподівається. Він говорить про якісь обіцянки лише для того, щоб заповнити інформаційний вакуум і виправдати своє існування як прем’єр-міністра».
