Але до кінця розуміють казкову прибутковість експлуатації «блакитної ниви», схоже, одні браконьєри. Зростають на рибній лусці красені- будинки не лише в Приморську, але й у Бердянську, Маріуполі, Генічеську, Таганрозі — по всьому узбережжю. Вночі море сповнене гулом моторних човнів і буквально загратоване сітками. Зупинити цю оснащену до зубів армію мисливців за чорною ікрою просто неможливо. Яка там інспекція!
Півлітрова банка ікри — 50 доларів. А з однієї хорошої рибини можна випотрошити й 3, й 5 кг цього «золота». Плюс балик. Світова потреба в найціннішому природному продукті (ікрі), за словами кандидата біологічних наук, співробітника Південного інституту рибного господарства П.В.Кулика — 450 тонн. Ринок — безмежний. Попит — величезний! А тим часом Комітет рибного господарства, знай, штампує й штампує ліцензії на право лову все новим юридичним особам. (Суджу за прикладом свого району.) Головне для багатьох — увірвати сьогодні, вхопити, а завтра — хоч море пересохни.
Й рибні запаси, особливо осетрові, знижуються катастрофічно. Судіть самі. Ще десять років тому в Азові нараховувалося 17,6 млн. осетрів. Випуск молоді щорічно становив 40 млн. штук. 1996 року вчені дають іншу цифру популяції — приблизно 4,8 млн. осетрів і 1,3 — севрюги. Промислове відтворення скоротилося в середньому до 27 млн. штук на рік. Мільйони тут, правда, дещо умовні: до дорослої риби доживає лише один із 200 мальків.
Таким чином, популяція осетра прямує до нульової позначки. Легальні улови (в Азовському морі) становлять не більше ніж 300 тонн осетра й 100 тонн севрюги за сезон. За часткою участі у відтворенні українським рибалкам дістається не більше третини, а реальний вилов осетрових можна зменшити ще вдвічі.
Але все це мало цікавить браконьєрів. І їх, звісно, можна зрозуміти. Незрозуміла позиція держави. Рибна галузь могла б бути високорентабельною, приносити великі прибутки. Натомість — зубожіння, навіть розорення господарств. Приміром, банкрутом став і наш Приморський рибколгосп зі звучною назвою «Ударники моря». Тепер він продається частинами — флот, холодильник, рибстан на березі. Й ніхто не купує. Адже треба організовувати виробництво... Кому хочеться? Чи не простіше «висипати» вночі 10—15 сіток — собі й потрібним людям. А їх загодуєш — буде «зелене світло» й прикриття. Не можна далі терпіти ситуацію, нічого не пропонуючи натомість, не поповнюючи.
Про біди Азова відверто говорилося на чергових російсько-українських комісіях із питань рибництва. Українська сторона запропонувала надзвичайні заходи щодо збереження запасів осетрових, аж до мораторію на їхній промисел. Пропонувалося залишити вилов лише для відтворення, тобто штучного отримання приплоду. Домовилися звернутися до урядів України та Росії з вимогою про прийняття спеціальних заходів щодо зміни чинного законодавства. Будь- яке транспортування, зберігання, реалізація осетрових, здобутих незаконним шляхом, повинні кваліфікуватися як злочин.
Визначитися в цій ситуації міг би й мій райцентр. Був час, коли згаданому вище рибколгоспу виділили енну суму бюджетних грошей на будівництво рибозаводу. Пригнали в гирло річки Обіточної (місце будівництва) техніку, розгорнули береги, та на тому все й завмерло. Але ідея жива. І сам проект — також!
В умовах браку коштів реальним є залучення інвестицій. У обмін можна було б запропонувати пільгу на промисел осетрових, звільнення від певних видів податків і зборів. Разом із промисловим будівництвом слід би розвивати базу індустрії відпочинку. Життя не закінчується 2000 роком. А море завжди здається чимось вічним — великим і непорушним.
КОМЕНТАР
У Державному комітеті рибного господарства статтю О.Дмитренка прокоментували стисло: наступного року готується заборона на ловлю осетрових. Щодо рибозаводу в Приморську, що міг би врятувати рибалок від безробіття, а цей вид цінних риб — від вимирання, то в комітеті про нього вже забули.
