Якщо б зібрати до купи усі постанови, розпорядження, письмові вказівки на захист і підтримку селян, що кожного року потоком пливуть зі стін Кабінету Міністрів, ними можна було б викласти стежину від найвіддаленішого села до Києва. Ось так наші уряди люблять селян! На будь-які кроки готові йти заради їхніх інтересів. Аби тільки врожаїлася нива селянська і побільше зерна родила у державні засіки.
Тож коли в кінці березня, а потім у травні та червні 2007 року господарства десяти областей зазнали серйозних збитків внаслідок пилових буревіїв, посухи й нарешті градобою, уряд Януковича 18 липня 2007 року видав розпорядження за №549 «Про надання часткової фінансової допомоги сільськогосподарським підприємствам». Це означало, що держава позичала господарствам кошти на подолання наслідків завданого стихією лиха, які згодом сподівалася отримати назад. Тобто це була так звана зворотна позичка. Але сільгосппідприємства скористалися і такою підтримкою. Іншого виходу у них просто не було. Тож хоч і не повністю, але частково зерновиробники поправили своє становище. А ось на повернення коштів державі спромоглися далеко не всі, насамперед серед малих та дрібних господарств, які ледве звели кінці з кінцями. Тож повертати борг було нічим.
А оскільки їх не одна тисяча й у зерновиробництві вони складають значну частку, новий уряд Тимошенко вирішив пом’якшити ситуацію із боргами. І в липні 2008 року, тобто через рік від попереднього документу, Кабмін видав своє розпорядження №1025-р під назвою «Питання надання часткової фінансової допомоги сільськогосподарським підприємствам». Трохи дивна назва, але суть не в ній. Важливо, що це було, по суті, доленосне рішення для багатьох господарств. У документі чорним по білому було зазначено, що «не повернуті станом на 28 липня 2008 року кошти не підлягають поверненню до державного бюджету в обсязі згідно з додатком». А у додатку перераховувалися усі десять областей і суми, що за попереднім розпорядженням мали бути сплачені до бюджету. В цілому цей борг складав понад 116 мільйонів гривень. Найбільші борги припадали на господарства Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей — від 13 до 40 мільйонів.
Тож можна лише уявити собі радість керівників господарств, які дізналися про цей рятівний круг Кабінету Міністрів. Утім, як з’ясувалося згодом, радість була передчасною. Точніше, ніхто й не збирався виконувати це розпорядження, зокрема, Мінфін, якому доручалося підготувати пропозиції про внесення відповідних змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Але у міністерстві вирішили по-своєму. Оскільки за останній рік державний бюджет відчутно схуд, то там вважали, що йти на поступки селянам не обов’язково. Тим більше, що до країни дійшла всім відома криза. А за нею, як за кам’яною стіною, можна дозволити собі вертіти законами, указами, розпорядженнями, як дишлом. Тому й повернули голоблі, а разом з ними й кабмінівського воза у протилежний від селянських проблем бік. Причому зробили це в ручному режимі й непублічно. Тому дізнатися про те, хто, кому й коли давав вказівки про ігнорування Мінфіном розпорядження уряду, — все одно, що знайти голку в скирті сіна.
Отже, внаслідок нечесної і подвійної гри, яку затіяли Мінфін разом із Державним казначейством, тисячі сільгосппідприємств у черговий раз, причому не із своєї вини, опинилися у глухому куті, а точніше потрапили в державну пастку. Річ у тім, що ніхто з так званих боржників не може сьогодні укласти форвардний контракт із державним Аграрним фондом на продаж зерна із врожаю 2009 року й отримати під нього відповідний аванс по 1 300 гривень за тонну. Бо таке можливе лише за наявності довідки із казначейства про відсутність боргу. А оскільки кошти ніхто не списував і вони досі числяться за господарствами, яким у 2007 році було надано «часткову фінансову допомогу», то місцеві структури Держказначейства неприступні. Точніше, вони можуть видати довідку, але таку, з якою до Агрофонду немає чого заходити. Словом, чиновники штучно створили замкнене коло, по якому й змушують сьогодні ходити селян.
— І як бути? Повертати борг? Але фінансове становище мого фермерського господарства сьогодні не дозволяє цього, — розмірковує фермер Владислав Сергієнко із Василівського району Запорізької області. — Я, як і тисячі фермерів, змогли б це зробити після жнив, продавши зерно цьогорічного врожаю. Наприклад, я планую продати державі не менше ніж 150 тонн. Але відстрочки ніхто не дає. Чому? Тим більше, що згідно з останнім розпорядженням, у нас офіційно боргу нібито немає. А якщо Мінфін не встиг чи не захотів внести зміни чи розробити якийсь порядок списання боргу, то він повинен нести за це відповідальність. Чому зерновиробники знову крайні? Невже державі не потрібне наше зерно? Це по-перше. А по-друге, невже розпорядження Кабміну має меншу законну силу, ніж вказівки керівництва Мінфіну? Тоді про яку довіру до урядових постанов, рішень чи розпоряджень може йти мова? Про який захист наших інтересів можна говорити, якщо вони існують лише на словах і на папері? Адже майже рік нам ніхто не нагадував про борги. І раптом, за два-три місяці до жнив, нас поставили перед фактом. Хіба це по-державному? Це говорить про те, що насправді мають селян за терплячих простаків, на проблеми яких можна не звертати уваги. Нехай самі як хочуть, так і вирішують. Сподівалися, що цю ситуацію допоможе вирішити голова Мінагрополітики Юрій Мельник, до якого ми звернулися під час всеукраїнської наради за участю прем’єр-міністра. Але нашого голосу, на жаль, ніхто не почув.
Ситуація така смішна, дивна й обурлива, що й коментувати її складно, тим більше після слів фермера. По суті, маленька частка «не» стала для Кабінету Міністрів тим бар’єром, якого не вдалося подолати. А з другого боку, чим керувалися урядовці в липні минулого року, ухвалюючи таке рішення? Адже за умов торішнього високого врожаю фінансовий стан більшості господарств дозволяв їм якщо не повністю повернути борги, то хоч певну частину. І уряду це варто було б урахувати, пішовши лише на часткове погашення позички з боку держави. Тоді й проблем було б менше. Але, як завжди, гору взяла політична доцільність. Дуже вже хотілося нинішньому уряду, м’яко кажучи, «втерти носа» попередньому своїм благодійним широким жестом і показати, хто з них більше дбає про інтереси селян. На жаль, цей постріл, як і багато інших, вийшов популістським, а отже — холостим.
