13 серпня Президент України підписав указ про припинення дії постанов Кабміну, про створення держконцерну «Укратомпром», поки легітимність його існування в нинішньому вигляді не визначить Конституційний Cуд. Але не лише створення та діяльність цієї структури виглядає вельми сумнівно з юридичного погляду. Уже 15 серпня міністр промислової політики Анатолій Головко заявив про необхідність створення енергомашинобудівного об’єднання на базі «Турбоатому», включеного, як відомо, в «Укратомпром». Чи буде створений такий концерн, чи держконцерн продовжить свою діяльність, яка не відповідає інтересам країни та загрожує національній безпеці?
Більш ніж нелегітимним можна назвати і перебування екс-народного депутата, екс-соціаліста та нинішнього регіонала Андрія Деркача на посаді голови «Укратомпрому». Адже це суперечить Кодексу законів про працю, Господарському кодексу та ряду інших нормативно-правових актів, які забороняють одночасно керувати двома господарюючими суб’єктами. Деркач же є гендиректором ДК «Укратомпром» і президентом НАЕК «Енергоатом», що входить до складу цього концерну. Крім того, постановою про призначення Деркача генеральним директором концерну затверджений також статут «Укратомпрому», в якому вказаний статутний фонд у розмірі 21 мільярда гривень, хоч законодавство не передбачає статутного фонду у подібних структур.
Ще одним порушенням закону стала досить сумнівна процедура передачі майна до статутного фонду «Укратомпрому» від підприємств, які увійшли до складу концерну. Варто сказати, що її провели без попереднього узгодження з відповідними відомствами. У результаті, у статутному фонді концерну якимось чином виявилися підприємства, які перебувають у переліку об’єктів державної власності і не підлягають приватизації.
Але якщо поява «Укратомпрому» «дещо» суперечить українському законодавству, то російській атомній промисловості діяльність цього концерну повинна принести безперечну вигоду... Саме для цього і слугують угоди, підписані 4 червня у Києві Деркачем і головою Федерального агентства з атомної енергії Російській Федерації Сергієм Кирієнко. Вони передбачають орієнтацію України на російські атомно-енергетичні технології та використання підприємствами РФ української сировинної та промислової бази.
І знову йтиметься про процедуру. Тому що підписання цих протоколів про наміри відбувалося досить дивно: Кирієнко, високий урядовий чиновник у ранзі міністра, уклав угоду всього лишень із керівником українського, нехай і державного, підприємства. Деркач при цьому не мав жодних директив (хоча б урядового рівня) на проведення подібних переговорів, не кажучи вже про парафування документів міждержавного характеру. При цьому саме підписання носило таємний характер, і відповідні документи були обнародувані лише згодом, коли факт висновку домовленостей набув суспільного резонансу. Така («кулуарна») процедура вказує на те, що сторони усвідомлювали нелегітимність своєї поведінки й могли передбачувати подальшу долю документів, що підписуються.
Але найцікавіше сталося вже через два дні після укладення угоди Деркач-Кирієнко. 6 червня, за ініціативи керівництва «Укратомпрому», Кабмін запропонував Верховній Раді дозволити корпоратизацію чотирьох найбільш цінних і важливих для росіян українських державних підприємств, які входять до складу «Укратомпрома». Крім цього, відповідно до окремого доручення розділу НАЕК «Енергоатом» Деркача, передбачалося передати «Укратомпрому» майно відособленого підрозділу «Енергоатом» — Хмельницької АЕС, а також держпідприємства «Східний ГЗК» для наповнення статутного фонду концерну «Укратомпром» і корпоратизації вищеназваних об’єктів «із метою залучення інвестицій у розробку уранових родовищ і будівництва енергоблоків №3 і 4 Хмельницької АЕС».
В українських реаліях корпоратизація держпідприємств, як правило, призводить до тіньової приватизації і втрати контролю держави над активами цих підприємств, які, зазначимо, мають стратегічне значення для забезпечення енергетичної безпеки країни. Схеми подібної «корпоратизації» давно і добре відпрацьовані (додемісія з розмиванням державної частки, продаж акцій, приватизація менеджментом, рейдерство та нескінченні суди з найменшому приводу). Цей процес навколо «Атомпрому» вже почався...
Цікавість росіян до українських підприємств атомної галузі, які володіють значним сировинним, виробничим науково технічним потенціалом, величезний. Сьогодні російська корпорація ТВЕЛ здійснює 17% всього продажу свіжого ядерного палива у світі. При цьому видобуток урану в Росії далеко не повністю задовольняє її внутрішні потреби. Україна ж входить у десятку країн-лідерів за запасами урану. За даними МАГАТЕ, атомні родовища нашої країни оцінюються у 95,7 тисяч тонн, із них більш ніж 62 тисяч зосереджені в Кіровоградській області. Таким чином, значення українських родовищ для росіян є колосальним — отримавши пакети акцій у Східному ГЗК і на Новоконстянтинівському родовищі, яке розробляється, «Росатом» візьме під контроль видобуток українського урану і виробництво з нього концентрату, повністю забезпечивши свої потреби в ядерній сировині. Щоб зрозуміти «ціну питання», досить пригадати, що за останні чотири роки вартість закису урану збільшилася у 15 разів — із $20 до $300 за кілограм.
Активно відбувається торгівля також і українськими науковими ресурсами. Наприкінці квітня стало відомо, що генеральний проектувальник усіх українських атомних енергоблоків, ВАТ «Науково- дослідний інститут київський «Енергопроект», змінив акціонерів, продавши частину своїх акцій російському ВАТ «Група Е4» і діючому в її інтересах ЗАТ «Капітал-інвест». На двох ці структури сконцентрували 49,99% акцій, але не зупинилися на досягнутому і продовжують скуповувати їх у фізичних осіб. Фактично, Україна продала свого проектувальника АЕС російським конкурентам. Аналогічна доля й у харківського «Енергопроєкту» — наприкінці червня російська компанія «Силові машини» придбала понад 80% акцій ЗАТ «Трудовий колектив «Харківський науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут «Енергопроект».
Цікаво, що «Силові машини» претендують і на інше українське підприємство — «Турбоатом», і саме цією зацікавленістю росіян продиктоване включення харківського турбінного заводу до складу «Укратомпрому». «Силові машини» давно мріють зробити «Турбоатом» своїм постійним субпідрядником, або, як висловився Сергій Кирієнко, «вмонтувати» український завод у російську атомну промисловість.
Судячи з усього, процес його перетворення у підмайстри «Силових машин» уже розпочався. 8 серпня у Мехіко були оголошені підсумки тендерних торгів, за результатами яких ВАТ «Турбоатом» спільно з ВАТ «Силові машини» виграли конкурс на поставку гідротурбінного обладнання для місцевої ГЕС «Ла Еска». Характерно, що підсумки мексиканського тендера були представлені як велика перемога українського виробника, однак на справі «Турбоатом» відіграє в цьому контракті другорядну роль — та й не може бути рівного партнерства між структурами, оборот яких має десятиразову різницю, звісно, не на користь українського підприємства.
Як же вдається пану Деркачу прокручувати такі операції? Очевидно, що його діяльність курирується та підтримується на найвищому урядовому рівні. Нагадаємо, що Андрій Леонідович включений до передвиборного списку Партії регіонів під «прохідним» номером 96. Хто був головним лобістом цього включення, зрозуміти нескладно. Це, звичайно, був не Борис Колесников, який невдало з’їздив у Москву і який не удостоївся аудієнції Путіна; і також не Віктор Янукович, який добре пам’ятає, як восени 2004 року Деркач виграв справу про бездіяльність уряду на ниві забезпечення ядерної та радіаційної безпеки через невиконання ряду важливих програм у сфері ядерної енергетики. Неприязнь прем’єра виявилася настільки глибокою, що він навіть відмовився під час свого візиту до Єнакієвого від участі в організованих Деркачем торжествах із нагоди пуску другого гідроагрегата Ташлицької ГАЕС.
«Хрещеним батьком» Деркача експерти називають віце- прем’єра Андрія Клюєва, який поступово перебирає до своїх рук кермо влади у передвиборному штабі регіоналів, де поки офіційно керує Колесников. Власне, віце-прем’єр і був рушієм створення «Укратомпрома». Адже спочатку планувалося створення зовсім іншого — підпорядкованого Міністерству промислової політики концерну — «Укренергомаш». Це була спроба запустити програму підтримки національного енергетичного машинобудування в Україні. Мінпромполітики планувало створити державну корпорацію, яка б об’єднала найбільші профільні підприємства галузі — «Турбоатом», Харківський державний приладобудівний завод ім. Шевченка, Харківський електромеханічний завод і завод «Електротяжмаш». Створення корпорації з управління цими держпідприємствами дозволило б оптимізувати роботу галузі та створити замкнений цикл виробництва високотехнологічного обладнання для електростанцій, який є запитаним на зовнішньому та внутрішньому ринку. Одначе в результаті було обрано варіант «схрещування вужа з їжаком», розроблений, вибачте за риму, Деркачем. У результаті виробник турбін — «Турбоатом», був включений до складу «Укратомпрому», головна мета якого — створення замкненого ядерно-паливного циклу.
Сьогодні Мінтопенерго не поспішає виконувати указ Президента країни і навіть заявив, що це зробити просто неможливо. Ну що ж, почекаємо рішення Конституційного Cуду.
