Нещодавній проміжний ювілей (шестиріччя) компанії «Російський алюміній» (РУСАЛ) — однієї з найбільших корпорацій Росії — в Україні минув абсолютно непоміченим. Можливо, тому, що належний їй тепер Миколаївський глиноземний завод за підсумками ювілейного капіталістичного змагання, що з радянським розмахом триває на РУСАЛі, не був ніяк відзначений. Не переміг він ні в номінаціях «За найдинамічніший розвиток виробництва», ні «За прогрес у галузі продуктивності праці», ні в змаганні з охорони праці та довкілля. Образливо, звісно. Тим паче, що відповідні премії, як повідомляла з нагоди святкування газета «Вестник РУСАЛа», розподіляються тільки між робітниками та лінійними керівниками.
Утім, не обвинувачуватимемо керівництво другої у світі алюмінієвої корпорації в дискримінації України. 15 наших робітників і менеджерів, у тому числі два представники глиноземного виробництва, нагороджені почесними грамотами компанії. А згадана газета у святковому номері відзначала досягнення гідрометалургійного цеху МГЗ, у якого одні з найвищих техніко-економічних показників у світі. Якщо в 2000 році тут видобували всього 1,7 тонни дуже цінного металу під назвою галій, то в 2003-му — вже 10 тонн, а з травня минулого року збільшили продуктивність ще на 20%. У 2005 році цей підрозділ став переможцем у п’яти номінаціях у внутрішньозаводському змаганні. І проте на загальнорусалівському тлі МГЗ залишається нібито в тіні або, можливо, серед середнячків.
Дізнатись про це, перебуваючи в Москві, погодьтеся, не дуже приємно. Але ситуація дещо прояснилася після розмови українських журналістів із президентом РУСАЛу, екс-віце- прем’єром і міністром фінансів Росії Олександром Ліфшицем. Сфера діяльності колишньої основної фігури російського уряду тепер, безумовно, трохи звузилася, але наймогутніший потенціал й амбіції (це відчувалося), безумовно, залишилися, щоправда, в межах корпоративних устремлінь РУСАЛу, які тепер тягнуться від Сибіру до Африки, аж до того, щоб стати першою у світі компанією з випуску первинного алюмінію — стратегічного для авіабудування металу.
Свою розмову з українськими журналістами Ліфшиц почав із того, що порівняв продаж МГЗ у 2000 році з реприватизацією «Криворіжсталі» п’ять років потому і назвав це своєрідним хітом. За його словами, усього від 30% суми, вирученої від продажу акцій МГЗ, український бюджет отримав більше, ніж від усієї попередньої приватизації державного майна. Колишній російський сановник без особливого пієтету відгукнувся про якість отриманого тоді його компанією активу, зате тепер він вважає МГЗ одним із кращих заводів в Україні. За ці роки, як сказав Ліфшиц, тут збільшили виробництво на 40%, середня зарплата досягла 2400 гривень, що втричі більше, ніж по Миколаївській області і більше, ніж на будь-якому іншому металургійному комбінаті України. РУСАЛ, за словами його президента, виконав усі свої інвестиційні зобов’язання, крім обіцянки побудувати новий алюмінієвий завод у Харківській області. Президент нагадав, що відповідним протоколом, підписаним РУСАЛом з українським урядом, було визначено, що 70% електроенергії, необхідної підприємству, підуть «прямо» з Росії. «Але через півроку, — сказав Ліфшиц, — вельмишановна Верховна Рада ухвалила закон, що забороняє такі речі». «З цього приводу можна було буянити, — продовжував з явно скривдженим виглядом президент, — але ми поїхали пояснювати, що з цим треба щось робити, оскільки без прямих поставок електроенергії завод ставав нерентабельним». «Я їздив кілька років в Україну з цим питанням, обійшов усіх, з усіма перезнайомився, — був відвертим Ліфшиц. — Закінчилося це тим, що в 2004 році уряд України змінив інвестумову: замість будівництва нового заводу нас зобов’язали довести потужність МГЗ до 2009 року до 1,6 мільйона тонн глинозему на рік».
«Нещодавно я відкривав на МГЗ нову піч, до нас приїжджала голова вашого ФДМУ Валентина Семенюк і хвалила, — продовжує Ліфшиц. — І ми, безумовно, зробимо не лише 1,6 мільйона, а й більше, витративши на це до $180 мільйонів — це нам самим дуже потрібне, оскільки ми вимушені докуповувати глинозем за спотовими контрактами». І тут він повідомив новину, яка цілком заслуговує на те, щоб саме з неї почати цей матеріал: РУСАЛ, щоправда, вже за рамками своїх інвестиційних зобов’язань, збирається все ж таки побудувати в Україні новий алюмінієвий завод. Але умовою цього є прийнятний із погляду рентабельності виробництва тариф на електроенергію. За словами алюмінієвого президента, РУСАЛ регулярно пише в український уряд листи на цю тему. У результаті в Кабміні з цим навіть визначалася робоча група, але її відповідь була нищівною: недоцільно. Причому, як зсувалося, РУСАЛ хоче не так вже й багато: він би залюбки купував електроенергію за тим тарифом, що використовується для поставок на експорт. За словами Ліфшица, тариф у 1—1,5 цента за кіловат дозволив би розглянути питання про будівництво заводу, що «є мрією для будь-якої електростанції, оскільки працює за безперервним циклом і споживає безліч електроенергії вночі». У результаті питання про будівництво заводу та про нову велику інвестицію в Україну залишається відкритим... Тим часом інвестори, як кажуть, завмерли на старті. «Глинозем поряд, географічне положення дивовижне, — пояснював позицію РУСАЛу його президент. — Взагалі Україна — це пісня для будь-якого інвестора. А крім того, вона йде в Євросоюз, тобто з усіх поглядів вигідно. Питання лише в тарифі. Ми не розраховуємо на 0,8 цента, але коли нам називають цифру 3 або навіть 3,6 цента, то ми ж знаємо, що за такого тарифу Європа закриває алюмінієві заводи. І ніхто за таких тарифів — ні ми, ні американці, ні канадці, — не побудує Україні алюмінієвого виробництва». Інвестор чекає, коли в Україні закінчаться всі політичні розбірки та сподівається після цього остаточно зрозуміти «так-ні». «Ми можемо побудувати завод і в Іркутській області, поруч з електростанцією. А якщо Україні потрібне таке підприємство, то за розумного тарифу можна говорити і щось рахувати», — сказав Ліфшиц, відповідаючи на запитання «Дня». Утім, рахувати, як з’ясувалося, треба не лише електричний тариф. Відповідаючи на інше запитання «Дня», президент РУСАЛу спершу не відкидав можливості застосування проти його корпорації антидемпінгових процедур у випадку, якщо український уряд знизить тариф на електроенергію. Але потім, подумавши, заспокоївся, мовляв, ми ж працюємо на чужій території і ніхто не зможе нас обвинуватити в тому, що уряд країни перебування визначив нам такі тарифи. А ось свій уряд може поставити РУСАЛу підніжку. Ліфшиц сказав «Дню», що закриватися, попри всі заходи з економії газу, доведеться на рубежі, який набагато нижчий $230 за тисячу кубометрів.
