Пандемія у світовому масштабі вплинула також на стан поведінки економіки. Окремі країни мають значний запас економічної «міцності» і в них може бути звужене промислове виробництво або навіть повна зупинка окремих галузей та послуг. Але навіть в такому стані має місце раціональний підхід до господарювання.
Проблеми будь-якого характеру в соціумі можуть загострюватися або ж вирішуватися в межах можливого залежно від організаційних та управлінських знань та практики їх застосування в регулюванні економіки високопосадовцями. У звичних умовах країни світу управляють соціально-економічними процесами і тому в більшості країн розподіл населення за їх доходами підпорядковується закону нормального розподілу — приблизно до 50% жителів одержують середній рівень доходів, а по 25% — вищий та нижчий їх рівень за допустимих розбіжностей в доходах 10 % найбагатшого і 10% найбіднішого населення (різниця в межах 3-8 разів). В Україні в розподілі населення домінують жителі, особливо пенсіонери, з низьким рівнем доходів. Тому заслуговує схвалення рішення Президента щодо проведення з 1 травня індексації пенсій, а з 1 квітня — одноразової доплати в розмірі однієї тисячі гривень.
Що ж принесе ця турбота українським пенсіонерам? Звернемося до недалекого минулого, коли попередні Уряди України весь час підвищували розміри заробітної плати та пенсій. Із зростання доходів населення України ціни на продовольство зростають у більшій ступені. Так, наприклад, за останні 10 років (2018 р. порівняно із 2008 р.) сукупні витрати у розрахунку на одного жителя зросли у 3,23 раза, а індекс споживчих цін за цей же період також зріс також у 3,23 раза, у тому числі по хлібу і хлібопродуктах — 3,5 раза, по молоку, сирах (твердому і м’якому) — 3,3, маслі вершковому — 4,3, олії соняшниковій — 3,1 і по цукру — в 3 рази. Результатом такої тенденції є печальний і практично одиночний серед країн світу факт — витрати на харчування та безалкогольні напої (разом із алкогольними напоями та тютюновими виробами) у сукупних витратах також залишаються незмінними й складають у середньому величезну величину — 51,1%. Бідніша частка населення на харчування витрачає в середньому до 80%. Частка витрат на харчування в сукупних доходах могла б зрости до 58%, якби за цей же період в Україні в 2,11 раза не зросли витрати на оплату житла, комунальних послуг. Тобто, з підвищенням рівня заробітної плати і пенсій значна частка населення стає ще біднішою за причини неконтрольованого зростання цін на продовольство. За відсутності прозорості на ринку продовольства населення України більшу частку своїх доходів витрачає на продукти харчування, а відповідно значна частка населення практично не має фінансових запасів. У той час як у країнах світу ці тенденції підпорядковані закону Енгеля — на кожен відсоток зростання доходів населення частка витрат на харчування скорочується. У країнах ЄС, Канаді та США тощо цей показник щорічно скорочується і досяг 9—20%.
Повернемося до одноразової доплати пенсіонерам у розмірі однієї тисячі гривень. За відсутності борошна та деяких інших продуктів харчування в супермаркетах учора (23 березня) відвідав оптовий ринок «Столичний». Купили з дружиною борошно пшеничне та олію рослинну за ціною, яка у 1,5 раза перевищувала, що була тиждень тому. Не буду говорити про 2-х кратне зростання цін на цитрусові та деякі інші види продовольства, які не виробляються в Україні. І це при тому, що Україна займає 4—5 місце з виробництва та експорту зернових й олійних культур у розрахунку на одного жителя. За відсутності регулюючих механізмів в соціально-економічних відносинах в Україні за останні 30 років навіть розмови про соціальний захист бідних верств населення призводили до підвищення цін в роздрібній торгівлі і навіть на стихійних «базарах». Тобто, за неконтрольованого зростання цін за останні 29 років допомога пенсіонерам не вирішує їхніх проблем — ціновий механізм зробить їх ще біднішими. У той час в зарубіжних країнах маркетингова вертикаль від виробника до кінцевого споживача чітко регулюється різними економічними механізмами та заходами заохочувального характеру внаслідок чого всі учасники інтеграції одержують справедливу частку свого прибутку. Так, наприклад у США серед понад 110 урядових програм, як носіїв сільськогосподарської політики, понад 25 з них прямо стосуються вирішенню проблеми стабілізації цін та доходів фермерів. Так само в Канаді запроваджено безліч програм, основні положення яких направлені на підтримку справедливого ціноутворення. Серед них національна програма стабілізації чистого доходу, уніфікації цін через Пшеничну Палату, авансових платежів, підтримки узгодженого рівня виробництва (ринок квот), надання позичок фермерам тощо.
Щоб удосконалити ринкові механізми, на початковому етапі необхідно хоча би розібратися, як йде розподіл витрат на етапах просування продукції на ланцюгу «виробництво-переробка-зберігання-реалізація». З цим в Україні дуже сутужно. На сьогодні у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби обов’язком Кабінету Міністрів стало також забезпечення контролю за цінами на соціально значущі товари (борошно, хліб, макарони, гречка, рис, м’ясо, птиця, ковбаса, молоко, сметана, сир, масло, яйця, цукор, олія, картопля та сіль). Щоб проводити моніторинг цін на ці продукти, необхідно володіти методикою його аналізу. Звернемося, наприклад, до технологічних особливостей виробництва хліба. На млинах одержують борошно пшеничне таких ґатунків: 1) пшеничне — вищий, перший, другий і висівки; 2) житнє — обойне, обдирне і висівки. Залежно від ґатунку і виходу борошна кожного з них розподіляються грошові витрати між ними. Структура обсягів виробництва борошна за ґатунками залежить від попиту на різні види хліба і хлібобулочних виробів. Потім ці планові обсяги виробництва борошна за ґатунками розподіляється між млинами, а згідно рецептури випічки на хлібозаводах формуються витрати на кожен вид хліба. Так, наприклад, для випічки 1 т хліба Українського витрачається 429 кг борошна пшеничного 2-го ґатунку і 286 кг обдирного житнього борошна, хліба Дністерського — 250 кг борошна пшеничного 1-го ґатунку і 430 кг обдирного житнього борошна. Порівняно із вартістю 1 т борошна пшеничного вищого ґатунку вартість борошна 2-го ґатунку у середньому дешевша на 1 тис грн., а борошна житнього — на 3 тис грн. (висівок — на 5 тис грн.). Кожен із млинів виробляє борошно за своєю структурою (наприклад, менше вищого ґатунку і більше 2-го порівняно з іншим млином в іншому регіоні) зі своїм розподілом грошових витрат між обсягами борошна за ґатунками. Звідси стає зрозумілим, що собівартість виробництва 1 т борошна за ґатунками між млинами суттєво розрізняється, а відповідно собівартість виробництва 1 т хліба відповідного виду також буде розрізнятися між різними хлібозаводами.
Щоб удосконалити ринкові механізми, на початковому етапі необхідно хоча би розібратися, як йде розподіл витрат на етапах просування продукції на ланцюгу «виробництво-переробка-зберігання-реалізація». З цим в Україні дуже сутужно. На сьогодні у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби обов’язком Кабінету Міністрів стало також забезпечення контролю за цінами на соціально значущі товари (борошно, хліб, макарони, гречка, рис, м’ясо, птиця, ковбаса, молоко, сметана, сир, масло, яйця, цукр, олія, картопля та сіль). Щоб проводити моніторинг цін на ці продукти, необхідно володіти методикою його аналізу
Заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тарас Висоцький пояснює, як буде організовано проведення моніторингу цін на продукти харчування: «Кожні два дні Мінекономіки робить зріз по торговельних мережах та опитує рітейлерів на предмет наявності продуктів харчування та товарів першої необхідності». За такою методикою так само проводили моніторинг цін влітку 1999 р. перед виборами Президента України: обласні адміністрації надсилали інформацію в Кабінет Міністрів про ціни визначеного переліку видів хліба та хлібобулочних виробів. Була ідилія — ціни на одну хлібину не зростали, але її маса зменшувалася, наприклад, хліба Українського з 1 кг до 0,8 кг в кінці терміну моніторингу. На мою думку необхідно контролювати план (укладені угоди) виконання поставки в супермаркети та різні торгівельні точки борошна, олії рослинного та іншого продовольства і виявляти хто стримує ці постачання. Із хлібозаводів, молокозаводів та інших переробних підприємств необхідно одержувати інформацію про випуск обсягів кінцевої продукції і з допомогою моделей «витрати-випуск» (з урахування цін на сировину на вході) чітко визначати витрати ресурсів на виробництво будь-якого продукту кінцевого споживання. У такому випадку будемо мати об’єктивний моніторинг цін від первинного виробника до роздрібної торгівлі, що буде підставою до стримування рівнів ажіотажних цін.
Навіть за умови поширення коронавірусної хвороби високопосадовці налаштовані запровадити ринок землі в бачені новоспечених теоретиків реформування (створення надвеликих підприємств розміром до 10 тис га землі) у той час як європейські дрібні ферми у десятки разів більш ефективні, ніж великі. Експерти відділу екологічно і соціально стійкого розвитку Світового банку Чаба Чакі і Лора Так ще в 2000 р. відмітили, що ні в одній країні Центральної і Східної Європи великі колективні або кооперативні господарства не перевищують по ефективності новостворені, що встали за короткий період на ноги, індивідуальні фермерські господарства. Вони ж відмітили українські дивацтва у приватизації шляхом розподілу паїв між селянами, а не земельних ділянок. За висновками наших сьогоднішніх реформаторів запровадження ринку землі вирішить проблему одержання кредитів під заставу землі. Розвинені країни світу турбуються про інше. Наприклад, в канадській фінансовій корпорації з надання послуг сільському господарству на перший план виходить не питання про надійність кредитного забезпечення, а питання підсилення економічної здатності клієнта його повернути (підтримувати ферму на конкурентоспроможному рівні). Європейські експерти на замовлення Американської торгівельної палати в Україні та Європейської бізнес асоціації (ЄБА) у 2011 р. розробили стратегію розвитку сектору зернових та олійних культур в Україні у якій відмічається: «якщо підприємство спроможне після зняття мораторію купити землю, яку воно наразі обробляє, то воно потребуватиме доступу до фінансових ресурсів, а отримання потенційної застави не покращить ситуації. Якщо підприємство наразі немає доступу до фінансів для купівлі землі, то зняття мораторію нічого не змінить». У цьому ж документі підтверджена українська стратегія — Україна має безперечні конкурентні переваги у вирощуванні основних олійних та зернових культур з розвитком конкурентного тваринництва і якщо буде підвищено урожайність зернових на 30%, то урожай зерна досягне 130 млн т (на 30 млн т більше, ніж пропонують вітчизняні реформатори). Тобто, пропонується розвивати найменш трудомісткі виробництва (за виключенням тваринництва), які й призвели сільське населення України до суцільного безробіття.
На жаль, устремлінь щодо виведення нових реформованих підприємств в конкурентне середовище з боку українських урядовців не спостерігалося протягом всіх 29 років незалежності. Нагадаємо, що згідно прогнозів до 2050 р. на кожного з понад 6 млрд населення планети буде припадати 0,08 га ріллі, що в 2 рази менше для їх продовольчого самозабезпечення. Тут таке запитання: чи знайдеться в 6 млрд населення фінансових коштів, щоб відкупитися від проблем голоду, що можуть їх поглинути й прийняте єдине правильне рішення — купити землю у хвацьких продавців народного багатства? І скільки при цьому можуть заплатити іноземці за 1 га землі? Потенційно за дуже велику ціну, а реально — на вторинному ринку скинемо відносно за безцінь. Скільки вторгуємо та скільки одноразово одержить державний бюджет?
Історія й процес реформування рухаються по колу. Для України Міжнародний банк реконструкції та розвитку і Світовий банк у звіті: «Україна: сільськогосподарський сектор у перехідний період» (1995 р.) визначили, що «основним завданням для України є підтримка просування реформи шляхом вдосконалення чинного законодавства і створення необхідної всеосяжної економічної та ринкової бази для перебудови великих господарств» (розподіл землі та інших виробничих фондів членам господарств у натурі, а не вигляді анонімних часток, та свобода вибору нової форми організації виробництва тощо). Вітчизняні тодішні реформатори реалізували основне завдання експертів своїм українським шляхом — розподілили на паперові частки, а не на земельні ділянки й одержали зворотний результат — агрохолдинги. Сьогоднішні реформатори поставили майже таке ж завдання: знову розподілити вже надвеликі господарства (не колгоспи фізичним розміром 1—5 тис га, а агрохолдинги розміром до 500 тис га землі) на дрібніші — до 10 тис га землі. За аналогією одержимо попередній варіант — ще більш крупніші підприємства (до 1 млн га), адже селяни так і залишилися до цього часу власниками паїв, а не земельних ділянок. За реалізації завдань Світового банку були б створені фермерські господарства. Одержала б поштовх до розвитку власна промисловість (для господарств розміром 100—5000 га землі виробництво техніки та сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, преміксів, комбікормів тощо), насінництво, селекція рослин і тварин, розвиток сільськогосподарської науки та дорадництва тощо. За фактичної реалізації реформи з появою агрохолдингів виникла потреба в потужних тракторах (300—570 к.с.) зі шлейфом таких же потужних сільськогосподарських машин тощо, виробництво яких зосереджено в найбільших світових компаніях (New Holland, John Deere, Case тощо). У технологічному пакеті до потужної техніки відносяться також засоби захисту та новітні сорти рослин тощо. Тобто, реалізація величезного бажання нової влади якнайшвидше провести земельну реформу з формуванням великих до 10 тис га землі підприємств не призведе до розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, хімічної промисловості, сільськогосподарської науки тощо, а відповідно продовжуватиме зростання безробіття, соціально-економічний занепад в сільській місцевості. Зате за рахунок українського сільського господарства розвиватиметься зарубіжна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, наука тощо. Україна залишиться поки-що з проблемами розповсюдження коронавірусу і відсутністю стратегічних шляхів щодо системного розвитку взаємопов’язаних галузей аграрного сектору економіки. Не має бажання виявити всі основні проблеми економіки та спробувати встановити їх ранг з подальшою розробкою механізмів та заходів їх вирішення.
