Проблеми, які спостерігаються на інформаційній поверхні ринку гречки, не є витвором сьогоднішньої влади. За відсутності глибокого розуміння проблем, вони просто роками кумулятивно накопичуються і в цілому придбавають більш загрозливі форми для продовольчого забезпечення. Тому приведемо перелік проблем та причин, які їх створюють, у баченні бізнесових структур на ринку гречки, науковців та різного роду аналітиків без акценту на провину нової влади. Чи є вони такими та наскільки будуть вирішені існуючі проблеми після реалізації різноманітних і нерідко різноспрямованих пропозицій організаційного характеру.
Розглянемо все по-порядку. По-перше, ринок гречки — дуже обмежений. Лише 14 країн світу (Китай, Росія, Франція, Україна, Польща, США, Казахстан тощо), де проживає 33% його населення, виробляють 99% обсягів гречки (у середньому за останні 5 років — 3 млн т) або по 0,3—0,4 кг гречки на 1 жителя планети на рік (1,1—1,2 кг — у 14 країнах-виробниках гречки). На споживання витрачається по 0,4 кг гречки на 1 жителя (1,1 кг — у країнах-виробниках) з варіацією 26% за роками (2000—2018 рр) залежно від обсягів виробництва. Тоді як, наприклад, на одного середньостатистичного жителя планети виробляють понад 100 кг пшениці, а її щорічне продовольче споживання складає 64 кг (варіація лише 2% від середнього рівня споживання або 1,3 кг). По-друге, ринок гречки — локалізований, адже 98 % валового виробництва гречки споживається на продовольчі потреби в цих же 14 країнах-виробниках. Одночасно великі відстані між країнами-виробниками та конкуренція на обмежених ринках призвели до того, що й так локалізований ринок гречки (щорічно експортується лише 5—7% обсягів виробництва гречки) розпався на три окремі сегменти: 1) США, Канада і Китай; 2) Україна, Білорусь, Литва і в останні роки — Казахстан; 3) Польща, Литва, Латвія, Білорусь. Російська Федерація, яка за останні роки виробляє 30—38% світових обсягів гречки, присутня у всіх цих комерційних сегментах. Понад 76% обсягу експорту гречки припадає на 5 країн (Російська Федерація, Китай, США, Литва і Польща). Саме ці країни диктують ціни експорту-імпорту, особливо в роки великого дефіциту гречки, і від них залежить ефективність виробництва гречки в країнах, які свої продовольчі проблеми надіються вирішити за рахунок чужих країн.
Обсяги сальдо на макрорівні (валове виробництво+імпорт-експорт) за такого відносно невеликого світового попиту на гречку з року в рік різко змінюються, так як навіть невеликі її надлишки, які виникають від природних умов (змін урожайності) або ж організаційно-економічних умов (змін площ посіву) призводять до варіації цін експорту-імпорту. Розрахунки за 2000—2018 рр. показують, що із зменшенням обсягів виробництва в країнах світу на 1 % ціна імпорту 1 т гречки зростає на 0,8 %. У переважній більшості з 14 країн за роками обсяги виробництва гречки коливаються в діапазоні 30—50%. Для країн, які домінують на ринку гречки, така ситуація нестабільності виробництва дає можливість одержати додаткові прибутки, а для інших країн (в основному — імпортерів) виникають проблеми ефективності виробництва гречки та продовольчого забезпечення населення крупами. Тому попередньо зробимо такий узагальнюючий висновок, який потребує подальшого розгляду: необхідно максимально стабілізувати виробництво на рівні потреби та створювати державні запаси власної продовольчої гречки. Поки-що в Україні в 2019 р. порівняно із 2010 р. посівні площі гречки скоротилися майже в 3 рази, а валове її виробництво — в 1,6 раза (до 85 тис т за 150—180 тис т продовольчої потреби), що призвело до вимушеного нарощування імпорту необробленої та обробленої гречки з інших країн. Відповідно роздрібні ціни на споживчому ринку на гречану крупу мають тенденцію до зростання. Наприклад, за липень 2020 р. порівняно із серпнем 2019 р. споживчі ціни (ціни кінцевого споживання) на гречану крупу в середньому зросли до 37,2 грн за 1 кг або у 2,2 раза. У Донецькій і Київській областях ціни в травні-липні в поточному році перевищили 40 грн за 1 кг. За висновками експертів така негативна тенденція розвитку подій домінує на внутрішньому ринку гречки України, що загострює проблеми доступу населення до продуктів харчування.
Як же вирішували все нові і нові проблеми на ринку гречка протягом всіх років незалежності України. Чому не можна змінити вперту тенденцію до скорочення посівних площ гречки?
До початку та після різкого падіння світового виробництва гречки, яке відбулося у 2014 р. (в Україні — у 2015 р.), урядовці перепробували безліч управлінських (регулюючих) заходів зі стабілізації ринку гречки з одним результатом — на вітчизняному ринку гречки все гірше і гірше. Серед них, Аграрному фонду України запропоновано здійснювати фінансові або товарні інтервенції, плани-спроби імпорту 20 тис. т гречки з Китаю, звільнення від ввізного мита на гречану крупу, закупка її агентством з держрезерву, підписання меморандуму з провідними підприємствами-виробниками гречаної крупи, адміністративний примус до розширення посівних площ під гречкою тощо. Не допомогло включення у 2011 р. гречки в перелік об’єктів, які підлягають державному ціновому регулюванню, з наступною активністю Держінспекції з контролю за цінами, податкової служби, служби захисту прав споживачів, що призвело до відомих наслідків — торгівлю гречаною крупою її виробники перевели в напівлегальне русло або ж припинили ринкові операції.
За останній рік із загостренням проблем на внутрішньому ринку гречки та гречаної крупи нова команда управлінців або ж різних дорадників сформулювала свій набір проблем та заходів щодо їх вирішення. Визначено безліч причин обвалу ринку гречки, зокрема це низька рентабельність її виробництва. Щоб зовсім не залишитися без гречаної крупи, Уряд України постановою заборонив експорт до 1 липня поточного року. Додатково Уряд веде перемовини з виробниками та рітейлерами, а міністерство буде просити фермерів нарощувати посівні площі під гречкою. За скорочення обсягів виробництва, що понад як вдвічі менше від продовольчої потреби, Український уряд, за словами Міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігор Петрашко, планує закуповувати гречку в резерв.
Головним ворогом вітчизняного ринку гречки, як наголошують бізнесмени, аналітики та різного роду тих, хто дає поради (як не як, а колишній СРСР недаремно називався країною рад), призначено імпорт казахської гречки. Після запровадження Урядом України у 2015 р. ввізного мита в розмірі 20% на російську крупу гречану і на зерно гречки у 2015 р. за укладених міждержавних угод про вільну торгівлю Казахстан одержав преференції — імпортує гречку з Росії та експортує її та гречану крупу в Україну без ввізного мита. Тоді як за дефіциту гречки Україна змушена її також імпортувати з Росії з обов’язковою умовою сплати на кордоні ввізного мита в розмірі 20%. Цим пояснюють проблеми конкуренції українських підприємств з переробки гречки, які орієнтувалися на дешеву сировину інших країн (відповідно не укладали угод на закупівлю вітчизняної гречки), з такими ж підприємствами Казахстану і в кінцевому підсумку занепадом цієї галузі. І тому, за висновками бізнесових структур, перспектива розвитку вітчизняних підприємств лежить в площині скасування 20 % ввізного мито на сировину ворога — Росії. Це, на їх думку, буде створення однакових правил гри з переробниками Казахстану і Росії. Мабуть за такою логікою ще у 1941 р. СРСР поставляла стратегічну сировину фашистській Німеччині. Пропонується також ініціювати антидемпінгове розслідування щодо низьких експортних цін гречки з Росії та Казахстану або ж запровадити дотації виробникам гречки, хоча фермери здогадуються, хто їх буде одержувати — великі підприємства. Як варіант — держава через форвардні закупівлі придбаває 50 тис т гречки в первинних виробників за фіксованою ціною та надає дотації. Нерідкі більш вагомі й агресивні пропозиції — ввести загороджувальні мита на імпорт дешевої і низькоякісної гречаної крупи російського і казахстанського походження. Заступник директора Інституту аграрної економіки НААНУ Микола Пугачов своєрідно пояснює, що зменшення обсягів виробництва в скорочені посівних площ майже удвічі, а подорожчання гречаної крупи має місце через запроваджений у березні 2020 року карантин (епідемія COVID-19), що призвело до підвищення попиту на продовольчі товари. Важко уявити, як збідніле та частково безробітне населення після запровадження карантину взялося за покращення свого здоров’я — облюбувало дорогу гречану кашу (добре, що не манну).
Росія за виробництва у 2000—2018 рр в середньому близько продовольчої норми 750—790 тис т різко з 2016 р. наростила виробництво гречки до 1—1,5 млн тонн. Експерти-агрономи пояснюють такий результат освоєнням китайськими фермерами Алтайського краю Росії, де вирощують гречку як санітарну культуру (добре затінює грунт, пригнічує бур’яни, мобілізує малорухомі сполуки ґрунту тощо), яка стає попередником для наступних більш прибуткових культур згідно стратегічних планів китайців. Аналогічно в Казахстані освоюють нові землі, на яких гречка — санітар (знищує бур’яни). За такої санітарної функції гречки велика частка витрат на її вирощування залишається як незавершене виробництво й відповідно переноситься на наступну після неї культуру, яка буде вирощуватися. Таким чином, собівартість гречки низька хоча за такої технології урожайність гречки невисока (0,9—1,1 ц/га). Більше того, якби Росія збільшила розораність земель до рівня України, то в неї з’явилося б в обробітку додатково 49 млн га ріллі. Так що Росія відносно України може збільшувати площу посівів гречки до нескінченності. Тому за існуючого 250—750 тис т надлишку гречки та планів китайців освоювати нескінченні простори Росії обсяги гречки на продовольчому ринку будуть зростати, де домінуватиме безпосередньо Росія.
Ще одна проблема, яка відноситься до продовольчої безпеки, є низький рівень якості імпортованої гречки з Росії, якої в Україні, за словами виконавчого директора Міжнародної асоціації гречки Сергія Громового, знаходиться на українських прилавках до 60%. Директор Білоцерківського комбінату хлібопродуктів Іван Шилов констатує, що аналізи в атестованій лабораторії російської гречки навіюють сум — 10 показників із 12 згідно українських стандартів не відповідають нормам. Він продовжує, що за кеш приватні підприємства-одноденки скуповують гречку за низькими цінами (5 грн за 1 кг), не платять податків, але продають її на рівні цін імпорту гречки з Казахстану. Мабуть, що в Україні із запровадженням моніторингу зявиться чітка інформація — звідки, з якого поля, з якого переробного підприємства і т.д. взялася на ринку гречка та гречана крупа.
Щоб розібратися з проблемами уявними та дійсними, необхідно звернути увагу на наступну таблицю, інформація якої слугувати компасом в побудові логічних схем статті.
За 2019 р. Україна імпортувала 14,4 тис т гречки (6,5 — з Казахстану і 6,3 — з Росії), а на сьогодні (січень—липень 2020 р.) імпортовано понад 12 тис т гречки (2,7 — з Казахстану, 2,9 — з Росії і 5,3 — з Білорусі). Окрім цього, згідно даних Держкомстату, імпортовано різних круп (за виключенням вівсяних, рисових і кукурудзяних — код товарної групи 1104299) за 2017—2019 рр щорічно в обсязі 18-31 тис т, а за січень-липень поточного року — 6,5 тис т. Так як споживання проса в Україні оцінюють на рівні 45—50 тис т за рівня виробництва 170 тис т або у 3—4 рази менше, ніж гречки, то можна вважати, що Україна крупи проса не імпортує. Тому мабуть, що весь імпорт різних круп є крупами гречки. Тоді імпорт необробленої і обробленої (круп) гречки Україна імпортувала на рівні 31—42 тис т. З урахуванням тіньових, напівлегальних схем поставок обсяги імпорту гречки та гречаних круп з Росії (з реекспортом з Казахстану) експерти оцінюють в обсязі 50 тис т.
Щодо насіння гречки, то за висновками експертів до 2020 р. переважна кількість елітного та репродукційного насіння цієї культури вироблялась в мережі дослідних господарств НААН, а сьогодні новоявлені комерційні структури, абсолютна більшість яких не занесена до Державного реєстру виробників насіння, масово пропонують насіння невідомого походження і сумнівної якості. В результаті якість гречки буде знижуватися або ж вона уже є низькоякісною.
Тут слід звернути увагу на праці команди доктора технічних наук Є. А. Дмитрука, яка поряд із дослідженням техніко-економічних аспектів переробки зерна також встановила залежність виходу крупи гречки від її крупності. Якщо не дотримуватися технології вирощування гречки (включаючи якість насіння), то буде одержана гречка крупністю 3,6—3,8 мм, а вихід гречаної крупи складатиме 66%, а за крупності 4,2—4,5 мм (застосування високих технологій) — 76%. Це означає, що на 1 т крупи необхідно переробити у першому випадку 1,52 т гречки [100/66], а за другого випадку — 1,32 т [100/76] або на 200 кг менше. За даними українських виробників у собівартості крупи гречаної 90% припадає на вартість сировини — власне необроблену гречку. За фактичної ціни закупівлі 1 т гречки у товаровиробників 286,44 дол США у 2019 р. і 66% виходу гречаної крупи (перший варіант) та 90% вартості сировини в собівартості 1 т гречаної крупи повна її собівартість складатиме 482,22 дол США. До речі, закупівельна ціна гречки у виробників у 2018 і 2019 рр. була на 15% нижчою від ціни імпорту із Казахстану. У цьому ж 2019 р. споживчі ціни 1 т гречаної крупи складали 740,13 дол США, або на 257,91 дол більше від її собівартості. За 76 % виходу гречаної крупи (другий варіант) перевищення споживчої ціни над собівартістю 1 т крупи (418,77) досягне 321,36 дол США, або на 24,6%, ніж за варіанту низького виходу крупи. Ці надлишкові суми розподіляються між переробними, фасувальними і торгівельними підприємствами незалежно від рівня рентабельності виробництва власне в первинних виробників. Нагадаємо, що у 2019 р. рівень рентабельності виробництва гречки фермерами складав лише 6,6 %. Розрахунки показують, щоб при виробництві гречки у розрахунку на 1 га посівів досягти величину прибутку на рівні виробництва пшениці (1294 грн/га), необхідно було у 2019 р. реалізаційну ціну для первинних виробників підвищити лише на 8,4%. Тоді б за нової ціни для фермерів переробні, фасувальні та торгівельні підприємства втратили лише 10—15% від суми, що перевищує собівартість виробництва гречаної крупи.
Варіантні розрахунки можна продовжувати і ускладнювати аж до варіанту досягнення справедливих взаємовідносин на продуктовому ланцюгу «виробництво–транспортування–переробка–фасування–зберігання—торгівля» — розподілу прибутків відповідно до виробничих власних витрат ресурсів на кожній стадії інтеграції з наступним встановленням частки у роздрібній ціні кожного учасника інтегрованого виробництва. Одержання рівновеликої рентабельності на власні технологічні витрати виробництва на кожній стадії інтеграції є основним правилом у функціонуванні ринкового механізму. На кожному етапі просування гречки до кінцевого споживання складаються відповідні рівні доданої вартості (власні технологічні витрати+прибуток), які є підставою для розрахунку частки в ціні кожного учасника інтегрованого виробництва і реалізації продукції. Передує цьому процес укладання контрактів, угод на виробництво, продаж переробним підприємствам, фасованої гречки торгівлі згідно попиту в існуючому середовищі ринкових цін і доходів населення. Під законтрактовані обсяги продукції надаються кредити, державні преференції тощо. І головне — ці обсяги будуть реалізовані за цінами, які всім учасникам інтегрованого виробництва забезпечать однаковий рівень рентабельності. Для більшої впевненості щодо запровадження такого механізму регулювання ринкових відносин переважна більшість країн підтримують фермерські канали руху продукції до споживача — збутові кооперативи та з переробки продукції (надання пільгових кредитів із здешевленням процентної ставки до 1—2%, компенсація вартості сучасного обладнання або ж безоплатна передача фермерських кооперативам переробних підприємств тощо).
Безперечно, що чітко встановленими вимогами до якості імпортної продукції країни світу борються з її надходженням на власні ринки. Не зрозуміло, чому Україна не може також цього зробити, особливо щодо країни — агресора.
Основна умова успішного функціонування ринку гречки — обсяги виробництва повинні відповідати існуючому попиту. Функція Міністерства — управляти перехідними запасами (резервами) для випадків перевиробництва або недовиробництва в окремі урожайні або неврожайні роки в обсягах варіації від середнього обсягу виробництва за останні 20 років. Більше того, справедливий розподіл ціни між учасниками продовольчого ланцюгу спонукатиме первинних виробників до створення ними збутових фермерських кооперативів з тим, щоб закріпитися на ринку гречки. Тоді імпортна дешева гречка (в останні роки не є такою) не буде лихоманити український ринок гречки. Мабуть що освоєння китайцями нових земель Росії скоро закінчиться й Китай на чужій землі перейде до сівозмін інтенсивного типу, в яких санітарні посіви гречки будуть зайвими. Тоді Росія повернеться до обсягів виробництва гречки в межах продовольчої потреби. Основне для України — досягти стану, щоб учасники інтегрованого виробництва гречки і гречаної крупи одержували справедливі прибутки. Тоді імпорт неякісного продукту не причинить шкоди галузі. Але при цьому потрібно мати повну інформацію про рух продукту, фінансів, податків, доходів населення тощо. Одного рецепту, який домінує на сьогодні (відміна 20 % мита в торгівлі з агресором), не існує в природі. Будемо думати...
