На офіційному інтернет-сайті Чорнобильської АЕС (http://www. chnpp.atom.gov.ua) не без хвилювання можна прочитати таке. Особливості об’єкта «Укриття» визначаються його потенційною небезпекою, значно більшою, ніж це допускається нормами та правилами для об’єктів, що містять ядерні та радіоактивні матеріали. Це наявність ядерних матеріалів у кількості близько 200 тонн. Відсутні засоби активного впливу на їхню критичність, а надійні фізичні бар’єри на шляху поширення радіоактивності в довкілля відсутні. Сьогодні всередині об’єкта «Укриття» залишилося близько 95% палива, що було в реакторі на момент аварії. Надходження води в приміщення об’єкта «Укриття» пов’язане з багатьма негативними наслідками, здатними дестабілізувати досягнутий на сьогодні рівень ядерної, радіаційної та радіоекологічної безпеки цього об’єкта. Його будівельні конструкції не відповідають вимогам безпеки. У західній зоні стіна має відхилення до 50 см, у деяких її місцях зафіксовані розломи. Такий стан у разі землетрусу в 4,3 бала за шкалою Ріхтера може призвести до падіння частини покрівлі саркофага. У південній зоні вище позначки 24,3 м каркас деаераторної етажерки, що утримує значну кількість уламків і будівельних матеріалів, відхилився від вертикалі приблизно на 1,5 м. Вчені підрахували, що величина ймовірного ризику падіння південної зони становить 0,24, що значно перевищує нормативне значення, рекомендоване МАГАТЕ для об’єктів ядерної енергетики. Контроль стану об’єкта «Укриття» сьогодні повністю забезпечити неможливо.
Нагадаємо, об’єкт «Укриття», в просторіччі — саркофаг, було зведено за рекордно короткі терміни — всього за півроку після катастрофи на ЧАЕС. Спочатку передбачалося, що це тимчасове накриття над четвертим енергоблоком, зруйнованим вибухом, захищатиме навколишнє середовище від надпотужного радіоактивного випромінювання. Ніхто не заперечував, що саркофаг має недоліки. Тому його експлуатаційний термін обчислювався 10 — 15 роками. Та й шок від трагедії був надто великий, щоб вникати у всі тонкощі. Крім того, не було досвіду в ліквідації наслідків таких аварій, а робити щось треба терміново — європейський резонанс вибуху на ЧАЕС був явно не потрібен СРСР, до складу якого тоді входила Україна. У кінці перебудови до всіх бід додалася недостача грошей. На вирішення чорнобильських проблем необхідно було щонайменше два держбюджети тих років (усього СРСР).
Минуло вісімнадцять років. Періодично лунали голоси вчених і політиків, які закликали пригадати про саркофаг. Але тимчасове «Укриття», згідно з приказкою, перетворилося на постійне. Фахівці б’ють на сполох: «дірявий» саркофаг зараз не менш небезпечний, аніж розкритий енергоблок у далекому 1986-му. Гроші начебто виділяються. А віз, тобто аварійний об’єкт «Укриття», й нині там.
Щоб зрозуміти, чому так відбувається, ми звернулися до офіційних документів — матеріалів перевірки Рахунковою палатою України ДСП ЧАЕС у 2003 році.
Перевіркою встановлено, що при використанні коштів держбюджету на підтримку об’єкта «Укриття» в безпечному стані ДСП ЧАЕС, з порушенням законодавчих та нормативних актів України та неефективно використало 6,5 мільйонів гривень, у тому числі з бюджетними правопорушеннями близько 4,8 мільйона гривень, із них 700 тисяч гривень не за цільовим призначенням (Висновок Колегії Рахункової палати України № 19/11-1 від 1 червня 2004 року до «Звіту про результати перевірки використання в 2003 році коштів Державного бюджету України на підтримку об’єкта «Укриття» в безпечному стані»).
Дивує монопольне становище фірми «Південтеплоенергомонтаж», що володіє численними підрядними контрактами. Низка її структурних підрозділів, згідно зі звітом одного з перевіряючих ДСП ЧАЕС, не має діючих ліцензій, які дозволяють проводити спеціальні роботи, що суперечить законодавству України, а головне — зриває графіки робіт (!) (що виходить із висновку Колегії Рахункової палати України № 19/11-1 від 1 червня 2004 року до «Звіту про результати перевірки використання в 2003 році коштів Державного бюджету України на підтримку об’єкта «Укриття» в безпечному стані»).
У результаті досі не створена аварійна система пилопоглинання. Усього на 8,6% виконаний розділ плану, який передбачає роботи з поводження з водою, що знаходиться в об’єкті «Укриття». Через це за межі об’єкта «Укриття» за рік витікає від 300 до 900 кубометрів середньо активних ядерних рідких відходів.
Не хочу в своїй статті обвинувачувати когось у безгосподарності та нехлюйстві. Безумовно, зроблено багато. Але чому ж досі така важлива проблема для безпеки життя та здоров’я громадян не вирішена?
У 1995 році про ядерну загрозу старезного саркофага пригадали не ми, а Євросоюз і США. Нам в Україні тоді не до того було: щойно почався вихід із найглибшої економічної кризи. Вони (ЄС і США) різко поставили питання: зупиніть реактори ЧАЕС. Корозуюче «Укриття» представляло тоді і тим більше сьогодні реальну та постійну загрозу не лише для населення України, Росії та Білорусі, а й для низки країн Євросоюзу. Тому в Євросоюзі вважали і вважають: ремонту небезпечного саркофага не можна відкладати!
Ми стояли на своєму. Так, треба терміново ремонтувати, але зупиняти реактори не можемо — не вистачає електроенергії. Переговори тягнулися майже п’ять років. Зрештою, в грудні 2000 року три реактори ЧАЕС зупинили і, насамперед, заради ремонту старого та зведення нового, безпечнішого об’єкта «Укриття». Іншими словами, зупинили заради безпеки людей.
Далі все розвивалося на базі двох міжнародних програм, із нашою повною бюджетною участю. Перша — програма «Забезпечення безпеки об’єкта «Укриття» та перетворення його на екологічно безпечну систему» (власне капітальний ремонт старого та побудова нового «Укриття»). Друга — «Зняття ЧАЕС із експлуатації» (зупинка реакторів; вилучення з них ядерного палива, його переробка; будівництво заводів і сховищ для його переробки та зберігання тощо). За великим рахунком, перша програма — першорядна; друга — паралельна та супроводжуюча. За принципом: спочатку безпека людей, потім — усе інше. Однак, і за фінансуванням, і за термінами, об’єктами та обсягами проведення робіт помітна явна диспропорція у бік другої програми, що викликає побоювання. Усе ж таки безпека важливіша, і це мають зрозуміти ті, хто за це відповідає.
ДОВІДКА
Проектування «Укриття» велося з 20 травня по червень 1986 року, а будівництво з червня по листопад 1986 р. У зведенні об’єкта «Укриття» в 1986 році взяли участь близько 90 тисяч будівельників. У процесі будівництва покладено понад 400 тисяч кубометрів бетону, змонтовано 7000 тонн металоконструкцій. Північна каскадна стіна була виготовлена з бетону у вигляді уступів висотою близько 12 метрів. Опалубка уступів виготовлялася з металевих щитів, кожен вагою в сотні тонн. Усередині уступів вкладали зношені та пошкоджені металоконструкції, а також контейнери з високоактивними відходами. Збережена західна стіна була закрита металевими щитами висотою до 50 метрів. Дві металеві балки довжиною 36 метрів були встановлені на вцілілі конструкції четвертого зруйнованого блоку, і вони стали опорою для покрівлі центрального залу. На них було покладено 27 труб діаметром 1200 мм.
