Сьогодні в Україні знову йде дискусія щодо ревальвації гривні. Однак суспільство значно обережніше ставиться до ревальвації, прискіпливо шукаючи відповіді на запитання, чого більше від неї — вигод чи втрат. Відповідь на нього вимагає ґрунтовного аналізу причин і наслідків ревальвації.
Приводом для дискусій послужило твердження про недооцінку гривні. В якості аргументу нерідко згадується, що в 1996 р. курс долара становив 1,78 гривні. Після фінансової кризи 1998 р. долар зріс спочатку до 3,8 грн., а потім до рекордної позначки — 5,62 гривні за долар, тобто більше ніж у три рази. Однак зниження курсу гривні не можна вважати її недооцінкою. Ревальвація не є симетричною девальвації. Інакше девальвацію радянського рубля, українського купоно-карбованця, турецької ліри чи інших валют, які свого часу зазнали значного знецінення, вважали б їхньою недооцінкою. Але недооцінка валюти частково може бути зумовлена надмірним знеціненням. Ці припущення важко піддаються вимірюванням.
Серйозні застереження є і щодо оцінки адекватності гривні відносно інвалюти через паритет купівельної спроможності (ПКС). На ПКС дуже відчутно позначається ситуація на внутрішньому ринку. Наприклад, ціни на стандартизовані бутерброди в ресторанах «Макдоналдс» в перерахунку на долар США різняться в три—чотири рази: у Швейцарії — $5—6, в Китаї — $1—1,5. Адже внутрішні ціни в інвалюті визначаються не на основі реального обігу, розрахунків чи платежів, а через обмін валют. Наприклад, хліб з борошна I сорту у січні 2005 р. коштував 1,64 грн. за 1 кг або $0,31, а у січні 2008 р. відповідно 2,47 грн. і $0,49. Виходить, за три роки ціна на хліб у доларах зросла в 1,6 раза. Важко повірити в таке зростання, якби долар вільно обертався як засіб платежу. Ще більші розбіжності — в оцінці вартості послуг. Наприклад, доларова вартість проїзду в метро в Лондоні в 40 разів вища, ніж у Києві. Показник ПКС щорічно розраховується Світовим банком для всіх країн світу насамперед для порівняння оцінки обсягів ВВП. За цим показником курс гривні зараз становить близько 1,5 грн./$1. За таких умов гривню треба зміцнити більш як у три рази. А що станеться з економікою, зокрема, з експортом, iз внутрішнім виробництвом, імпортозаміщенням, із заощадженнями населення? Ситуацію навіть важко спрогнозувати.
Таким чином проблема адекватності оцінки гривні у значній мірі є кон’юнктурною і залежить від поточної економічної ситуації. З економічної теорії добре відомо, що індикатором стану валютного курсу є стан платіжного балансу. Завищення валютного курсу зумовлює ріст імпорту та зниження експорту, його індикатором є від’ємне сальдо рахунку поточних операцій. Заниження валютного курсу зумовлює ріст експорту та зниження імпорту, його індикатор — позитивне сальдо рахунку поточних операцій. Ця закономірність діє й навпаки: коли зростання імпорту та зниження експорту є індикатором завищення курсу (переоцінки), а зростання експорту і зниження імпорту — індикатором заниження курсу (недооцінки) гривні. Таким чином, якщо за підсумками 2004 р. сальдо поточного рахунку було позитивне — $6,9 млрд., то на початку 2005 р. можна було говорити про недооцінку гривні. Але коли за підсумками 2007 р. сальдо поточного рахунку стало негативним і становить — $2,2 млрд., то говорити про недооцінку гривні не доводиться. Отже за серйозних структурних змін в платіжному балансі змінилися й критерії оцінки адекватності гривні до інвалюти.
Більш того, якщо виходити з логіки дій у 2005 р., сьогодні у грошово-валютній політиці потрібно діяти скоріше навпаки. У 2005 р. ревальвацією гривні було зумовлено зміну структури платіжного балансу і одержано негативне сальдо поточного рахунку. У 2008 р. потрібно насамперед відновити позитивне сальдо поточного рахунку. Інакше повторення ревальвації гривні в ситуації дефіциту платіжного балансу може обернутись девальвацією курсу національної валюти. Отже ревальвація — це не статична, а змінна макроекономічна величина. Це інструмент грошової й валютної політики, який, на нашу думку, доцільно застосовувати не стільки тоді, коли є причина, як тоді, коли в цьому є сенс. Саме з цих міркувань слід підходити до аналізу передумов і наслідків чергової ревальвації.
У 2005 р. однією з основних передумов здійснення ревальвації було стримування інфляції, особливо імпортованої, зокрема, у зв’язку із зростанням цін на нафту і нафтопродукти. Ця проблема дійсно дуже гостро стоїть і в 2008 році. Не вдаючись у інфляційну фобію, узагальнено можна сказати так: на початку 2008 р. навіть найоптимістичніші прогнози на інфляцію вищі, ніж найпесимістичніші прогнози, які давались на початку 2005 р. Однак в поточному році ситуація в економці України складається так, що інфляція — практично єдина обґрунтована підстава для можливого здійснення ревальвації. В інших сферах економіки за 2005—2007 рр. ситуація істотно змінилася. Сьогодні відсутні інші передумови, які в 2005 р. і давали можливість здійснити ревальвацію. Водночас присутні нові дані, які зумовлюють і посилюють негативні наслідки ревальвації.
Насамперед, змінилися параметри й характер інфляції. У 2005 р. вона очікувалася на рівні 12—13%. Ревальвація гривні на 5% дала можливість знизити інфляцію на два—три відсоткові пункти до 10,5%. На 2008 р., на думку більшості експертів, інфляція прогнозується вища. Тому зміцнення гривні на 5% може дати зниження інфляції всього на один—два відсоткові пункти. Тобто вплив ревальвації на інфляцію може бути у чотири—п’ять разів менший, ніж у 2005 р. Звідси очевидно, що курсові ігри у 2008 р. не дадуть бажаного ефекту.
Основна відмінність нинішньої економічної ситуації в тому, що змінилися параметри зовнішньої торгівлі. У 2005 р. Україна ввійшла з рекордним позитивним сальдо зовнішньої торгівлі, яке за 2004 р. становило $5 млрд. Темп приросту експорту у 1,5 раза перевищував темп приросту імпорту. На 2008 р. ситуація у зовнішній торгівлі складається зовсім протилежна. За дев’ять місяців 2007 р. сальдо зовнішньої торгівлі негативне (—$3,4 млрд.). Темп приросту імпорту перевищував темп приросту експорту.
Змінилися параметри зовнішньої торгівлі продовольчими ресурсами, які мають прямий вплив на інфляцію. У 2004 р. обсяги експорту продовольства вдвічі перевищували обсяги імпорту. Темп приросту експорту становив 50%, а по імпорту був спад — 12%. Після лібералізації імпорту у 2005 р. його темпи щорічно зростали на 8—25%. У 2006 р. позитивне сальдо знизилось у 1,5 раза. Вітчизняне виробництво багатьох видів продукції споживчих галузей (харчової, легкої промисловості, сільського господарства) почало заміщатись імпортом. Подальше стимулювання імпорту ревальвацією гривні ще більше стримуватиме виробництво споживчих товарів. Внаслідок цього ще більше загостриться диспропорція між попитом і пропозицією. За підсумками 2007 р. номінальні доходи населення (купівельна спроможність) зросли на 30%, а виробництво продукції споживчих галузей (сільського господарства, харчової і легкої промисловості) практично не зросло. Отже цей збільшений споживчий попит частково був отоварений імпортом, а частково зумовив зростання споживчої інфляції.
Змінилися також параметри зовнішньої торгівлі енергоносіями. У 2004 р. та 2005 р. обсяги їхнього імпорту втричі перевищували експорт, у 2006 р. — у п’ять разів, у 2007 р. — майже вшестеро. На 2008 р. можна очікувати, що за рахунок зростання цін на газ, на 38% це співвідношення буде навіть більшим, ніж 7—8 разів. Намагання за рахунок ревальвації здешевити газ (як у 2005 р. нафтопродукти) може нічого не дати. Імпортований газ, на відміну від нафтопродуктів, йде переважно у виробниче споживання. До того ж, подорожчання газу посилить негативне сальдо зовнішньої торгівлі майже на $2 млрд. Тому вплив ревальвації гривні на зменшення газової складової в інфляції, а тим більше на здешевлення імпорту цього виду палива буде мізерний.
Щодо так званого здешевлення шляхом ревальвації імпорту енергоносіїв є доволі серйозні застереження. В iнтернеті зустрічаються оцінки, що нібито Україна щороку переплачує 55 млрд. гривень за імпортовані енергоносії через штучно занижений курс гривні. Очевидно, ця цифра визначена з курсу 1,5 гривні за долар США (розрахунки Світового банку ПКС гривні для обчислення порівняльних обсягів ВВП). Якщо допустити таке трикратне зміцнення гривні, то ще невідомо, чим обернеться таке здешевлення імпорту. Можливо, значним скороченням експорту металу, зерна тощо, зменшенням ВВП, скороченням надходжень до бюджету. І ще невідомо, як сприйняли б на зовнішніх ринках таке зміцнення гривні. За оцінками експертів, в Україні обертається лише 0,7% доларової маси. Отже того, як опуститься долар в Україні — в два чи в три рази, інші користувачі цієї міжнародної вільноконвертованої валюти можуть і не відчути. Це може стати виключно внутрішньою проблемою України, яка негативно проявиться в міжгалузевому аспекті як «перетягування ковдри».
Повною мірою це стосується і обслуговування зовнішнього державного боргу. Адже існує твердження, що ревальвація здешевить таке обслуговування. Однак і тут треба рахувати, які вигоди та які втрати. Наприклад, за 2007 р. витрати бюджету на обслуговування державного зовнішнього боргу становитимуть близько $400 млн. Навіть трикратне зміцнення гривні може дати економію не більше $300 млн. Але втрати для платіжного балансу можуть бути в десятки разів більші, зокрема, через збільшення негативного сальдо поточного рахунку. Адже прямим і портфельним інвесторам довелося б конвертувати валюту в Україні значно дешевше, що зменшить притік інвестицій.
Від ревальвації страждатимуть і вітчизняні товаровиробники. Оскільки зміцнення гривні робить імпортований товар (куплений за долари) дешевшим, то обсяг ввезених товарів і продуктів збільшується. Товари вітчизняного виробництва не можуть конкурувати з дешевими імпортованими товарами та їхньою зростаючою масою. І ще в гіршому становищі опиняться товаровиробники, чия продукція йде на експорт. Адже витрати на виробництво відбуваються в гривні, що подорожчала, а розрахунки за товар — у доларі, що подешевшав і якого на продовження виробництва вже може не вистачити. За оцінками експертів, втрати експорту від ревальвації можуть сягнути 3—4 млрд. гривень, насамперед у металургійній галузі, оскільки на експорт металу припадає 40% загального експорту, а саме від нього значною мірою залежить формування ВВП. Тому зниження темпів його приросту буде значно більшим, ніж стримування інфляції. Як наслідок скоротяться і надходження до бюджету. Отже негативний вплив ревальвації на експорт може мати значно відчутніший мультиплікативний характер.
Єдині, хто виграє від ревальвації, — це імпортери. На закупівлю товарів вони витрачають дешевші долари, продають в Україні за дорожчі гривні, за які потім купують більше доларів, а значить ще більше товарів імпортують. Таким чином зміцнення гривні унеможливлює імпортозаміщення і навпаки — стимулює витіснення з внутрішнього ринку імпортованими товарами вітчизняних. При цьому імпортовані товари не дешевшають. У 2005 р., незважаючи на зміцнення гривні на 5% і зниження митних зборів на товари (на деякі — у три—п’ять разів), інфляція знизилась лише на два—три відсоткові пункти. Отже ревальвація не розв’язує, а загострює і без того складну проблему імпортозаміщення. Досить згадати, що у 2006—2007 рр., всупереч серйозним заявкам, два уряди так і не змогли досягти будь-яких зрушень у сфері імпортозаміщення.
Слід також врахувати, що штучне зміцнення (як і послаблення) гривні призводить до суттєвої поляризації економічних інтересів різних суб’єктів господарської діяльності галузей та регіонів. При ревальвації виграють ті підприємства-імпортери, а відповідно також галузі і регіони, які більше споживають імпорту, а втрачають ті підприємства-експортери, галузі, та регіони, які більше виробляють продукції на експорт. При девальвації — навпаки. Тому політика курсоутворення є дуже чутливою для міжгалузевих та міжрегіональних відносин. Вона має бути дуже виважена і спрямована на узгодження бізнесових галузевих та регіональних інтересів, а найкращим індикатором такого узгодження є платіжний баланс країни, його збалансованість.
При ревальвації збільшуються втрати населення, які зберігають свої заощадження в інвалюті. За оцінками експертів, у 2005 р. тільки банківські вклади населення в інвалюті «усохли» на 1,2 млрд. грн. За період з 2005 р. по 2007 р. сума інвалютних депозитів зросла у 1,5 раза. Отже незаслужені втрати вкладників зростуть. Ще більш вражає динаміка по кредитах в інвалюті. За 2007 р. їх обсяги зросли у 1,5 разу, а по фізичних особах — у 1,7 раза. Отже позичальники в інвалюті незаслужено виграють. Тим більше, що заходи з протидії доларизації поки що не дають бажаних результатів. За оцінками НБУ, доларизація економіки в Україні становить 26%, а за оцінками Федеральної резервної системи США — 45%.
Слід також врахувати, що монетарна складова адекватності оцінки гривні незначна. За період введення гривні динаміка інфляції і курсу гривні до долара проявлялась по-різному. У 1996—1997 рр. при різній інфляції (40—10%) курс гривні практично був стабільний. За 1998—2000 рр. інфляція зросла на 80%, а курс долара — на 192%. Тобто темп девальвації гривні був у 2,5 разу вищий за темп інфляції. У 2001—2007 рр. динаміка інфляції слабо корелювала з курсом долара. Очевидно, що монетарний чинник проявляється по-різному і не має відчутного впливу на курс гривні.
Узагальнюючи викладене, можна констатувати, що недооцінка гривні є кон’юнктурною і детермінується зі станом платіжного балансу. Якщо сальдо платіжного балансу позитивне, є підстави вважати гривню недооціненою, якщо воно негативне, то підстав для цього немає. Ревальвація — це скоріше інструмент курсової політики, який має враховувати кон’юнктуру адекватності гривні. Для цього треба аналізувати передумови і наслідки ревальвації. Очевидно, що зараз відсутні передумови для ревальвації гривні, які хоч частково мали місце у 2005 р. Тому здійснення ревальвації без належних для цього передумов може мати переважно негативні наслідки. Водночас на даний момент присутні передумови, які істотно погіршують можливі наслідки ревальвації гривні, насамперед, зважаючи на дефіцит платіжного балансу. За відсутності передумов для ревальвації її здіснення адміністративним шляхом в значних параметрах (5—10%) може обернутись наступною девальвацією гривні. При незначних параметрах ревальвації (в межах 1%) це може не справити серйозних наслідків, хоча може бути використане в спекулятивних цілях.
