На запитання нашого кореспондента відповідає директор нещодавно створеного Національного інституту українсько-російських відносин, член-кореспондент Академії наук України Сергій ПИРОЖКОВ.
- Що являє собою новостворений інститут? Чи це просто зміна назви Інституту Росії, у будинку якого ви розмістилися?
- Офіційно ми іменуємося Національний інститут українсько-російських відносин (НІУРВ) при Раді національної безпеки та оборони України (РНБО). Колишній інститут Росії при Академії наук у квітні було ліквідовано, а з 1 вересня почав функціонувати наш. По суті він кардинально вирізняється за напрямками і навіть самою ідеєю створення. Раніше традиційно створювалися інститути США, Африки, Росії, які вивчали країну або регіон. А тут ідея створення інституту полягала в тому, щоб методом наукових досліджень сформувати принципи і намітити шляхи їх реалізації у відносинах між двома державами, у даному випадку Україною та Росією. Це досить свіжий підхід - у світі аналогів немає.
- Які основні завдання інституту?
- Насамперед, розробка і наукове обгрунтування для вищого керівництва можливих рішень щодо українсько-російських контактів, і, звичайно, аналіз їх перспектив та наслідків, прогнозування ситуації. Ми розглядаємо політичні, економічні, регіональні, гуманітарні, військові, технічні відносини, взаємодію в сфері інформаційного простору. Треба синтезувати цілісний погляд, простежуючи еволюцію передусім з точки зору національних інтересів України. До травня цього року відносини з Росією в нас були не дуже конструктивними, оскільки торкалися, головним чином, взаємних претензій і не вирішували наболілих питань. Проте після підписання договору розширилася рамочна основа для розвитку відносин двох незалежних держав, які мають носити рівноправний партнерський характер. Після розпаду Радянського Союзу і в Росії, і в Україні на рівні політичних еліт сформувалася думка, що основа міжнародних зв'язків має бути суто прагматичною, спрямованою насамперед на відстоювання власних національних інтересів. Це неправильно, і одним із принципово важливих моментів, який визначає майбутній розвиток українсько-російських відносин, має бути взаємне врахування інтересів один одного.
- Проте ж не можна осягнути неосяжне. А саме такий предмет вивчення НІУРВ. Чому ви маєте намір приділяти головну увагу?
- Оскільки конфронтаційні моделі вже відходять у минуле, українсько-російські відносини все продуктивніше розвиватимуться в сфері економіки. Саме вона стане стрижнем, що визначає вирішення політичних, військових та інших проблем. Другим пріоритетом я б вважав гуманітарні відносини, оскільки вони потребують особливо тонкого підходу: адже наші народи одного слов'янського кореня. Головну увагу буде приділено формуванню рівноправних зв'язків у тих сферах, в яких ми ще не досягли єдиного партнерського рівня. Передусім в оволодінні інформаційним простором. Не таємниця, що ЗМІ Росії досить популярні в Україні, а в Росії не знають українських засобів масової інформації. Тут є суттєвий перекіс, і, звичайно, слід вживати заходи для виправлення стану.
- Чи правильно я вас зрозумів, що з травня ми ввійшли в фазу конструктивніших відносин з Росією? А як сюди вписується "цукрова війна", що розпочалася?
- Я б не сказав, що ми вже ввійшли в фазу конструктивних відносин. Договором створено лише передумови для їх розвитку, але, з моєю точки зору, достатнього конструктивізму наразі немає, за винятком питань, вирішених у травні - мається на увазі по Севастополю, розподілу ЧФ. Тобто чисто територіальних претензій. Це суттєве просування вперед. Тепер відносини поступово переходитимуть з конфронтаційної сфери глобальних територіальних зазіхань в область прагматичної економічної діяльності. Однак значного конструктивізму в ній ми поки що не досягли. Запровадження ПДВ на українські товари, зокрема на цукор, спричинило скорочення експортного обігу. Саме тому пріоритетним напрямком у наших дослідженнях буде економіка. Адже через конфронтацію в економічній сфері зазнають втрат обидві сторони.
- Чи є в Росії структури, аналогічні вашій?
- Є низка академічних інститутів гуманітарно-політологічного спрямування, а також Російський інститут стратегічних досліджень, які, звичайно, вивчають й відносини з Україною, але подібного до нашого немає.
- Ваш інститут займатиметься українсько-російськими відносинами тільки ззовні чи ви "вкорінюватимете" своїх людей на російський бік для отримання інформації зсередини?
- Ми не спецслужба, яка займається розробкою проблем або вивченням питань особливими методами, а науково-дослідна організація, і спираємося тільки на той досвід, який маємо. Хоча, звичайно, шукатимемо партнерів і в перспективі, коли матимемо достатньо добре економічне становище, створимо щось на кшталт представництв.
- До речі, зважаючи на ваш досвід роботи в Національному інституті стратегічних досліджень, чи прислухаються у владних структурах до рекомендацій подібних інститутів?
- Це, взагалі, традиційне запитання, яке часто ставлять. Справа в тім, що в нас своя точка зору щодо того, як треба використовувати наші розробки. В Академії наук такі дослідження, на жаль, лишилися річчю в собі. Тобто виконувалася тема, робився звіт, у кращому випадку заслуховувався на вченій раді і робота ставилася на полицю, де перебувала в невідомості. Інститути, створені при РНБО, не замикаються на суто академічній науковій проблемі. Вони потрібні для того, щоб влада у своїй діяльності могла спиратися на якесь наукове підгрунтя. Окрім публікацій результатів досліджень тривалого характеру, ми намагаємося мати з кожної роботи конкретні аналітичні висновки та пропозиції. А оскільки в нас високий статус - інститут РНБО, - ці пропозиції потрапляють на найвищий рівень державної влади: і до уряду, і до президентської адміністрації.
- Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що ваш інститут причетний до вирішення державних проблем на найвищому рівні.
- Хочу підкреслити: наше завдання не вирішення питання, а видача варіантів його вирішення. І на цьому наша місія закінчується, решта - справа керівництва. Воно, звичайно, використовує й рекомендації інших служб, включаючи свій апарат. Ми брали участь у розробці матеріалів, на основі яких ухвалювалася програма дій уряду. А це передусім політичний документ, який визначає напрямок принципових реформ, вузлові точки й пріоритети проведення цих реформ. Проте життя, звичайно, набагато складніше, і практична сфера була поза межами нашого втручання. Ми не впливали на питання розподілу газу або приватизації окремих підприємств, тому не можемо нести відповідальність за рішення, що їх приймали на прагматичному рівні. Проте, якщо б нас запитали, ми б дали свою рекомендацію. Тільки нас не завжди запитують.
