Прийняте наприкінці минулого року рішення Конституційного Суду про визнання статусу порту як державного підприємства відповідним Конституції не викликало в Міністерстві транспорту та зв’язку сильних емоцій — такий результат вважали передбачуваним.
«Це рішення спирається на сьогоднішнє законодавство, — відповів на запитання «Дня» директор Державного департаменту морського та річкового транспорту Володимир Работнєв. — Для мене воно було цілком очевидне — Конституційний Суд мав підтвердити відповідність рядка Кодексу торгового мореплавання Конституції України, і він це зробив». І що найголовніше — на перше звернення, без тяганини і без влаштування тривалих розглядів.
Причин, які примушували б заперечувати державний статус порту, В. Работнєв не вбачає. У кожному з портів працюють усілякі форми власності, безліч приватних агентів і експедиторів. Виключно державною власністю залишається нагляд за безпекою, лоцманська служба та регулювання руху судів. І, звісно, державна адміністрація й управління інфраструктурою порту.
Кількість недержавних підприємств не є однаковою в різних портах, але тут усе залежить від економічних міркувань підприємців, які, вкладаючи свої гроші в порт, допомагають країні отримати додаткові кошти. Підприємці оплачують роботи співробітників порту, чиїми послугами користуються, створюють нові робочі місця, розвивають інфраструктуру порту та займаються наповненням бюджету країни, платячи податки та залучаючи зарубіжні вантажі, за провезення яких отримують гроші судноплавні компанії, митниця, порт, залізниця, автомобілісти.
Як вважають у Мінтрансі, виключно приватних портів в Україні не з’явиться. До портового комплексу входить і акваторія, продаж якої заборонений згідно з законом. Тим більше, що в кожному порту залишаються державні лоцмани, адміністрація управління держмайном і морська адміністрація. Але й абсолютно державних портів у нас немає — економічна ситуація не дозволяє. Тож доводиться цим двом формам власності уживатися.
Зі слів В. Работнєва, говорити про статус порту можна було б лише в тому випадку, якби державна форма власності в портах стримувала розвиток бізнесу, сучасних технологій і розвиток України як транзитної держави. Але цього, дякувати Богу, немає. Капітал заходить у наші порти абсолютно спокійно, інвестицій поки що також вистачає, банки працюють із портами охоче, в тому числі й зарубіжні — наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку співпрацює з Іллічівським морським торговим портом.
Сьогоднішній стан портів свідчить про те, що все розвивається добре: тільки за вантажообігом сучасна Україна вже перевищила цифри епохи Союзу та далеко пішла від початку незалежності. На думку В. Работнєва, ми вже прийшли до загальноприйнятої схеми, за якої влада, маючи інфраструктуру, роздає право працювати з нею усім охочим, але при цьому контролює їх.
Єдине, що необхідне зараз портам, — прийняття закону «Про порти», бо однієї глави в Кодексі мало для вирішення всіх проблем — тільки окремий законодавчий документ зміг би дати наступний поштовх розвитку портів. Наприклад, треба надати капітанам портів, які стежать за порядком і безпекою на території, цілковиту незалежність, вивівши їх із підпорядкування начальникам портів. При цьому, вважають у Мінтрансі, статус порту (державний чи недержавний), вже нічого не змінить у напрямі розвитку портів. Разом із тим визначення порту (на прибалтійський манер) як комплексу підприємств, які займаються переробкою вантажів і працюють із пасажирами, допоможе стимулювати розвиток галузі.
