Україна має всі підстави для того, щоб пильно стежити за перипетіями змагання між основними світовими валютами — доларом та євро. Оскільки наша держава є активним учасником світової торгівлі, і коливання курсів валют істотно впливають на фінансові результати нашої країни. У понеділок глава Нацбанку України Сергій Тігіпко прогнозував певне зміцнення американського долара до євро, зазначаючи, що визначальним чином на їхній взаємний курс вплинуть вибори президента США.
«Я вважаю, що співвідношення залишатиметься таким самим або долар може навіть дещо посилитися, бо економіка США досить швидко зростає. І ці тенденції вже абсолютно зрозумілі. І я прогнозую, що це підштовхуватиме певних інвесторів вкладати гроші в американську економіку», — заявив глава НБУ. Водночас він вважає, що остаточно можна буде говорити про якісь більш-менш істотні зміни тільки тоді, коли відбудуться вибори президента США. «Бо тільки тоді, я вважаю, уряд США зможе змінити ту політику, яку він практично проводить останніми роками», — пояснив глава НБУ і висловив упевненість, що курс гривні до долара залишатиметься стабільним, чому сприяє позитивний баланс зовнішньої торгівлі, великі валютні резерви НБУ, збалансований бюджет країни та його наповнення в січні-лютому.
Новини про економіку США, що просочувалися краплинами всю першу половину березня, створили картину, намалювати яку міг лише шизофреник. Реальні інвестиції (з урахуванням зниження цін на високотехнологічні й інформаційні товари) продовжували зростати. Рівні виробництва та продажу були стабільні й відповідали прогнозу зростання ВВП на 4% річних і вище. Але, попри все це, зайнятість не зростає: чистий приріст створених робочих місць у США прямує до нуля.
Це не означає, що зайнятість у США не може зростати. Майже на 300000 американців більше, ніж рік тому, працюють в освіті й охороні здоров’я, що дає приріст зайнятості на 1,7%. За рік на чверть мільйона американців більше стали працювати в сфері ділових і професійних послуг — зростання зайнятості становить 1,6% за рік. Логіка проблеми зайнятості не в тому, що додаткові робочі місця в американській економіці створити неможливо, а в тому, що втрата робочих місць випереджає їхнє створення.
Це легко довести. Загальні номінальні витрати США зростають на 5,5% на рік. Інфляція — 1,5% на рік. Загальне зростання продуктивності — 3,5% за рік. Рівняння просте: 5,5% — 1,5% — 3,5% = 0,5%. Ці 0,5% — все, що залишається зростанню зайнятості, оскільки саме стільки потрібно приросту робочих місць для задоволення попиту. Такий показник зумовлений виключно високим приростом продуктивності праці.
Джерело зростання продуктивності в США відоме. Відносно мала його частина — в простому прискоренні: в економіці, де час, витрачений безробітними на пошук роботи, рекордно високий — як у післявоєнні роки, вимоги виконувати свою роботу швидше за все зустрінуть словами: «Так, босе!», а не «Візьми і сам проштовхуй цю роботу!»
Більшу частину зростання продуктивності створює бурхлива технологічна революція у виробництві комп’ютерів і засобів зв’язку, що призвело до різкого зростання віддачі — і зниженню витрат — капіталу високих технологій. Вибух віддачі «нової економіки» перевищив прогнози навіть найсміливіших мрійників. Чого не чекали — нова віддача йде не до акціонерів компаній «дот- ком», а до покупців і користувачів капіталу високих технологій і їхніх клієнтів.
Але чому тут дивуватися? Наприкінці ХIХ століття величезний обсяг інвестицій і нових технологій, зроблених у залізниці США, приносив, здавалося, вигоду всім, але не акціонерам і пайовикам залізничних компаній: бум змінився крахом, а запихати дешеві акції в пащеки інвесторів стало на Уолл-Стріт улюбленим заняттям.
Інша складова зростання продуктивності в США зумовлена тим, що капітал високих технологій значною мірою стимулює компанії здійснювати масивні вкладення в організацію і діловий процес, які важко помітити і ще важче виміряти, та які доповнюють комп’ютеризацію і створення мереж.
Для США звичніше зростання продуктивності не в 3,5% річних, а 1,2%, як до 1995-року — тому таке зростання дивує. І надходження тільки з цього джерела до світового доходу — 250 млрд. доларів щорічного приросту. Це становить додатковий приріст виробництва, рівний чверті економіки Індії, — і такий приріст спостерігається щороку.
Таке постійне прискорення зростання продуктивності праці в США, проте, створило значну політичну проблему для президента Джорджа Буша-молодшого. Такий темп зростання попиту, в попередні роки більш ніж задовільний, раптово став надто недостатнім, і Буша за це звинувачують (частково справедливо) в ослабленні ринку праці.
Але для всіх, крім Буша, — і тих, хто залишився безробітним через відставання попиту, — така ситуація надає виняткову можливість. Різке зростання продуктивності, що вже стало в США реальністю, зрештою, призведе до прискорення зростання реальних доходів і зарплат, якщо лише політики не піддадуться спокусі «захистити» виробництво і зайнятість, що може бути політично вигідним, але економічно небезпечним.
Як лідеру в світовій економіці США непросто забезпечувати зростання економіки: вони повинні створювати — а не тільки копіювати й адаптувати, — нові технології, досконаліші форми капіталу й ефективніші організаційні форми бізнесу. Збереження нинішніх темпів зростання в США стане доброю новиною для інших країн, із менш розвиненою економікою, оскільки технологічна революція, що продовжується в області комп’ютерів і засобів зв’язку, спростить їм участь у світовому розподілі праці, центр якого сьогодні зосереджений у США.
Таким чином, шизофренія американської економіки — це знак того, що світ вступає в нову еру економічних див, — якщо тільки ми зможемо правильно та терпляче все це осмислити.
Бредфорд ДеЛОНГ, професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі, раніше — помічник міністра фінансів США при президенті Клінтоні
