Трохи більш ніж два роки тому Київська міська держадміністрація оголосила план приватизації столичних підприємств, що перебувають у муніципальній власності. До нього увійшли 88 об’єктів. Серед них опинилися й два з трьох останніх комунальних ринків столиці.
27 жовтня 2009 року на сесії Київради з голосу(!) було внесено питання про приватизацію об’єктів за адресами Верхній вал, 16 та Горького, 115. Більшість депутатів, як виявилося, тоді й не зрозуміли, що йдеться про продаж комунальних ринків столиці, а саме про Житній та Володимирський. Цікаво, що рішення від 29 жовтня 2009-го декілька місяців фактично не оприлюднювалося. Лише наприкінці січня 2010 року на сайті КМДА з’явилася стенограма голосування.
Звістка про фактичне зникнення комунальних ринків з карти столиці обурила киян. Адже, як наголосив директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик, 37% жителів столиці сьогодні купують продукти саме на комунальних ринках. «Це єдине місце в Києві, де ще можна купити свіжі продукти за прийнятними цінами», — підкреслив він. Перша хвиля обурення почалася з мітингу 4 лютого на Житньому ринку. До акції протесту тоді долучилися близько 150 працівників самого ринку і жителі Подільського району, які вимагали негайно скасувати рішення КМДА про продаж Житнього та Володимирського ринків.
За три дні силами учасників акції протесту було зібрано понад тисячу підписів проти приватизації комунальних ринків. Вимоги скасувати відповідне рішення КМДА та всі зібрані підписи було передано депутату КМДА Віталію Кличку на другій акції протесту 9 лютого 2010 року. Остання значно «виросла»: прийшло більше людей, приєдналися монахині Фроловського монастиря, до боротьби долучилися й політичні сили, а саме Блок Віталія Кличка, лідер якого пообіцяв особисто відстоювати права киян на скасування «злочинної прихватизації».
На мітингу протесту на Житньому ринку була створена координаційна рада з боротьби з приватизацією об’єктів комунального власності міста. Громадяни переконані, що прийшла пора бити на сполох і боротися проти глобального розпродажу комунального майна, що нині має місце в столиці. «Ми розуміємо, що наближається час виборів до місцевих рад. Зрозуміло, що гроші від прискореної «шокової» приватизації потраплять не до кишені пересічних киян, а осядуть у більш глибоких і товстих гаманцях», — каже лідер Київського відділення «Захисту праці» Олег Верник.
Попереду тривала й запекла боротьба, розуміють «опозиціонери», які взялися відстоювати комунальну власність рідного міста, адже «замовники», які вклали мільйони доларів, так просто не відступляться. Але віддавати мовчки те, що віками було створено для життя мешканців столиці, кияни не збираються. Адже Житній ринок закладений ще з часів Київської Русі. У XV столітті він був основним торговельним центром міста, де незаможні кияни могли придбати недорогий одяг і продукти сільського господарства. Таку функцію він зберігає й донині.
За неофіційними джерелами, «замовник» відчуження комунального Житнього ринку заявив про наміри будівництва замість ринку будинку для бідних дітей. Але «опозиціонери» приватизації до цього ставляться скептично. «Мабуть, саме для такої благородної мети треба вкладати мільйони доларів і зносити об’єкт, який підтримує киян та ще й щороку приносить мільйонні доходи до бюджету Києва», — зауважує Олег Верник.
До протесту проти «прихватизації» комунального майна столиці долучився і ще один «проданий» комунальний торговий осередок столиці. Голова профспілки працівників Володимирського ринку Ігор Трофімов наголошує: «Ми свій ринок відстоюватимемо до кінця». Це вже друга спроба посягань на їхній комунальний торговий осередок, зауважує він. «Ще 1996 року стояли автобуси і приїжджали бульдозери під наш ринок. Тоді у нас люди ночували на робочих місцях. Адже для багатьох торгівля тут — це єдиний заробіток для сім’ї», — каже Трофімов.
Великий бізнес з Києва потроху витісняє не лише середніх підприємців, а й культурні осередки. Зі столичних вулиць зникають не лише комунальні ринки, продуктові магазини та книгарні — на черзі пам’ятки культури...
Нещодавно до редакції «Дня» надійшов лист від провідного методиста Будинку актора Ірини Коберник. У ньому розповідається про припинення діяльності Будинку актора через його фактичну ліквідацію шляхом виселення з приміщення колишньої караїмської кенаси по вулиці Ярославів вал, 7, яке Київська міська влада збирається передати в оренду Творчій вітальні імені Івана Козловського.
Ірина Коберник у розмові з «Днем» зауважила, що й їхній заклад, і творча вітальня імені Івана Козловського незабаром можуть опинитися на вулиці — мовляв, обидва приміщення у самому центрі столиці є ласими шматками для чиновників.
«Будинок по вулиці Ярославів вал, 7, от уже протягом 30 років орендувався, ремонтувався та підтримувався силами колективу Будинку актора, — каже Коберник. — А тепер нас звинувачують у недбалому ставленні до пам’ятки архітектури. Це абсурд. Будівля — у нормальному стані, проте на комплексну реставрацію коштів не вистачає. Коли нам раніше говорили, що будівлю треба реставрувати, ми відповідали, що готові брати участь, але оскільки це не просто ремонт, а реставрація пам’ятки архітектури, якій вже понад 100 років, то тільки проектна документація на це коштуватиме до мільйона гривень, яких у нас немає».
Коберник підтвердила, що угоду на оренду приміщення у 2010 році поки не продовжено. Попри це, за січень Будинок актора вже розрахувався. «Втім, проведення всіх концертів та вистав, запланованих на березень, під запитанням», — зауважила «Дню» Коберник.
Не впевнені у своєму майбутньому й у творчій вітальні імені Івана Козловського. За словами її директора В’ячеслава Медведєва, рішення Київської міської ради досі не підписане столичним головою. До того ж, до обіцянок київської влади він ставиться з побоюванням, адже з 2007 року розташована на Хрещатику творча вітальня перебуває під загрозою виселення. «Якщо нас переселять у те приміщення, то це, на Хрещатику, заберуть, — цитує Медведєва «Радіо «Свобода». — А звідти років через три також можуть викинути».
