Лист російського міністерства природних ресурсів з приводу деяких «реальних передумов забруднення поверхневих і підземних вод, які використовують населення Росії для питних і господарських потреб», можна було б зарахувати до розряду курйозів, коли б не політичне скочування нинішнього правлячого режиму України до Росії. Але про режим — пізніше, а зараз про російський лист, який минулого тижня ще не дійшов до Києва. Виявляється, російський заступник міністра вже встиг «пірнути» в надра України, — напевно, «пірнав» з території Росії методом горизонтального входження в щільні породи. Невідомо як глибоко він пірнув — чи то на 500 м, чи то на 3000 м — але зміг витягнути звідти цілий оберемок алармістської інформації. Виявляється, в безпосередній близькості від Росії добуватимуть сланцевий газ. Я було подумав спочатку, що заступник міністра так захопився «дайвингом» в українських надрах, що «проорав» в «горизонтальному режимі» майже всю територію країни і вигулькнув десь в районі Олесської площі на заході, де йдеться про розвідку саме сланцевого газу.
У випадку з Юзівською площею, розташованою на території Харківської і Донецької областей, по сусідству з Росією, йдеться про розвідку газу ущільнених піщаників. Заступнику міністра слід було б знати, що йдеться про розвідку, а не видобуток (принаймні, протягом 5 років), а також відмінність між сланцевим газом і газом щільних порід. Та яка там різниця — скаже читач. І те, і те — газ. Правильно, природний газ, який, до речі, не відрізняється від добре відомого нам в побуті газу «на конфорці». Відмінність лише в геологічних умовах його перебування і способі видобутку. Сланцевий газ перебуває в шарах сланцевих порід на глибинах 2—3 км., газ ущільнених піщаників — в однойменних породах на глибинах 3—4 км. Це — в Північній Америці. А в Україні глибина залягання газоносних пластів дещо більша, приблизно на 0,5—1 км порівняно з Північною Америкою. Тобто бурити треба ще глибше, що автоматично означає безпечнішу відстань до водоносних горизонтів, про які так піклується російський чиновник.
Вважаю, він чимало здивував фахівців «Шелл», які весь минулий рік розповідали і показували, що таке газ ущільнених піщаників і як вони збираються його добувати років так через 5, якщо геологорозвідка підтвердить наявність запасів, які комерційно видобувають. Ну зрозуміло, що російський заступник міністра не був на презентаціях в Україні, а ймовірно отримував лише «шифрограми» від такого собі «українського вибору» з перерахуванням жахів видобутку сланцевого газу. Тому заступник міністра і уклепався, інакше знав би, що для видобутку газу щільних порід, як правило, зовсім не потрібне горизонтальне буріння, достатньо звичайного вертикального і нахиленого. Це істотно, оскільки виникнення тріщин при виконанні гідророзриву йде не перпендикулярно до поверхні землі, а паралельно (уздовж пласта), що разом з більшою глибиною свердловини (більше 4 км.) означає мінімізацію ризиків для водоносних горизонтів, що перебувають на глибинах в декілька сотень метрів.
Ну звідки це знати заступнику міністра, адже «пірнав» він в українські надра в горизонтальному положенні. А ще чиновник не читає і не слухає, судячи з усього, що говорить президент його країни. А Путін у квітні минулого року досить виразно висловився з приводу сланцевого газу: «Це не означає, що ми відмовилися від сланцевого газу. Багато міжнародних експертів, які вивчають цю проблему, говорять про те, що в Росії дуже великі перспективи з погляду видобутку сланцевого газу: у нас є величезні неосвоєні території і достатньо цих мінералів, щоб там попрацювати в плані видобутку вуглеців». А головний газівник О. Міллер уточнив: «На відміну від сланцевого газу, видобуток якого в Росії зовсім неактуальний, напрям сланцевої нафти має для групи «Газпром» помітний інтерес, і ми маємо намір цим питанням активно займатися». І займаються. У Західному Сибіру на площі майже мільйон квадратних кілометрів і глибині приблизно 2 км є так звана Баженівська світа, багата на сланцеву нафту. Ось її то якраз і видобуватимуть, застосовуючи горизонтальне буріння і гідророзрив. До речі, і те, й інше з 90-х років активно робиться в Західному Сибіру для інтенсифікації видобутку нафти. Може, заступнику міністра варто було б відвідати Югру і пірнути там в російські надра?
До речі, технічні консультації з приводу розробки Баженівської світи ведуться з компанією «Шелл». Якраз під старий Новий рік і СП вже створили. Увага, заступник міністра! Там сланцеву нафту добуватимуть, використовуючи не лише горизонтальне буріння і страшної сили гідророзрив, але ще і одне з новітніх досягнень — хімічне заводнювання за технологією ASP (це Аlkaline — Surfactant — Polymer). Жах! Вважаю, російському чиновникові не варто пояснювати, що екологічні ризики при видобутку нафти істотно вищі, ніж при видобутку газу. Тому йому варто пірнути глибше і розібратися — раптом ворог з тилу зайшов, поки чиновник займався дайвингом в українських надрах.
А тепер про режим в Києві, а точніше в Межигір’ї. Оскільки там ліва не відає, що творить права, а права творить те, що наказують з Кремля, то демарш російського міністерства слід сприймати як «привітання» Межигір’ю з річницею підписання УРП з «Шелл» щодо Юзівської площі. Якраз на цьому тижні рік тому се і відбулося в Давосі. А ось те, що відбулося в Україні в проміжку між 21 листопада (рішення уряду Азарова про відмову від Угоди про асоціацію з ЄС) і 17 грудня (Московськими домовленостями Януковича), і те, що триває зараз, наводить на думку, що здають все і оптом. І швидко. Шукається лише така собі «упаковка», щоб все мало більш-менш пристойний вигляд. Задум і сценарій російської сторони прорахувати нескладно. Ви, Україна, створюєте нам екологічну загрозу з вашими проектами щодо сланцевого газу, тому маєте припинити ці «неподобства». Навіщо вам ці дорогі і такі небезпечні «сланці»? Тим більше, ви вже отримали дешеве російське «блакитне паливо». А якщо не згодні, то «відключимо газ» або зробимо коефіцієнт 1, згідно додугоди 17 грудня 2013 р. А ваші партнери отримають компенсацію у нас в Західному Сибіру, в Арктиці.
Це в Києві «працюють» наші 15 мільярдів доларів?
Можна було по-різному ставитися до 15-мільярдного «дарунку» Путіна Януковичу. Але і ми, і українці наївно вважали, що мета «дарунку» — відвернути Україну від Європи, підтримавши українську економіку і, звичайно, щедро віддячивши кого слід за підтримку влади у протистоянні Євромайданові. Але тепер схоже, що головною метою і головною умовою путінського «дарунку» Януковичу були репресивні закони, скопійовані з російських, і прямі репресії (поки що ми бачимо лише їх початок), а головним напрямом витрат буде посилення репресивного апарату, теж за російським зразком.
Як відгукнеться українська економіка, інвестиційний клімат тощо, як посиплеться рівень життя, якою «вдячністю» до Росії запалає український народ, який це дарунок без лапок тим силам, які Росію справді ненавидять, — теж зрозуміло вже зараз. А ось як поведеться український народ? Найімовірніше, зовсім не так, як сподіваються автори всієї цієї комбінації, яка кожній російській сім’ї з чотирьох осіб обійшлася (поки що) в 400 доларів.
Дмитро КАТАЄВ член Московської політради партії РПР-ПАРНАС, депутат Мосгордуми в 1993—2005 рр. (www.echo.msk.ru)
