Не часто буває таке, щоб одне з найвпливовіших фінансових видань Заходу протягом кількох днів поспіль публікувало матеріали про країну, яка, за західними ж стандартами, «нічим не цікава». Однак минулого тижня саме це і трапилося. Як ви здогадалися, публікації стосувалися України.
У суботньому випуску «День» (№ 15) уже цитував п'ятничний номер (FT). Нагадаємо, у ньому йшлося про звинувачення, висунуте екс-прем'єром П.Лазаренком на адресу нинішнього Президента, у «нецільовому використанні» кредитної допомоги МВФ. Втім, ці звинувачення — це тільки мала частка, — частка з переважно політичним забарвленням, — усієї історії, до якої виявилася втягнутою Україна. І оскільки ця історія, певно, матиме продовження, нашим читачам, мабуть, буде цікаво знати як підоснову скандалу, що спалахнув, так і його передісторію. Почнемо з передісторії.
«А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?»
Ми не беремося підтверджувати чи спростовувати звинувачення П.Лазаренка, чи дійсно, як пише FT, у грудні 1997 року Національний банк використав $ 613 млн. кредитів МВФ на купівлю облігацій державної позики. Ми лише спробуємо, здебільшого за непрямими ознаками, розібратися, на які зловживання могла піти українська влада, починаючи з 1997 року, а на які — ні.
Судячи зі слів представника МВФ Тома Давсона (FT за суботу), «фонд не знав деталей звинувачень (П.Лазаренка. — Авт. ), поки вони не з'явилися у п'ятницю в FT», тому «Міжнародний валютний фонд збирається ретельно вивчити обгрунтованість обвинувачень» і звернутися за поясненнями до української сторони. Таким чином, те, що українські власті називають умисною провокацією (публікації FT. — Ред. ), очевидно, є провокацією лише частково.
Що ж до суті обвинувачень, то факти такі. За підсумками офіційного аудиту НБУ за 1997 рік «нецільового використання коштів» виявлено не було, але… За неофіційною інформацією, восени 1998 року під час чергового візиту місіонерів МВФ до Києва владу було викрито у «введенні фонду в оману». Тоді експерти МВФ виявили перекручування (прикрашення) фінансових даних за валютними резервами НБУ: невідповідність декларованої величини зовнішніх резервів НБУ реальній сумі. Справа у тому, що валютні резерви Нацбанку — це один із найважливіших фінансових показників, за яким судять про «здоров'я» всієї фінансової системи держави. Оскільки поганий стан платіжного балансу країни і мізерність валютних резервів — це чи не єдина умова надання допомоги від МВФ, всі операції з резервами жорстко регламентовано і контролюються МВФ.
Про «робочий конфлікт» МВФ з українськими партнерами читачі, котрі стежать за фінансовими новинами з газет, знати, певна річ, нічого не могли. Однак вони напевно пам'ятають серію розборок з НБУ спочатку з ініціативи ентузіастів зі Служби безпеки, а потім і з депутатського корпусу. Тоді-то створена Верховною Радою слідча комісія на чолі з Віктором Сусловим виявила «недостачу» у 66 млн. доларів і вперше «з цифрами у руках» звинуватила НБУ у зловживаннях. Більше ніж через рік після описаних подій FT знову заговорила про недостачу. Тепер тут фігурує сума у 62 млн. дол., та це не міняє справи. Тож, будемо пригадувати далі.
Результати депутатської перевірки, які простимулювали активність контролерів МВФ, далися взнаки вже через кілька місяців. Саме внаслідок зроблених МВФ «перерахунків» у перші дні 1999 року українська публіка була шокована тим, що валютні резерви Нацбанку «всохли» на кілька сотень мільйонів доларів. Щоправда, НБУ поспішив заспокоїти: резервів не стало менше, просто вони були дещо знижені в ціні.
Можливо, описана вище неприємна історія для Нацбанку на цьому і закінчилася б, якби приблизно в той же час у сусідній Росії не розігрався скандал на ту ж тему, і там також не випливла інформація про зловживання з валютними резервами у Центробанку Росії. Зауважимо, у вітчизняних ЗМІ російські скандали висвітлювалися «у півсили» здебільшого тому, що НБУ вдалося переконати громадську думку у своїй повній непричетності до будь-яких махінацій з державними ресурсами.
У Росії в той момент все було набагато гірше. Спочатку міжнародний аудит не виявив якихось порушень в операціях Центробанку РФ (ЦБ). Та до літа 1999 року ЦБ все-таки було викрито у використанні хитрої схеми закупівлі російських боргових паперів уряду за рахунок валютних резервів (що категорично заборонено робити за умовами кредитної угоди з МВФ).
Спрощено схема виглядала так. Валюта з резервів використовувалась як застава під кредит дочірньої компанії ЦБ (ФІМАКО) безпосередньо ЦБ для купівлі облігацій. Формально, порушення полягало лише у тому, що «заставлена» валюта втрачає колишню ліквідність, внаслідок чого змінюється «вартість» резервів. А про це, у свою чергу, не було відповідним чином повідомлено МВФ. За побутовими мірками порушення видається дріб'язковим, але за мірками міжнародної практики воно стало одним із чинників негласного припинення кредитних відносин з РФ. Втім, для чіткого оповіщення про реальну позицію МВФ, Росії знадобився ще один скандал.
Перш ніж нагадувати про суть наступної «фінансової історії», важливо зазначити, що подробиці про російську корупцію, які розкриваються у ході публічних дискусій світового масштабу, лише номінально не мають ніякого відношення до українських подій. Насправді, все що зараз програється (публічно і кулуарно) в Україні, як мінімум, має однаковий привід для підозри — корупцію державного масштабу.
Отже, друга російська історія, яка триває досі, пов'язана з відмиванням «брудних» грошей політичної еліти РФ у західних банках. Ми не будемо детально зупинятися на хронології подій, про останню з яких (підписання ордера на арешт П.Бородіна, котрий раніше керував справами адміністрації російського президента . — Ред. ) читачі вже знають із суботнього «Дня». Зазначимо тільки, що у російської й української корупції спільне майже все, навіть консультанти. До того ж саме український Президент на прикладі відставленого прем'єра П.Лазаренка задовго до розсекречення шляхів просування брудних грошей з РФ розказав міжнародній громадськості, як саме і за якими схемами корумповані державні чиновники всіх націй і національностей СНД вивозять і відмивають гроші на Заході. Причому, у нас є всі підстави вважати, що «продажний» Захід цілком серйозно сприйняв подібну інформацію, вирішивши попутно зібрати відповідні відомості про всіх політиків і бізнесменів, близьких до влади.
Підведемо попередні підсумки і дамо відповідь на відвічне запитання: «А чи був хлопчик?» Остаточну відповідь навряд чи хтось насмілиться дати. А попередню? — «хлопчик якщо й не був, то цілком міг бути».
ЗВИЧАЙНА КОНКУРЕНТНА ВІЙНА?
Підоснова спланованого скандалу (у чому ні на мить не сумніваються українські чиновники всіх рангів) також схиляє до думки, що немає диму без вогню. До того ж версій того, хто міг бути зацікавленим у бурхливій ланцюговій реакції (FT+МВФ) на недошкульні, бо звичні, випади П.Лазаренка, не так багато. Точніше, усього дві.
Перша полягає у тому, що західні тримачі українських боргових паперів навмисно намагаються дискредитувати боржника , щоб добитися поліпшення для себе (і погіршення для України) умов реструктуризації боргу. Спостерігачі (особливо ті, хто хотів отримати з боржника все і відразу) з підозрою поставилися до дуже швидкої процедури формування консорціуму банків, які погодилися організувати заміну нинішніх облігацій на папери з віддаленими термінами погашення.
Примітно те, що серед банків, які увійшли до консорціуму, є і ті, що фігурували в історії зі «зникненням» резервів. До речі, без участі у купівлі ОВДП за рахунок резервів «дружнього» НБУ західних банків обійтися було не можливо. То, може, озлоблені конкуренти копають саме під них? Цілком може бути.
Та «копати» можуть і самі «дружні» банки. Так було, наприклад, у згаданому випадку з Росією. Після оголошення РФ дефолту і мораторію на офіційний переказ грошей на оплату боргів, виявилося, що російські банки повним ходом потай від кредиторів переводили гроші на особисті рахунки у західних банках. Логічно, що кредитори захотіли не тільки зупинити, але й заволодіти «переміщуваними активами». Одним словом, організовану міжнародним бізнесом інформаційну кампанію проти Росії було запрограмовано. Дійсно, кому ж сподобається вести переговори про реструктуризацію боргів з боржником, у якого нібито немає грошей, і при цьому підозрювати, що дружні до переговорщика структури привласнюють потенційні «засоби платежу»?
Друга версія також не нова. В Америці у розпалі президентська кампанія. Тому викриття претендента від демократів, а також чинного віце-президента А.Гора у темних зв'язках — нормальний засіб передвиборної боротьби . Інша справа — зачіпки, за які хапаються конкуренти. У цьому значенні українська корупція схожа на підказку у комп'ютерній програмі — завжди під рукою. Причому, стосується ця підказка дійсності чи ні — нікого вже не цікавить.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Звісно, будь-якого патріотично настроєного держчиновника глибоко ображає, коли Україну з приводу і без приводу ототожнюють із царством корупції. Особисто мені також неприємно, коли моя країна асоціюється з корупцією. Та я готова винести такі напасті, лише б у всіх нас з'явилася можливість дізнатися, хто чого вартий. Нехай навіть із чужої ініціативи.
Ірина КЛИМЕНКО, «День»
ДО РЕЧI
Президент України Леонід Кучма назвав публікації у західній пресі щодо нібито нецільового використання Україною коштів Міжнародного валютного фонду «провокацією, спрямованою проти Президента України, курсу на економічні реформи, співробітництва України з МВФ». Про це Л.Кучма заявив у суботу в Давосі (Швейцарія) в інтерв'ю агентству Інтерфакс-Україна.
Український Президент підкреслив, що звинувачення у використанні коштів МВФ на передвиборну кампанію, які присутні в заявах колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, є «повним абсурдом». Л.Кучма висловив здивування у зв'язку з тим, що низка публікацій у західній пресі грунтується виключно на свідченнях людини, котра розшукується у двох країнах за обвинуваченнями в корупції, зловживанні службовим становищем і відмиванні грошей.
У зв'язку зі скандалом, який виник, Національний банк України повідомив, що 28 січня уклав угоду з «визнаною у світі» аудиторською фірмою для проведення додаткового аудиту операцій із валютними резервами в грудні 1997 року.
