Щодо цього хотілося б висловити декілька думок, які стосуються такої технічно складної галузі, як енергетика.
Як приклад розглянемо статтю «Кому потрібні «небокоптилки», надруковану в газеті «День» від 03.03.98. Автора найбільше непокоїть зліт акцій енергетичних компаній. Тому він пропонує зовсім ліквідувати 70% установленої потужності ТЕС в Україні (так звані «небокоптилки») та купувати енергію за кордоном або використовувати виключно атомну енергію. Переконливих доказів на користь цієї пропозиції в статті не наведено. Захопленість фондовими проблемами ринку заслонила авторові статті інші важливі сторони енергетичних проблем.
Із підвищенням коефіцієнту корисної дії (ККД) існуючих ТЕС (а цією проблемою займаються багато країн світу й успіхи вже є) і реалізацією в Україні необхідних заходів газоочистки, ефект «небокоптіння» значно знижується. До речі, ККД сучасних ТЕС вищий, аніж у АЕС, окрім того, автор умовчує про те, що в АЕС цей обігрів значно більший, аніж у сучасних ТЕС.
Поза увагою залишилося й те, що в Україні поки що немає виробництв, які б забезпечували АЕС ядерним паливом, а також переробляли відпрацьоване паливо. Створення підприємств паливного циклу для АЕС потребує значних капіталовкладень та часу, тому АЕС ще як мінімум 10—15 років будуть залежати від поставок з-за кордону, й збільшення їхньої частки в виробництві електроенергії означає ще більшу втрату економічної незалежності держави.
До того ж «наявна стійка тенденція» цієї частки не є об’єктивною тенденцією, а тимчасовим явищем, яке викликане нестачею органічного палива в той час, як Україна одержувала ядерне паливо як плату за вивезену ядерну зброю. Тепер настає час купувати ядерне паливо за валюту й проблема забезпечення ним АЕС може стати ще гострішою, ніж для ТЕС. Таким чином, ще дуже значний проміжок часу теплові електростанції зберігатимуть провідну роль у забезпеченні електроенергією не лише в Україні, а і в більшості розвинених країн світу.
Слід також відзначити, що «відомі» ресурси урану в світі оцінюються в 2,4 млн. т (при вартості видобування $80 за 1 кг). Якщо врахувати, що річна потреба в урані 420 діючих у світі енергетичних реакторів оцінюється в 58 тис. т, то цих ресурсів вистачить для роботи АЕС тільки протягом 41 року. З урахуванням урану, що видобувається, й коштує $130 за 1 кг, забезпеченість світу ураном зросте лише до 64 років. Хоча наведені дані не враховують відтворення ядерного палива в реакторах на швидких нейтронах, все ж більшість країн світу вже почали скорочувати темпи розвитку ядерної енергетики.
До того ж не слід забувати, що при обмежених запасах нафти та газу, а також відсутності можливостей розвитку атомної енергетики наявних запасів вугілля в Україні вистачить на 100—300 років, а з урахуванням перспективних запасів — на 500. Це обумовлює визначну роль вугілля в енергетиці України. Розвиток прогресивних вугільних технологій, включаючи газифікацію твердого палива та заходів із захисту навколишнього середовища, є таким шляхом, який дозволяє Україні забезпечити реальну економічну незалежність на базі власних енергоресурсів.
Наші міркування й роздуми не мають антиядерної спрямованості. Ми розуміємо необхідність розвитку ядерної енергетики в країні, але за умови збереження та подальшого технологічного удосконалення вугільних електростанцій.
№186 30.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
