Українсько-російські переговори з газових проблем сьогодні вже аж ніяк не справа господарюючих суб’єктів, а предмет уваги високої політики. У понеділок ним займалася в Києві російська делегація в складі не лише представників ВАТ «Газпром», але й депутатів Державної думи — голови комітету з енергетики, транспорту та зв’язку Валерія Язева та директора Інституту країн СНД Костянтина Затуліна. Метою цього візиту, за словами заступника голови правління «Газпрому» Олександра Рязанова, були переговори з керівництвом НАК «Нафтогаз України» про 7,8 млрд. куб. метрів газу, який знаходиться в підземних сховищах України і належить «Газпрому», а також про ціноутворення при транзиті російського газу через Україну і його поставки до нашої країни. За газ у сховищах із нас хочуть стягнути $1,25 млрд., а вартість газу на кордоні Росії та України довести до $160 за тисячу кубометрів. У той же день російська делегація повернулася до Москви (будемо сподіватися, без особливих успіхів).
А напередодні, в суботу, дуже симптоматичну зустріч провів у Москві лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз. У ході робочої поїздки він також обговорював із представниками російського уряду і главою правління РАТ «Газпром» Олексієм Міллером питання взаємовигідної українсько-російської співпраці та взаємодії газових ринків. Яке вiдношення має Олександр Олександрович до газових справ? Це для всiх залишається загадкою. Але очевидно, що внаслідок обговорення російська сторона не пом’якшила своєї позиції ані в питанні газових цін, ані щодо газу, який нібито «зник» в українських підземних сховищах. Але саме підключення О. Мороза до вирішення такої складної колізії наштовхує на роздуми.
По-перше, виходить, що в уряді, де є блискучі коментатори всього і вся, конкретних фахівців для переговорів (прем’єр відлучилася до Франції) не знайти. З іншого боку, підключення соціалістичних ресурсів до даного переговорного процесу може бути сприйняте громадянами України ще й як намір уряду законсервувати ситуацію, яка склалася, коли газ був мало не безкоштовним, а тому майже безлімітним ресурсом Держплану. Це й призвело до найвищої енергоємності вітчизняної економіки, яка споживає в десятки разів більше газу на одиницю вироблюваного ВВП, аніж цивілізовані країни. І навіть набагато більше, ніж багата на газ Росія, що має з нами одне й те ж держпланівське коріння.
У цьому плані всі ми сьогодні в Україні газові соціалісти, оскільки майже за п’ятнадцять років господарювання в умовах, наближених до ринкової економіки, не спромоглися замислитися над тим, щоб знизити енергоємність вітчизняної промисловості та житлово-комунального господарства. Дякуємо Росії, яка раптом висловила наміри втричі підняти для нас газові ціни! Як кажуть, доки грім не вдарить, мужик не перехреститься. Сподіватимемося, що тепер в уряду буде привід поговорити про енергозбереження та інновації, реанімувати ці фактично заборонені бюджетом-2005 теми.
Але є іще одна широко відома приказка, яка дуже пасує до нинішньої ситуації: знав би, де посковзнешся, соломки б підстелив. Навіщо ми, платники податків, утримуємо величезний чиновницький апарат, який усе розростається, якщо керівництво країни не може отримати кваліфікованої поради і часто діє, керуючися чи то своїми молодоринковими уявленнями, чи то просто емоціями. А на серйозних переговорах пташці досить вилетіти — потім її вже не спіймаєш. Так і сталося в березні цього року, коли, як повідомляв Інтерфакс Україна, українська сторона виступила з пропозицією перейти на оплату послуг із транзиту газу через територію України грішми і збільшити ставку тарифу до європейського рівня. «Згоден», — радісно сприйняв цю пропозицію «Газпром» і зі свого боку запропонував постачати газ в Україну з 2006 року за ринковими цінами, які відповідають європейському рівневі.
І тільки пізніше українська сторона зрозуміла, що нам вигідніше зберігати бартер, а отже й незмінні газові ціни. Тепер цю думку на всі лади повторюють і в Кабміні, і колишні керівники «Нафтогазу України». Але переговорне слово, як кажуть, не горобець.
Доведеться визнати, що розклад у газовому суперництві з Росією не на нашу користь. Якщо піднімати тарифи на прокачування російського газу територією України адекватно до підвищення російських газових цін, то й Росія може підняти свої транзитні тарифи для транспортування в Україну туркменського газу. Плюс сам Туркменістан, можливо, не упустить шансу скористатися ситуацією... Схоже, іншого виходу, як відійти від газового соціалізму і займатися енергозбереженням, у нас немає. Як кажуть, нема добра без лиха. Потрібно ж колись виходити на сучасний рівень.
