Проблема цукру стала доволі «гіркою» для українців останніми роками. Цукру стає все менше, а ціна його зростає. Маємо вже такий феномен, як імпорт цукру з Білорусії, яка у радянський період навіть не знала про технології вирощування цукристих. Населення впадає у паніку. Але цукровики не хвилюються. Виявляється, вони приховують від нас дещо, і це «дещо» обіцяє змінити «солодку мапу» Європи.
Тривалий час аграрники зони помірного клімату працювали над тим, щоб підтримувати конкурентоспроможність бурякового цукру на належному рівні. Виводились нові сорти з підвищеною цукристістю, впроваджувались все більш інтенсивні технології. Уже нікого не здивуєш врожаєм у 300—400 ц/га, цукристістю під 17—18%, вилученням цукру понад 70%. Але цього виявляється замало. Лібералізація та відкритість аграрних ринків зіштовхнули в конкурентному змаганні тростинний і буряковий цукор, і останній почав здавати позиції.
За симптомами навіть до Європи ходити не треба — пригадайте, як охоче беруть на переробку тростинний цукор ті наші цукрові заводи, що залишились. Суворі реалії конкуренції могли б спричинити до витіснення цукрового буряка з полів та бурякового цукру з наших цукерничок. Це мало б важкі наслідки для сільського господарства та харчової промисловості. Як протидіяти цьому? Адже в сучасному світі заборонені дії не спрацюють, треба віднайти варіант, який би дозволив нашому буряковому цукру конкурувати із тростинним.
Усе відбувалось не само собою, і лише зараз, коли Європейська комісія з режимних сільськогосподарський досліджень надала дозвіл на оприлюднення результатів, можна повідомити хорошу новину. Відрадно, що до цікавого вирішення «бурякової» проблеми долучились й вітчизняні аграрії та науковці. Однак спробуємо все розповісти по поряду, в межах того, що дозволено до оприлюднення.
Агрономи та ботаніки знають дивну властивість цукрового буряка нагромаджувати цукор у коренях саме наприкінці вегетації. Можливо — це рудимент природної реакції двохрічної рослини, нагромадити цукор, щоб легше перезимувати. Саме у вересні цукор починає прибувати відносно швидко. Але сувора реальність помірного клімату: наближення приморозків, змушує переривати вегетацію і викопувати буряк. Науковою мовою це називається переривання вегетації без досягнення фізіологічної стиглості. Коли вчені штучно продовжили вегетацію в закритих спорудах іще на місяць, результат їх шокував: врожайність досягла 700—800 ц/га, а цукристість перевищила 20%! Перші результати австрійських учених В. Ресерча і П. Свііта були підтверджені спочатку у Польщі та Чехії, а потім і в Україні. Саме ці факти стали основою закритого дослідження.
Виявляється, не лише ракетна техніка чи озброєння можуть бути предметом засекречення! Європейська Комісія закритою директивою AG-RWS-567/2004 створила дослідницьку групу, яка в режимі певної закритості досліджувала «цукрову» проблему. Місцем дослідження було обрано один із районів Львівщини, відомий своїм Яворівським військовим полігоном. Конверсія та роззброєння вивільнили певну територію, на якій було нескладно забезпечити режимність, а до Європи — рукою подати. Родючі ґрунти району та люди, навчені військовими порядку та дисципліни, сприяли дослідникам. Для чистоти експерименту в районі раптово перестали сіяти цукровий буряк, але на це ніхто не звернув уваги. Уявіть собі рівень закритості, коли навіть в обласній адміністрації, чи моєму рідному аграрному університеті, від якого до лабораторії декілька десятків кілометрів, про ці дослідження дізнались практично одночасно з читачами «Дня»!
Вчені, скориставшись уже відомими результатами, запропонували варіант подовження вегетації з допомогою розсадного способу. Подібно до того, як ми садимо капусту чи помідори, було зроблено тисячі дослідів. Позитивні виробничі результати, на жаль, не пройшли економічного обрахунку. Розсада буряка дуже примхлива для приживання, але затрати та нестійкість врожаю не дозволили підтримати цей напрям. Зовсім несподівано справі допомогли аграрники Італії — країни, яка до «тростиново-бурякового» протистояння не має жодного відношення, бо не має плантацій обох цих культур. Зовсім випадково в Лабораторії високогірного рослинництва біля Тренто (Північна Італія) виявили різновид дикого буряка, який мав нетиповий життєвий цикл. Цей дикий прародич цукрового буряка був не двохрічною, а практично однорічною — вірніше, півторарічною рослиною. Дикий прародич дозрівав упродовж року (скорочений період вегетації обумовлений гірським кліматом. — Авт.), а пізно восени викидав насіння, яке проростало і зимувало під снігом. Однак за цукристістю цій рослині було далеко до ідеалу. Але вчених заполонила думка: чим не типова озима культура?
Півтора декілька років селекційно-генетичної роботи і отримано абсолютно новий різновид цукрового буряка — буряк цукровий озимий. І треба одразу заявити — жодна генна технологія чи маніпуляції із генотипом не були задіяні. Звичайна гібридизація, селекція та відбір, лише прискорені в теплицях та інших спорудах закритого ґрунту.
Перший урожай відкритого ґрунту отримано в 2008 році, і він перевершив усі найсміливіші сподівання. Насіння нового різновиду цукрового буряку висівали на полі, що охоронялось як плантація маріхуани. Але сіяли не весною, а у вересні, коли всі «нормальні» буряківники вже копають корені. Перші сходи спостерігались 17—19 вересня, а оскільки осінь на Заході України затягнулась — рослини росли ще майже місяць. Невеличкими їх накрив сніг, який, за звичаєм галицького клімату, теж довго не пролежав. З острахом усі дивились на зелені паростки на мерзлому ґрунті. Але зелене забарвлення зберігалось, що означало — рослини живі. Перші появи тепла дали несподіваний вибух вегетації. Вже у травні поле було майже зелене, тоді як ті ж «нормальні» буряківники області ще де-не-де закінчували посів. У червні з’явились перші ознаки бурхливого коренетворення, а у серпні зафіксовано інтенсивне цукронагромадження. До середини вересня бурякове поле почало втрачати звичне зелене забарвлення — ось прояв фізіологічної стиглості. Але оскільки цей різновид буряка не боїться морозів, зі збиранням врожаю можна не поспішати й до середини жовтня.
Перший контроль врожаю у кінці вересня був справді сенсаційним. Уже за декілька хвилин про результат повідомили не лише у Брюссель, але й у Світову сільськогосподарську організацію ООН (ФАО) — урожай 950 ц/га, цукристість 24%! Як кажуть ботаніки, це за крок до фізіологічних можливостей цієї рослини. Принагідно зазначимо, що озимий цукровий буряк не лише високо врожайний та незрівнянно цукристий, але й дозволяє по новому глянути на технологію. Практично відпадає проблема шкідників та бур’янів — рослина набирає сили і вкриває всю поверхню поля листям ще до того, як «вороги» приготуються до наступу. На жаль, саме економічні параметри, предмет моєї турботи у цьому проекті, не можу повідомити читачам, бо на це ще немає згоди всіх європейських інституцій.
Технологічні вимоги та норми ЄС змусили привідкрити завісу секретності. Вже зараз насіння унікальної культури розіслано в різні регіони для тестування. До справжнього результату (сортового свідоцтва, затвердженого районування. — Авт.) іще далеко. Є чимало питань до стійкості й мінливості, видового карантину. Але очевидно, що в ближчі роки цукровий буряк ми матимемо у двох різновидах (озимого та ярого. — Авт.), а у їх комбінації значно зросте рівень конкуренції бурякового цукру.
Важко за фрагментарними даними, з того масиву, що дозволений до публічного поширення, навести усі переваги нової сільськогосподарської культури. Як відомо, старші люди радять про малих діток нічого не говорити, щоб не наврочити. Тож і ми обмежимось невеличким повідомленням. А читач хай сам оцінить перспективу.
Деталі про проект та його результати, а також сенсаційні перші фото озимого цукрового буряка читайте у наступних номерах «Дня».
КОМЕНТАРI
Денис РУБЧЕНКО, експерт Української аграрної конфедерації:
— На нашу думку, тема, висвітлена в статті, є досить цікавою та актуальною.
На сьогодні бурякосіюча галузь є виключно дотаційною, бо конкурувати з цукром-сирцем через його нижчу собівартість майже неможливо. Саме тому в світі спостерігається перерозподіл виробництва цукру саме в сторону цукру з тростини. Починаючі з початку ХХ століття, доля цукру з цукрового буряку в загальному світовому виробництві цукру постійно зменшується. За 100 років доля тростинного цукру зросла з 47% у 1900—1901 роках до 75% у 2000—2001 роках. А у 2008—2009 вона вже становила 80% «солодкої» галузі.
Проте, за умови досягнення рівня врожайності та сахаристості, зазначених у статті, бурякосіюча галузь отримає значний поштовх. Так, нині витрати на один гектар цукрового буряку коливаються на рівні 10 тисяч гривень, і це за середньої врожайності 30 тонн з гектара, тобто одна тонна буряка коштує 330 гривень, а за врожайності 95 тонн з гектара одна тонна вже коштуватиме 105 гривень. За таких умов цукор з буряку зможе дуже ефективно конкурувати з тростинним.
Микола РОЇК, директор Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, академік НААН України, професор:
— Над створенням озимих цукрових буряків працювало не одне покоління селекціонерів, в тому числі й українських. Цим дослідженням скоро виповниться близько дев’яноста років. Українськими науковцями вже створено вихідні матеріали, стійкі до квіту та придатні для ранніх строків посіву. Відпрацьована й технологія озимого посіву цукрових буряків. Проте вона ще не знайшла застосування у наших аграріїв, бо в морозні та малосніжні українські зими такі рослини переважно гинуть. Але ми й надалі продовжуємо працювати над цим питанням. Тож озимі цукрові буряки — це наша перспектива.
Про проект, про який розповідає автор, мені невідомо, але знаю, що іноземні та українські фірми справді працюють над створенням такої озимої форми буряків. І ця ідея дуже хороша, правильна і має перспективу. Однак у Європі вивести озимий буряк простіше, бо там м’якші зими, аніж у нас в Україні.
Володимир ЛАПА, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»:
— Деякі як вітчизняні, так і іноземні компанії також працюють над питанням створення озимого цукрового буряку, але до комерційного запуску такі сорти поки що не готові. Теоретично в Україні пробували сіяти й озимий соняшник. Щоправда, результати там не такі вражаючі, як розповідає автор статті про цукровий буряк.
Однак є дещо, що насторожує у повідомленні автора статті. По-перше, викликає сумнів те, що за два роки вченим вдалося зробити з дикої культури таку, що дає 950 центнерів з гектару. По-друге (це вже на перспективу), така культура набагато більш ризикована і при жорсткій зимі можна втратити все.
