Слідом за зерновими розпочнуться цукрові жнива, і Вінницька область вже почала до них готуватись. Тим більше, що вони обіцяють бути не просто гарячими, а й конфліктними. Колись Вінниччина варила мільйон тонн цукру. Нині ж від минулих успіхів мало що залишилось. Хоча все ж на область припадає 12% всього виробництва українського цукру. А доля цукроваріння становить тут 15% усієї промислової продукції. Однак нині працюватимуть тільки половина з 24 заводів. Пояснення просте — немає бурякової сировини.
Та все ж заводи, маючи на руках договори про поставку сировини та вклавши гроші в посіви, зараз активно готуються до сезону. Але дуже побоюються, що буряки восени стануть дефіцитом. За інформацією Асоціації «Поділля-цукор», площі під буряком на 700 тис. га менші, ніж передбачалося. Це – повторення минулорічної ситуації. Олександр Скрипник, директор Уладівського цукрового заводу, пригадує, як торік на буряковому полі, в яке завод вклав гроші, заступник голови райдержадміністрації, погрожуючи агрономові заводу зброєю, вимагав віддати сировину іншому виробникові. Перепродаж, адміністративний тиск, готівкові розрахунки, коли представники заводів їздять по господарствах з пачками готівки — це ті нюанси цукрових жнив, які голова Вінницької облдержадміністрації Григорій Калетнік, зібравши напередодні цукрового сезону директорів заводів та начальників районних управлінь сільського господарства, закликав не повторювати. Заводам рекомендовано відкрити карти і вже тепер визначитись, хто кому допомагав і де чиї бурякові площі. Щоправда, зробити це не так просто, адже селяни інколи на одні й ті ж площі укладають договори з різними заводами, що дає їм додаткові кошти.
— Якщо розібратись, то з усіх переробників сільське господарство фактично фінансуємо тільки ми, цукровики, — говорить Микола Омельченко, директор Жданівського цукрового заводу. — Цього року у бурякосійну зону я вклав понад 5 млн. гривень, однак більшу частину грошей господарства вклали у зернові культури.
Директор іншої цукроварні Олександр Скрипник витратив на вирощування сировини 11,5 млн. грн., але, за його підрахунками, він би отримав більше прибутку, якби ці гроші просто поклав у банк. Проте не такі вже цукровари білі, як їхня продукція. Щоб компенсувати збитки, вони завищують норми забруднення сировини і занижують цукристість та вихід цукру. І тут уже безправними стають селяни, які не мають можливості перевірити дані заводських лабораторій.
Та навіть не це є головною спільною проблемою буряководів і цукроварів.
— Більше зараз хвилює, чи не ввезуть в Україну імпортного цукру, на яких умовах постачатиметься з- за кордону цукор-сирець, і головне – за якою ціною продаватимемо свою продукцію, – вказує генеральний директор Асоціації «Поділля-цукор» Микола Власюк. З його слів, влада говорить про ціну на цукор, держзакупки, а далі розмов не йде. В сезон цукровики входять без відповіді на поставлені ними питання.
