Ситуація в бджолярстві не така вже й райдужна, як її змальовують деякі посадовці на форумах та виставках. Скоріше, навпаки, досить тривожна. Тож оті 56,998 тисячі тонн меду на суму 97,3 млн дол., які були реалізовані за 2016 рік і посіли третє місце у світовому експорті, можна вважати не так досягненням, як показником відсталості українського бджільництва, оскільки нашу високоякісну продукцію було реалізовано операторам зовнішніх ринків у гомогенізованому (видозміненому. — Авт.) вигляді за мізерною ціною — $1,71—2,00 за кілограм. Далі європейські імпортери цей продукт доробляли, розфасували і продали втричі дорожче під іншими марками. Тобто українська медова галузь, незважаючи на свої багатовікові традиції, і досі виконує роль сировинного придатку більш розвинутих економік. Чому?
Бо вітчизняне бджолярство донині перебуває в патріархальному стані: роз’єднане, некероване, одноосібне, нелегалізоване і досить примітивне у технологічному й маркетинговому планах. Галузь ще навіть не сформувалася і не дотягує до основних параметрів організованості й конкурентоспроможності, яких досягли подібні аграрні сфери в Аргентині, Австралії, Ізраїлі, Канаді та інших країнах. Відтак вона не здатна самостійно розв’язувати численні проблеми, з якими стикається щодня. Щоб назвати їх усі, не вистачає пальців обох рук.
ПРАВИЛА ГРИ
Медове виробництво не має досконалої законодавчої бази. Закон України «Про бджільництво» давно застарів, близько 200 поправок, які запропонували бджолярські асоціації, лежать у шухлядах Мінагрополітики без розгляду. Експерти наголошують на тому, що треба оновити 71 наказ про затвердження ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну об’єктів ветеринарно-санітарного контролю і нагляду. Ці норми необхідні для того, щоб в Україну було припинено завезення меду з антибіотиками, пестицидами, вмістом важких металів. На ринку ветеринарних препаратів для бджіл панує засилля імпорту і шкідливої продукції, фактично цей ринок непідконтрольний. Не працюють законодавчі акти щодо використання пестицидів, що призводить до масової загибелі бджіл від отруєння пестицидами під час обробки сільгоспугідь землекористувачами. Медоносна база України суттєво зменшилася через вакханалію в сівозмінах; зокрема, пасічники нарікають на те, що вирубуються акацієві насадження, агрохолдинги стали використовувати гібриди соняшників, на які «бджола не йде». Опинилася поза законом племінна справа у бджолярській сфері, галузева освіта на рівні вищої втратила будь-яку привабливість. За словами старшого викладача кафедри конярства і бджолярства НУБіП України Леонори АДАМЧУК, перелік навчальних закладів, де готують бджолярів, різко скорочується. Лише чотири аграрних ПТНЗ готують бджолярів та чотири технікуми (коледжі). А магістерський диплом бджоляр може отримати лише на кафедрі конярства і бджолярства НУБіП України. Бджільницька наука так само опинилася на межі знищення, внутрішній і зовнішній ринки незбалансовані, український пасічник вимушений продавати мед трейдеру за низькою ціною, що не дає йому змоги створити рентабельне господарство і не стимулює до інновацій.
98% вітчизняного меду виробляється у підсобних господарствах і лише 2% — промисловими пасіками. Причому як мінімум 60% виробленого меду надходить із так званої сірої зони, тобто від пасік, які не бажають реєструватися у відповідних регіональних органах управління Держпродспоживслужби. Через це продуктивність українських пасік доволі низька. Якщо, наприклад, у Канаді 7 тис. пасічників виробляють 29 тис. тонн меду, то в Україні, відповідно, — 400 тис. виробників та 80 тис. тонн продукції.
Мінагрополітики України закликає бджолярів вийти з тіні, проте умов для цього немає. Якщо кілька років тому вони взагалі були звільнені від податків (і це, на думку голови правління обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу «Полтавамед» Анатолія ВОДНЄВА, правильно, бо в усьому світі бджільництво дотується), то в новому Податковому кодексі, ухваленому 2016 року, з’явилася норма, згідно з якою бджоляр, який продає меду більше, ніж на 100 мінімальних заробітних плат, потрапляє під оподаткування, а з 2017 року цей податок уже нараховується за умови, якщо виробник реалізував продукції на 50 мінімальних заробітних плат. Збільшився диспаритет між вартістю меду і пасічницьким обладнанням. Кількість експортерів за останні роки виросла в 30 разів — із двох до 69, проте її не можна назвати достатньою для створення конкурентного середовища. «На ринку закупівель продукції панує монопольна змова», — скаржиться пасічник.
АЛГОРИТМ ПЕРЕМОГИ
Які ж рушії могли б сприяти становленню та розвитку галузі? Найперший — уміле використання сприятливої ситуації на світовому ринку, де попит на український мед дедалі зростає. Другий — об’єднання в кооперативи, створення єдиної потужної бджолярської структури, яка лобіюватиме інтереси галузі перед парламентом та урядом.
Ринок Європи продовжує залишатися найпривабливішим для українських бджолярів і через географічну близькість, і значну безмитну квоту в обсязі 5,2 тис. тонн плюс ще 2 тис. тонн із 1 жовтня 2017 року. Однак ці квоти, з огляду на шалений попит у Європі, вичерпуються через два-три дні. Українські ж експортери оптимальним обсягом квот вважають 20 тис. тонн. Торік український мед пройшов міжнародну сертифікацію і тепер відповідає вимогам міжнародного стандарту з харчової безпеки FSSC 22000. Це забезпечить поліпшення його репутації в очах імпортерів.
Однак перш ніж експортувати мед, потрібно розробити чітку маркетингову стратегію, радить фахівець FAO з моніторингу та оцінки світового ринку Яна ВОЙТОВСЬКА. Передусім, потрібно вивчити ринок, куди є намір експортувати продукцію, відвідати супермаркети, ярмарки, щоб зрозуміти смаки споживачів. Аби ціни на мед в Україні зростали, треба збільшувати його додану вартість шляхом доробки та привабливого розфасування, однак, як уже йшлося, українські трейдери реалізують його за кордоном великими партіями в цистернах. Єдине підприємство в Україні, яке прагне дотягнутися до світового маркетингового рівня, — BEEHIVE, що на Черкащині.
Чи можуть потрапити на європейський чи інший ринок дрібні виробники? Так, але якщо об’єднаються в обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, завдяки яким формуватимуть доволі великі партії високоякісної продукції, але перед цим легалізуються і відповідним чином сертифікують свою продукцію, оскільки європейський споживач хоче знати, з якого вулика походить мед, що йому пропонують, зауважує Олексій ЛОСЄВ, доцент кафедри конярства і бджільництва НУБіП України.
ЯК ЛЮДИ РОБЛЯТЬ
На думку головного редактора журналу «Бджільництво України» Олександра ГАЛАТЮКА, аби кооперативний рух зрушити з місця, не обов’язково винаходити велосипед — варто звернутися до світового чи вітчизняного досвіду. В Аргентині, яка посідає друге місце у світі за експортом меду, всі пасічники, котрі мають не менше ніж 20 сімей, залучені до кооперативів. Кожен із них має свої виробництва з переробки меду, воску, бджільницького інвентарю. А самі кооперативи утворюють спільну структуру, яка займається експортом. Прикметно, що в цій країні 20% валового прибутку від меду(15—20 млн дол.) експортери перераховують у Фонд розвитку бджільництва. Внески аграрних компаній до цього фонду становлять 0,1—0,2% валового прибутку. При фонді працюють дорадча та юридична служби. Завдяки цій структурі робота галузі чітко спланована. Уже в лютому місяці кожен пасічник знає, де він проводитиме запилення. Фермери чекають на них, все чітко розписано, не буває такого, як в Україні, коли на 100 га гречки привозять аж тисячу вуликів. Олександр Галатюк пропонує за прикладом Аргентини теж створити Фонд розвитку галузі, який частково буде наповнюватися із Держбюджету, а також внесками експортерів, аграріїв, грантів ЄС. На рік потрібно щонайменше мільярд гривень. Але, щоб ці гроші використовувалися ефективно, при фонді має діяти дорадчо-консультаційна служба, яка розподілятиме їх за проектами і заявками районних спілок та кооперативів.
«Але кооперативи мають бути не карликовими, а великими — що більше буде в ньому членів, то більшу партію товарного меду вони сформують. Причому пасічник повинен одержувати лише 10% прибутку від меду, решту — від запилення, але фермер нас не запросить із 50 — 100 бджолосім’ями, а з кількістю набагато більшою. Учасники зможуть за оптовими цінами купувати вощину, медогонки, інше обладнання, і в результаті зросте рентабельність...» — вважає голова правління кооперативу «Полтавамед» Анатолій Воднєв.
Протягом 2017 року в країні відбулося понад десять великих бджолярських форумів. Учасники кожного розробили рекомендації щодо відродження галузі. Всі вони зводяться до одного: без участі держави вихід галузі на новий рівень неможливий. А тому слід розробити державну Програму підтримки галузі. Бджолярські асоціації готові допомогти в цьому.
ДО ТЕМИ
«Фронт Мед»: учасники АТО заснували унікальний бджолярський кооператив
Практично вся продукція ручної роботи. За одним великим столом дружини учасників АТО формують всі складові подарункових наборів.
Зі стороннього погляду процес виглядає по-домашньому: хтось очищує фундук від шкірки, хтось — складає його в баночку, наступна насипає сухофрукти. Також виготовляють свічки ручної роботи.
Максим Петрик — воїн 26-ї окремої артилерійської бригади та Вадим Давидюк, котрий служив у 92-й окремій механізованій бригаді, нещодавно захищали незалежність України і гадки не мали, що займатимуться унікальним підприємництвом.
«Ідея створення наборів медової продукції виникла після закінчення Школи соціальної апітерапії в селі Антоніни. Разом з Вадимом замислилися, що треба розпочинати щось своє», — розповів Максим Петрик. Засновники «Фронт Меду» з самого початку мали намір створити невеличке підприємство, де зможуть працювати АТОвці та члени їхніх сімей.
«Після повернення зі сходу України хлопцям дуже важко працевлаштуватися. У кооперативі знайдемо заняття для АТОвців та переселенців», — розповідає Максим.
Прихистив «Фронт Мед» Громадський хаб.
