Велике бачиться на відстані. Нобелівський лауреат Пол Кругман днями підтвердив цю думку поета ще і висловами в галузі економіки. Кажучи про ситуацію в Україні, американський науковець широкими мазками намалював план дій для нашої країни. «Необхідно проводити реформи, а це позначиться на долі малих і середніх компаній. Боріться з корупцією, встановіть верховенство права, очистіть фінансову систему — і малий бізнес почне бурхливо розвиватися», — наводить тези Кругмана видання «Новий час».
Але реформи потрібно робити не для малого бізнесу, а для всієї країни, наголошує лауреат. Він розуміє, що сучасна економіка України, а, отже, і економіка домашніх господарств її громадян, базується на експорті сировини. «А це не дуже привабливе середовище для невеликих компаній, — констатує він. — Щоб це змінити, потрібно докласти багато зусиль, хоча умови зараз у вас непогані. Гривня сильно девальвувала останніми роками, але все одно вона досить міцна, враховуючи, наскільки у вас низька продуктивність праці. Вся річ у тому, що Україна експортує сировину на зовнішні ринки, а зарплати — як і раніше — невисокі».
З висновками Нобелівського лауреата зі США перекликається дослідження, проведене українськими науковцями з Центру Разумкова Василем Юрчишиним і Людмилою Шангіною. Вони пропонують використовувати для комплексної оцінки соціально-економічної ситуації в Україні індекс поточної економічної спроможності, що характеризує (інтегрує) різні аспекти поточної купівельної спроможності, доступу до грошових ресурсів, а також фінансової стійкості громадян (насамперед в частині їх заощаджень). Автори вважають, що цей індекс у сукупності може бути показником оцінки та тенденцій соціально-економічного середовища України в цілому.
Але пропоноване ними поняття економічної спроможності включає не лише купівельну спроможність, а й економічну стійкість — здатність «усередненого» домогосподарства (сукупності їх більшості) до життєдіяльності за умови втрати джерел поточних доходів упродовж певного часу.
Автори вважають, що їхнє дослідження — це перший крок для формування, створення та використання комплексного індексу, за допомогою якого можна буде визначати поточну соціально-економічну динаміку, порівнювати її з попередніми періодами та знаходити «вузькі» місця, що сприятиме за допомогою заходів економічної політики покращенню соціально-економічного становища в країні.
Презентуючи це дослідження, Юрчишин констатував зростання індексу економічної спроможності українців, але разом із тим прогнозував погіршення індексу поточної економічної спроможності в майбутній осінньо-зимовий період.
«Поки ми не досягли рівня кінця 2013 року, хоча в деякій мірі наблизилися (упродовж 2017 року спостерігалося зростання поточної економічної спроможності населення). У найближчі півроку навряд ми побачимо продовження такої висхідної динаміки, швидше, матимемо картинку, яка була 2016 року (значення цього індексу з місяця в місяць постійно знижувалося)», — каже науковець.
Перераховуючи причини зростання індексу спроможності, Юрчишин посилався на збільшення середньої номінальної та реальної заробітної плати, а також на підвищення доходів домогосподарств і поліпшення ситуації у сфері зайнятості. Він також зауважує, що зростання заробітних плат сприяло зниженню заборгованостей, у тому числі щодо оплати житлово-комунальних послуг.
«2017 рік ми можемо розглядати певним чином позитивно. Але, на жаль, ми не можемо з упевненістю сказати, що ця крива вже досягла стабільного характеру — навпаки. Ми передбачаємо, що якраз в осінньо-зимовий період спостерігатиметься погіршення показників індексу та соціально-економічної стійкості домогосподарств», — прогнозує науковець.
За його словами, сенс індексу поточної економічної спроможності полягає в постійному оперативному щомісячному відстежуванні тенденцій державної соціально-економічної політики, які сприяють або заважають підвищенню рівня економічної спроможності суспільства, його руху до європейських стандартів і норм. Цей індекс, упевнений Юрчишин, повинен також ініціювати широкі суспільні та експертні дискусії довкола актуальних соціально-економічних проблем, інформувати громадськість і осіб, що ухвалюють рішення про необхідність уживання відповідних заходів.
Як розповідає Юрчишин, індекс спроможності розраховується на основі низки об’єктивних і суб’єктивних показників. Як об’єктивні використовуються дані Держстату, Нацбанку, міністерств і відомств, а у багатьох випадках — профспілок і об’єднань працедавців. Джерелом для визначення суб’єктивних показників є моніторинг громадської думки, що опирається на дані соціологічних опитувань, у тому числі й тих, які вивчають рівень довіри людей до влади.
Вагомість кожного з показників визначається шляхом експертних оцінок. При цьому, зауважує Юрчишин, офіційні дані не завжди є коректними. Так, кількість населення країни впродовж останніх 16 років наводиться, виходячи з оцінювальних думок, без перепису населення, а великий тіньовий сектор економіки робить умовними дані про зайнятість, заробітну плату, соціальні виплати. А дані про рівень інфляції, як правило, не збігаються з відчуттями громадян і, відповідно, з їхніми суб’єктивними оцінками власного добробуту та його змін.
Для будь-якого дослідження надзвичайно важливо правильно обрати базу порівняння. Юрчишин і Шангіна обрали для цього грудень 2013 року, ґрунтуючись на тому, що 2012—2013 року економіка України після зміни політичних команд 2010 року почала поступове посткризове оновлення. Проте його динаміка впродовж цих двох років була втрачена, і, як зауважують дослідники, може характеризуватися як депресивна. Саме тому кінець 2013 року може розглядатися як вища точка «розвитку» нереформованої стагфляційної економіки України, впевнені автори дослідження. Тому вони вважають, що від неї можна відштовхуватися в аналізі соціально-економічних процесів та оцінці суспільного добробуту.
Як базова компонента для оцінки рівня економічної спроможності обрана номінальна середня заробітна плата. Водночас автори роботи зауважують, що мінімальна зарплата в країні, не зважаючи на її підвищення в січні 2017 року до 3200 гривень, залишилася нижчою за фактичний прожитковий рівень. Вона встановлена на рівні споживання, якого ледь вистачає для простого відновлення здатності до праці, а про розширене відтворення в цих умовах узагалі не йдеться. До того ж офіційні стандарти в країні постійно відстають від реальних темпів інфляції.
У роботі наголошується, що в середньому одне домогосподарство витрачало на продукти харчування 2013 року 50,1% своїх прибутків, а 2016-го — 49,8%, але при цьому на послуги ЖКГ і опалювання 2013 року йшло 9,5%, а 2016-го — 16%. Це дозволяє назвати більшість населення країни бідною, вважають автори дослідження та наводять для порівняння дані по ЄС, де домогосподарства в середньому витрачають на житлово-комунальні послуги 24%, а на продукти харчування — 12%.
Проте, у висновках дослідження вказується, що впродовж 2017 року в Україні сталося помітне зростання індексу поточної економічної спроможності. Цьому, на думку авторів роботи, сприяло посилення макроекономічних стабілізаційних процесів, підвищення реальної заробітної плати, поліпшення ситуації із заборгованостями по зарплаті й оплаті послуг ЖКГ та у сфері зайнятості.
Але залишаються незадовільними показники, пов’язані із заощадженнями населення та його кредитуванням. Особливе занепокоєння викликає зниження кількості населення. У найближчій перспективі, враховуючи очікуване осінньо-зимове ускладнення економічної ситуації, автори дослідження прогнозують зниження індексу спроможності.
