«Ситуація загострюється існуванням диспропорцій між накопиченням і споживанням. Якщо у розвинутих країнах (при високій нормі накопичення) державне споживання, як правило, скорочується і не перевищує 20—25% ВВП, то у нас доходи державного бюджету, Пенсійного фонду і фондів державного соціального страхування у 2002 р. становили 38,8% ВВП»
Cучасний стан економіки отримує неоднозначні оцінки. Одні автори, враховуючі високі темпи економічного зростання, виповнені оптимізму. Інші, констатуючи очевидні суперечності розвитку та спираючись на досвід країн Центральної Європи і Балтії, роблять висновок про нестабільність і недовготривалість поступу. На нашу думку, у цій дискусії головним питанням є не дилема «зростання чи не зростання». Нам важливо визначити природу цього зростання, встановити, наскільки міцна його основа і що треба зробити, аби забезпечити сталість економічного і соціального розвитку. Історичний досвід показує, що зростання продуктивності праці, яке відзначає статистика у машинобудуванні, може супроводжуватись високою матеріаломісткістю або навіть її збільшенням. На жаль, таке явище характерне нині й для України. Відомо, що Україна витрачає газу приблизно удвоє більше ніж Франція, але остання виробляє майже у п’ять разів більше продукції. І тут виникає питання про ефективність такої економіки.
Високі темпи розвитку машинобудування (минулого року це більше нiж 15%) — взагалі дуже прогресивний процес, який визначає технічний і технологічний рівень економіки. Утім, нинішні його темпи не можна переоцінювати. Якщо до кризи машинобудуванню належало більше третини у загальному обсязі промислової продукції, то нині його частка лише 11,4%. Таким чином, воно нездатне відчутно вплинути на технічний рівень української економіки. До того ж і науково-технічний рівень продукції машинобудування не дозволяє говорити про його радикальний вплив на економіку. Так, верстати з числовим програмним управлінням у 2002 р. становили 4,8% вiд загального виробництва металорізальних верстатів України, у тому числі верстати високої та особливо високої точності — 6,6%. Отже, така структура верстатобудування не здатна вплинути на ситуацію з переозброєнням промисловості.
Аналітики зазвичай надають великого значення такому фактору, як істотне зростання інвестиційного попиту, що забезпечує оновлення основного капіталу. Дійсно, інвестиції — це необхідна умова інновацій. На жаль, і в теорії, і на практиці до цього часу вважається, що інвестиції автоматично забезпечують інноваційні процеси. Аналіз показує, що інвестиції та інновації взаємопов’язані і взаємодіють, але ефект досягається за умови, коли інвестиції, їхня структура не просто відповідають технологічній структурі економіки, а й забезпечують пріоритетний розвиток вищих технологічних укладів. Тому наміри реалізувати «інвестиційну модель» розвитку у нас здебільшого залишаються на рівні розмов. Тим більше, що такий тип розвитку може вести, як це буде показано нижче, навіть до погіршення структури економіки.
Сучасна економічна наука, яка спирається на цивілізаційний підхід, виходить з того, що визначальним фактором розвитку економіки і суспільства в цілому є технологія, технологічний спосіб виробництва. Інвестиції мають забезпечувати реалізацію цих процесів. У нас же структура інвестицій відчутно спотворена і свідчить про те, що їхня ефективність не відповідає потребам економіки. За даними І нституту економічного прогнозування НАНУ, підприємства далеко не передового третього технологічного укладу (промисловість будівельних матеріалів, чорна металургія, суднобудування, металообробка, легка, деревообробна, целюлозно-паперова промисловість)виробляють 58% загального обсягу продукції, при цьому їхня доля у інвестиціях становить 75%. І навпаки, підприємства четвертого, вищого технологічного укладу виробляють 38% продукції, а їхня доля в інвестиціях лише 20% (Статистичний щорічник України. 2002.). Це продукує дедалі гіршу структуру економіки, що забезпечує умови для розвитку підприємств низького технологічного укладу і обмежує розвиток високотехнологічних. Якщо виокремити із загального обсягу інвестицій ту їх частину, яка безпосередньо спрямовується на удосконалення техніки і технології виробництва, то ситуація вимальовується ще гіршою.На долю підприємств третього технологічного укладу припадає аж 83% капіталовкладень, а четвертого — лише 10%.
І наука, і практика розвинутих країн свідчать, що ефективна структура інвестицій має забезпечувати швидкий розвиток підприємств і галузей вищих технологічних укладів. Цьому, звичайно, повинно сприяти і технікотехнологічне зростання підприємств третього укладу. Зокрема, за розширеного їх відтворення вони могли б брати участь у пріоритетному інвестуванні підприємств вищих технологічних укладів, тобто забезпечувати перехід кількісного зростання у якісне.
Спотворена структура інвестицій є, зокрема, наслідком досить низького рівня рентабельності і прибутковості підприємств, характерного для української економіки. Чим більший прибуток, тим ширші можливості підприємців і держави для перетворення його основної частини у інвестиції, а значить, у новий виробничий капітал. Рентабельність виробництва та прибуток після різкого падіння у 2000 р. і в наступні роки продовжували знижуватися. Якщо рентабельність промислових підприємств, тобто відношення прибутку до ВВП, у 1999 р. становила 9,1%, то в 2000 р. — 4,8%, у 2001 р. — 3,7%, у 2002 р. — 2,6%. Відтак власні кошти підприємств, які у вигляді інвестицій iшли на нарощування основного капіталу, мали тенденцію до зниження. А зменшення інвестицій у свою чергу зумовило негативні процеси в інноваційній діяльності. Частка підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, теж має тенденцію до зниження. Якщо у 1999 р. кільк ість промислових підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси, становила 27% , а в 2000 р. навіть 27,9%, то в 2002 р. їх частка знизилась до 23,5%, в тому числі підприємств, які впроваджували маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні технології, зменшилось з 11,8% у 1999 р. до 10% у 2002 р. Зменшилась і кількість підприємств, які освоювали нові види продукції, серед яких і товарів народного споживання. Щоправда, кількість підприємств, які здійснювали комплексну механізацію та автоматизацію, з 12,1% у 1999 р. зросла у 2002 р. до 13,9%. Та прикро, що у машинобудуванні, яке є джерелом оновлення техніки і технології і яке б мало бути лідером інновацій, питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, знизилась.
Ситуація загострюється існуванням диспропорцій між накопиченням і споживанням. Вони особливо проявляються в порівнянні з розвинутими країнами. Досвід країн Південно- Східної Азії показує, що валові накопичення основного капіталу мали б становити понад 30 і навіть 35% ВВП. У нас же цей показник (у % до ВВП) має таку динаміку: 1998 р.— 19,6; 1999 р. — 19,3; 2000 р. — 19,7; 2001 — 19,7; 2002 — 20,2. Це незначне зростання не змінює враження про те, що наша країна не лише відстає за рівнем накопичень, а й топчеться на місці. При цьому зберігаються досить значні обсяги державного споживання. Якщо у розвинутих країнах (при високій нормі накопичення) державне споживання, як правило, скорочується і не перевищує 20— 25% ВВП, то у нас доходи державного бюджету, пенсійного фонду і фондів державного соціального страхування у 2002 р. становили 38,8% ВВП. Велике державне споживання, у свою чергу, неминуче зумовлює зменшення обсягів державних інвестицій. У розвинутих країнах державні інвестиції підтримуються на рівні 3%. Ми ж змушені зводити державні інвестиції до 1% ВВП. Цілком зрозуміло, що ці диспропорції означають фактично «проїдання» частини накопичення, що істотно обмежує можливості економічного зростання.
Оптимальне співвідношення між виробництвом, накопиченням і споживанням — це не суто наукове завдання. Його здійснення дозволяє забезпечити радикальні зміни у житті і праці всього народу. Замість самозаспокійливого і недостатньо обгрунтованого оптимізму вкрай важливо зосередити діяльність державного, господарського апарату, керівництва підприємств на забезпеченні реального, дійсно якісно нового та ефективного інноваційного типу розвитку.
