Нинішня довіра населення до банківської, як і до будь-якої іншої системи, природно, не може бути вічною і залежить насамперед саме від якості її роботи. Це дуже чітко стало зрозумілим після банкрутства кількох комерційних банків.
АКБ «ОЛбанк», «Гарант» і «Київський універсальний банк», «Інтерконтинентбанк» виникли в різний час, проте публічним скандалом ця історія стала водночас, після того, як обдурені вкладники та кредитори кілька тижнів тому, об’єднавшись, вишли під стіни Верховної Ради України, Нацбанку й Генеральної прокуратури. До речі, вкладники «Інтерконтинентбанку» виходили на вулиці ще в жовтні минулого року, хоча тоді це не набуло широкого розголосу.
Винуватцем своїх бід вкладники вважають саме головну банківську установу країни. Як заявив голова страйкового комітету «ОЛбанку» Богдан Цимейко, керівники Нацбанку своїм мовчанням допомогли власникам банків обдурити людей, які їм довірили.
Прогорали банки з шаленою швидкістю. За словами представника вкладників банку «Гарант» Володимира Маслова, якщо за даними Асоціації українських банків прибуток «Гаранту» в жовтні минулого року була 1,3 мільйона гривень, то за станом на 1 січня вона склала мінус 84 мільйона. Назвати це банкрутство природним, на думку колишніх вкладників, не може ніхто. Тим часом, схеми виведення грошей із банків, які називають страйкуючі, звучали й у заявах керівництва Нацбанку та прокуратури, що займаються розслідуванням цих справ. Основні гріхи: видача кредитів під низькі відсотки і без достатньої гарантії ризиків, невигідні вкладення в цінні папери, відчуження й інша діяльність, що не відповідає банківській етиці та законодавству. Природно, що кожен із банків вибирав якісь свої шляхи до банкрутства. Наприклад, «Інтерконтинентбанк» і Київський інвестиційний орієнтувалися на фінансування будівництва, «Гарант» — на купівлю векселів фіктивних фірм. Проте в цілому ситуація така: невеликий банк залучав гроші населення під високі відсотки й активно кредитував ризиковані проекти компаній, давав дорогі кредити, як слід не оформляючи застави, й до певного моменту подавав невірну фінансову звітність.
Хоча якщо схеми виведення грошей визнаються обома сторонами, то версії про винних різні. Прокуратурою заявлялося, що головне управління НБУ в місті Києві та Київській області проводило перевірки діяльності акціонерних банків і повідомляло їхньому керівництву про порушення вимог чинного законодавства. Проте власники банків ігнорували вимоги НБУ, надавали недостовірну інформацію та звітність, не приймали заходів щодо поліпшення фінансового становища банку. Згадуваний вище Цимейко розказав «Дню» про те, що «банки публікували недостовірні дані, а керівництво Нацбанку закривало на це очі й не вживало жодних заходи для розв’язання проблеми. Причому така ситуація була з усіма збанкрутілими банками». Говорячи про те, що «недосконала політика Нацбанку вплинула на прискорення розпаду цих банків», голова страйкового комітету заявляє, що центробанк таким чином сприяв виникненню нездорової конкуренції: крах дрібних банків сприяв підйому великих.
Роздратування у вкладників викликають і заходи, які Національний банк почав робити, коли загроза банкрутства стала реальною. Адміністратори та ліквідатори банків, яких НБУ присилав для рішення проблеми, за словами вкладників, продовжували грабувати банки. Так, за словами Цимейка, присланий в «ОЛбанк» тимчасовий адміністратор Юрій Шкіндель за три місяці своєї роботи вивів із банку 15 мільйонів гривень. Так само, за словами вкладників, робила й ліквідатор того ж банку Ірина Малюкова й ліквідатор «Гаранту» Лісовал. Тобто Нацбанк вкладники звинувачують не лише в потуранні банкрутству, але й у сприянні йому. Тим часом, Нацбанк, після надходження сигналів від вкладників, міняв ліквідаторів. Зокрема, було замінено ліквідатора «Нашого банку» (м. Запоріжжя).
Серед протестуючих багато пенсіонерів, які напевно вже втрачали гроші, покладені в Ощадбанк. Тому їхнє прагнення знайти винуватців цілком зрозуміле. Крім Національного банку вони звинувачують і прокуратуру, яка, на їхню думку, не дуже прагне розібратися з цією справою, хоча кримінальні справи заведені на керівництво всіх збанкрутілих банків. Питання лише в тому, як швидко їх розслідують. За словами представника вкладників «Київського універсального банку» Анатолія Андроновича, з 1992 року, коли банки лише починали банкротувати, жодного із їхніх керівників не було притягнуто до відповідальності.
Проте баритися з розслідуванням не варто — гаяння часу може завдати шкоди всій банківській системі країни, підриваючи довіру до неї. Сьогодні армія вкладників становить 19 мільйонів осіб. Із 156 мільярдів гривень кредитів для економіки 51% забезпечується за рахунок депозитів фізичних осіб. Але поки що основні заходи, яких вживають у Нацбанку, це продаж «поганих» банків заможнішим інвесторам, щоб із виплатами розбиралися саме вони. Метод досить ефективний: наприклад, куплений фізичними особами «Інтерконтинентбанк» виплатив уже своїм вкладникам 6 млн. грн., інвентаризував кредитний портфель і створив робочу групу із повернення проблемних кредитів. Окрім того, для банку шукають санатора. За інформацією першого заступника голови НБУ Анатолія Шаповалова, на це претендує один із прибалтійських банків. Також зараз оголошено пошук інвестора для «Київського універсального банку». У свою чергу Президент України Віктор Ющенко дав низку доручень силовим структурам із метою розробки дієвішого механізму запобігання подібним аферам.
Проте на думку вкладників, таких заходів недостатньо. Як заявив Цимейко, держава сама повинна виділити гроші для потерпілих вкладників. Це, за його словами, буде для неї стимулом якомога швидше розслідувати справи. Окрім того, обдурені вкладники наполягають на прийнятті закону про банкрутство банків, де, на їхню думку, повинні бути передбачені механізми страхування ризиків. Голова дніпропетровського громадського об’єднання з захисту прав вкладників «Прем’єрбанку» Олександр Ткаченко наполягає на створенні своєрідної профспілки для захисту прав вкладників усієї України. І, природно, страйкуючі вимагають розслідування та відкриття справи проти «незаконних дій Нацбанку й Генпрокуратури». Але чи допоможе цей останній захід розслідуванню, чи ж навпаки призупинить його, ще питання.
