За три-чотири роки кредитні спілки України мають перейти від хаотичного розвитку до певної системи. Це, за словами директора департаменту нагляду за кредитними установами Державної комісії iз регулювання ринку фінансових послуг Андрія Оленчика, допоможе вивести їх iз того стану, в якому вони зараз перебувають. Кредитні спілки, за словами Оленчика, створюються в Україні вже тринадцять років, але саме зараз виникла потреба повернутися до джерел, щоб зрозуміти, що ж ми все-таки будуємо.
Незважаючи на те, що цей рік був оголошений ООН роком мікрокредитування й Україна приєдналася до цієї ініціативи, нічого для кредитних спілок, які якраз і існують для надання невеликих кредитів, зроблено не було. Однак у 17 областях України такі спілки існують і навіть за останні чотири роки надали кредитів на 31 млрд. гривень. Проте стан, у якому вони перебувають, досить плачевний. У них неможливо отримати кредит на більш-менш тривалий термін. Крім того, кредитні спілки, хоч як намагаються, але все-таки не можуть надавати відносно великі кредити. Тобто портфель їхніх послуг не містить ні кредитування малого бізнесу, ні кредитування нерухомості і, максимум що їм залишається, це надати позику на купівлю телевізора або на весілля. Природно, така ситуація не влаштовує спілки, які поступово переходять у стадію стагнації. Насамперед це стосується сільської місцевості, де не працює фінансова система. Хоча саме селу мікрокредити від кредитних спілок потрібні насамперед — селяни досі інстинктивно бояться звертатися до банків.
За словами Оленчика, iз 711 кредитних спілок, які сьогодні працюють в Україні, у 150 є проблеми із законодавством через невиконання ними корпоративних принципів. Хоча, як він зазначив, лише 30 або 40 iз них перебувають у такому критичному стані, що їх вже простіше вивести з ринку, ніж намагатися реабілітувати. Над іншими ж держава працюватиме, намагаючись якось відновити. Причина такої турботи проста — владу не влаштовує те, що кредитні спілки не виконують покладені на них функції. А перекласти їх на себе вона також не може, оскільки, по- перше, державні дотації зарекомендували себе не як найкращий фінансовий інструмент, а, по-друге, майбутнє членство у СОТ не дозволяє робити зайву кількість грошових ін’єкцій. Тому, щоб і село було ціле, і СОТ задоволена, державі потрібно стимулювати розвиток кредитних спілок.
Як вважає Оленчик, насамперед їм мають бути надані додаткові можливості, щоб вони перестали бути касами взаємодопомоги, а перетворилися на нормальні кооперативні організації. Для цього у держави має бути своя модель розвитку і підтримки спілок. Крім доступу до фінансових ресурсів, суб’єктам такого кредитування повинні бути надані певні гарантії, чим із початку наступного року і має намір зайнятися Держкомісія. Щоб домогтися більшої прогнозованості та стійкості ринку, вона збирається зайнятися створенням системи страхування внесків, залучаючи до цього страхові компанії, що працюють на ринку. За словами Оленчика, наступний рік буде роком креативу для кредитних спілок.
Однак для його створення потрібна певна модель, причому створена саме під Україну. Практично в кожній країні, де існують кредитні спілки, є свій аналог такої системи. І можна дечому повчитися. Так, за словами керівника канадської програми зміцнення кредитних спілок в Україні Володимира Кися, усі спілки мають належати до однієї структури, яка вестиме фінансовий моніторинг їхньої діяльності, встановлювати певні стандарти, контролювати й адмініструвати своїх підопічних у разі фінансової нестабільності. Цей аналог Національного банку для кредитних спілок має стати заставою ефективної роботи без втручання з боку держави.
Керівник проекту GTZ Бернард Вендель, спираючись на досвід Угорщини, радить українцям не зволікати із впровадженням новітніх інформаційних технологій, які дали б змогу таким децентралізованим банківським групам вчасно та в повному обсязі отримувати інформацію, щоб не опинитися під тиском недобросовісної конкуренції. Ще одна хороша порада з-за кордону — звертати більше уваги на пайовиків. У відповідь вони, відчуваючи свою цінність і значущість, спільними зусиллями сприятимуть розвитку кредитної спілки.
Однак усі ці поради безглузді, поки ми чітко не визначимося із основними цілями та ідеями, заради яких варто розвивати кредитні спілки. Так вважає Оленчик. На його думку, все це потрібно чітко розписати і, керуючись відповідними документами, вибудовувати всі концепції. Лише тоді наші кредитні спілки запрацюють і мікрокредитування буде відігравати ту значну соціальну роль, яка йому по праву належить.
