Усі ми загрузли в болоті, але деякі з нас дивляться на зірки
У статті не розглядається день сьогоднішній. Автори міркують уже про майбутні кризи з їхніми згубними й руйнівними наслідками.
Ви досі боїтеся тієї кризи, що є зараз?.. Ми її вже не боїмося, а от подальшої кризи, хоч і знаємо, що є ще приблизно років п’ять процвітаючого золотого життя, — не просто боїмося, у нас панічний страх, і ось чому.
Криза — це те, про що сьогодні говорять усі. Як таке могло статися, що людство опинилося на порозі депресії планетарного масштабу, мабуть найтяжчої за останні 80 років. І що далі? Для того, щоб якнайдалі стрибнути, треба трохи відійти назад і розбігтися. Так і намагаючись зазирнути в майбутнє, давайте подивимося назад і розглянемо історію криз.
У економічній літературі різні кризи називаються першими, але ми вважаємо, що найбільш ранньою можна вважати кризу в Голландії на початку XVII століття. Ця криза цікава з того погляду, що в ній головною причиною була спекуляція на товарі, по суті, малоцінному й у прямому, й у переносному значенні. Предметом спекуляції й частково біржової гри були, замість акцій і облігацій, цибулини тюльпанів! 1554 р. голландський дослідник Бусбек, подорожуючи Туреччиною, побачив у місті Андріанополі1 невідому йому квітку, яка пізніше стала об’єктом любительського захоплення в Нідерландах. У тридцятих роках XVII ст. (1634—1638 рр.) все суспільство охопила справжня тюльпаноманія. Цибулини тюльпанів через величезний попит почали дорожчати. Багатьох охопило прагнення швидкої наживи на різниці ціни при перепродажі цибулин, і почалася активна торгова спекуляція. З метою підвищення цін на цибулини зацікавлені особи вдавалися до поширення різних чуток, з приводу цибулин складалися цілі панагерики2, виготошувалися промови в громадських зборах, писалися статті. Усі ці заходи дали бажаний результат. Ціни на цибулини тюльпанів досягли ні з чим не зрівнянного рівня. Наприклад, цибулини відомого сорту оцінювалися в 2—2,5 тисячі гульденів — дорожче за золото. Відкрилася «тюльпанова біржа», де продавалися як квіти, так і розписки майбутнього врожаю (ф’ючерси). До якої міри безглузда спекуляція може одурманювати натовп, можна судити з тюльпаноманії. В історії цей період характеризується одним терміном — «Тюльпанова лихоманка». Нездорова спекуляція та гра закінчилися тим, чим і мали закінчитися, — кризою, дуже багато людей поплатилися всіма своїми статками.
Розглядаючи історію криз, хіба можна оминути наукову спадщину Джона Ло3. Вважаючи, що паперові гроші самі собою мають певну цінність, Ло стверджував, що їх посилений випуск благотворно позначиться на діловій активності й збільшенні багатства нації. В основі системи Ло були такі принципи:
1) необхідна умова економічного процвітання — достатня кількість грошей у країні, оскільки саме вона забезпечує повне використання чинників виробництва;
2) достатня кількість грошей має досягатися не за рахунок карбування монет з благородних металів, а шляхом випуску банками кредитних, (виготовлених на паперових носіях) грошей відповідно до потреб національного господарства;
3) банки мають дотримуватися політики кредитної експансії, тобто видавати позики, що багаторазово перевищують запаси наявних металевих грошей і благородного металу (принцип часткового резерву);
4) повинні існувати державні банки, що виступають провідниками економічної політики держави.
Пропозиція Джона Ло здобула підтримку в придворних колах Франції, яка стояла на порозі фінансового краху. 1716 р. було створено приватний банк Banque generale (1718 р. перетворено на державний), папери якого гарантувалися ім’ям короля, а Дж. Ло став міністром фінансів Франції. Однак унаслідок надмірного випуску паперових грошей, не забезпечених золотом і сріблом, 1720 р. державний банк луснув і Дж. Ло втік за кордон. На виправдання Дж. Ло можна лише сказати, що він сам щиро вірив своїй системі й коли тікав з Франції, в його кишені було всього 800 луїдорів4. Помер Дж. Ло у Венеції в злиднях.
Цікаво проаналізувати систему Дж. Ло з погляду нинішнього незабезпеченого випуску трильйона доларів США. Долар вичерпав себе як резервна валюта, вважає нобелівський лауреат у галузі економіки Джозеф Стігліц5. Загальний обсяг кредитування економіки США з боку міністерства фінансів, за даними Bloomberg, становив 1,1 трлн. дол. Частина цієї ліквідності може піти до країн на шляху розвитку, що призведе до створення нових «бульбашок» у нерухомості й на фондовому ринку, переконаний Стігліц. Поживемо, побачимо. Джон Ло зумів «за правилами алгебри запроторити Францію до богодільні»...
Продовжимо наше плавання хвилями історії й хвилями криз.
У ХІХ ст., у першій половині, кризам більш-менш притаманний частковий характер, в тому сенсі, що вони обмежувалися зазвичай межами тієї чи іншої держави. Такими, наприклад, є кризи в Англії 1815 і 1825 рр.
А от кризу 1857 р. можна охарактеризувати як першу велику кризу наддержавного характеру. Розпочавшись у Північній Америці, вона охопила потім Англію й усі держави, що перебували в більш-менш тісних торгових відносинах з Гамбургом (Бразилія, Середня й Південна Америка, Швеція, Норвегія, Данія й більшість німецьких міст). Цій кризі передувало десятиліття 1847—1857 рр. надзвичайного пожвавлення акціонерної промислової заповзятливості, безпосередньо пов’язаної із залізничною лихоманкою, знищенням хлібного мита у Великій Британії й відкриттям родовищ золота в Каліфорнії й Австралії. Розпочавшись з банківських банкрутств, криза поширилася на залізничний транспорт, а внаслідок охопила вугледобування, металургію й навіть бавовняні виробництва.
Дивно, але в історії криз навіть була криза з «єврейським питанням», і хоча вона мала біржовий характер і не зачепила торгівлі й промисловості, була досить локальною. Вона заслуговує на увагу.
Отже, криза спалахнула у Франції в січні 1882 року й була наслідком спекулятивної засновницької лихоманки, яка передувала їй і центром якої був Union generale, кредитна установа, заснована Бонту (E. Bontoux). Бонту ставив собі за мету зруйнувати на європейських ринках потужність єврейського капіталізму, з Ротшильдом на чолі. Завдяки такому знамену Бонту вдалося здобути велику довіру й підтримку аристократів-католиків у Франції й Австрії. Union generale спільно з австрійським Landerbank для забезпечення високих дивідендів почали широко практикувати підтримку всіляким підприємствам, в той же час сам Union generale скуповував свої неоплачені акції, щоб штучним шляхом підіймати їхній курс і забезпечувати подальші випуски акцій. Криза почалася з того, що Union generale було відмовлено в заснуванні нового морського банку в Трієсті, й унаслідок акції самого Union generale відразу подешевшали з 1 800 фр. до 1 000 — 900 фр. Після цього почалася загальна паніка й нове значне падіння курсу акцій Union generale, Поземельного банку й Суецького каналу — найважливіших спекулятивних цінних паперів, що наповнювали французьку біржу.
ХІХ ст. — вірус криз «інфікував» економіки всіх розвинених країн світу й їхніх колоній, і з цією спадщиною світова економіка вступила в ХХ ст., а потім, не вилікувавшись, у ХХІ ст.
Безумовно, в ХХ ст. це криза, що приголомшила світ. Це історія про Велику депресію в США в 1929—1932 роках. Депресія почалася з фондової кризи, індекс Dow Jones впав з 350 до 41 пункту, почалася паніка й знецінення акцій і облігацій, що знаходилися в банках як застава маржинальних кредитів. Кредити припинили повертати банкам, країною прокотилася хвиля банкрутств, почалася банківська криза. Втратили фінанси й розорилися близько третини всіх банків, втратили заощадження мільйони пересічних вкладників. Наслідок історії кризи Великої депресії — це масове безробіття, скорочення прибутків населення й виробництва на 56%. У подальші роки діяльність фінансового ринку США жорстко контролювалася урядом США. Повернути довіру приватних вкладників вдалося лише через багато років, лише 1951 р. індекс Dow Jones спромігся повернутися на втрачені позиції.
Далі світ приголомшила «Нафтова» криза, або «Нафтове ембарго» 1973—1974 рр. Сталася безпрецедентна історія підняття цін на нафту з 3 доларів до 12 доларів за барель, тобто сталося підвищення цін на нафту в середньому на 400%. Частково криза була викликана зменшенням видобутку нафти арабськими країнами — членами ОПЕК. Вплинула на кризу й війна Ізраїлю із Сирією та Єгиптом. До США й інших країн союзники Ізраїлю, арабські країни, припинили постачати нафту. Нафтова криза стала першою світовою енергетичною кризою, внаслідок якої зросли світові ціни на нафту. Ця криза показала історію залежності розвинених країн від цін на нафту.
Фінансова криза 1998 року цікава тим, що це була перша криза, яка вдарила по фінансово-банківській системі й економіках пост-соціалістичних держав.
Криза 2008 року розпочалась з краху на ринку іпотечного кредитування США. Дослідженням її причин, масштабів вияву й соціально-економічних наслідків займаються відомі вчені всього світу. Це питання перебуває в центрі уваги глав держав і урядів, керівників центральних банків, міжнародних симпозіумів і науково-практичних конференцій. У той же час, одній з особливостей сучасної світової економічної й фінансової кризи досі приділяється недостатньо уваги. Сучасна криза — це перша криза глобального інтернет-простору. Що має всіх насторожувати? Уперше світова спільнота зіткнулася з впливом інтернету як джерела інформації на формування панічних настроїв. Ймовірно, в інформаційному суспільстві наступна паніка, поширена через павутину, внаслідок своєї швидкості матиме ще більш руйнівні наслідки для світової економіки. Вважаємо, що наступна світова криза в умовах глобальної інформованості суспільства внаслідок світової паніки буде лавиноподібною.
Розглянувши історію, для подальших досліджень звернемо свій погляд на графічне зображення циклічного розвитку економіки, представлене на мал. 1.
На мал. 1 крайні точки розвитку ринкової економіки характеризують економічний бум — «Пік» і криза — «Нижча точка спаду». Таким чином, глибину падіння ВВП за певний час кризи характеризує якась відстань від «Піку» до «Нижчої точки спаду», тобто, говорячи мовою математики, — це відстань.
Візьмемо зі шкільної програми формулу визначення відстані й розглянемо її не з погляду математики, а з погляду економіки.
S = V x t
де S — відстань (відрізок між точкою максимального підйому «ПІК» економіки та точкою максимального падіння економіки «Найнижча точка спаду»);
V — швидкість розвитку кризи;
t — час або кризи, або пожвавлення економіки.
Інтерпретуємо цю формулу до проблеми, яку розглядаємо, — економічної кризи.
Збільшення швидкості передачі інформації й збільшення кількості користувачів інтернетом призведе до збільшення швидкості розвитку паніки і як наслідок власне швидкості розвитку кризи. Відповідно:
1) або час, за який відбуватиметься падіння економіки, буде зменшено, але тоді кризи почастішають (ніби прискорене серцебиття на кардіограмі). Хвилі наче стиснуться;
2) або, якщо час кризи залишиться колишнім, тоді збільшиться падіння, глибина криз, тобто фактичне падіння ВВП буде значнішим.
У будь-якому разі внаслідок розвитку швидкості передачі інформації в інтернеті й збільшення кількості користувачів інтернетом матимуть місце або частіші кризи, або вони будуть більш руйнівними. Ще більшу напруженість створює те, що обидва чинники не залежать один від одного.
Математики, зокрема, й українські, створили алгоритми розрахунків розвитку фінансових або валютних панік. За принцип поширення паніки вони взяли принцип поширення епідемії грипу. За їхніми розрахунками, епідемія триває приблизно три тижні, й це за умови особистого контакту й того, що епідемія починається від 1-го вірусоносія. У випадку з фінансовою панікою первинними володарями інформації стануть від 10 до 100 людей, а не один вірусоносій, як при епідемії грипу. Здійснивши невеликі розрахунки, отримуємо, що за такого старту й навіть за швидкості поширення через особисті контакти епідемія фінансової паніки максимум за два дні в майбутньому може знищити світову економіку.
Що ми спостерігатимемо з чисельністю інтернет-користувачів у найближчі роки? Може, вже кількість користувачів не зростатиме? Навіть проаналізувавши ситуацію з кількістю користувачів інтернетом, ми бачимо геометричний розвиток ситуації. За інформацією Google, (на 30 липня 2009 року була оновлена статистика чисельності інтернет-користувачів), наразі на земній кулі проживає 6,774 млрд. людей. Кількість користувачів інтернетом оцінюється приблизно в 1,46 млрд. осіб, що становить приблизно 21,6% від загальної кількості жителів планети. Враховуючи, що в розвинених країнах (США, Велика Британія, Німеччина Франція) кількість користувачів інтернетом перебуває на рівні 70—72% від загальної кількості жителів цих країн, а в таких країнах як Росія, Китай, Індія, Бразилія — на рівні 20—30% (мал. 2), можливо припустити, що лише за рахунок країн другої групи в найближчі 3—5 років кількість користувачів інтернетом подвоїться.
Криз-близнюків історія не знає, але всі кризи ідентичні: з’являються раптово, й виглядає так, що вони викликані якимись зовнішніми надзвичайними обставинами. Життя не є графіком, і між гребенями хвиль криз, тобто у фазах активізації та підйому, немає тихого озера. Наразі також є хвилювання у вигляді невеликих спадів. Є навіть термін «Vorkrise» — явище тимчасове, але яке часто застерігає про катастрофу. Більше того, кризи дедалі частіше відходять від класичних їхніх виявів: випадають цілі фази; були кризи, в яких інфляція не викликала падіння цін.
Природу криз пояснюють різні економічні теорії, такі як:
— теорія недоспоживання (обмеженість платоспроможного попиту), що викликає перевиробництво;
— теорія нерівноваги, яка об’єднується з точкою зору про те, що кризи — породження зовнішніх умов;
— теорія психологічних криз;
— теорія Джевонса, який пов’язував кризи зі змінами в конфігурації сонячних плям, які відбуваються кожні 10,5 року.6
Науковці давно дійшли висновку, що коливання економіки — явище неминуче й нормальне. У рамках цього підходу економісти аналізують коливання виробництва, витрат, зайнятості, середньої продуктивності праці й реальної заробітної плати, зміни грошової маси й темпів інфляції, а також показники фінансового ринку. Метою подібного аналізу є прагнення зрозуміти причини настання періодів зростання й зниження економічної активності, визначення їхніх піків і спадів.
Але ось у чому парадокс: усі економісти та фінансисти знають, що кризи неминучі. Однак неминучість криз жодним чином не відображається у фінансових прогнозах і планах як підприємств так і в бюджетах держав.
Сучасні технології вже зараз дозволяють брати участь у торгівлі на фондових ринках у режимі on-line, і не лише в Україні, а й на всіх торговельних майданчиках світу, зокрема, США. Упевнений, що спекуляція на фондових ринках найближчими роками викличе небувале зростання котирування цінних паперів у всьому світі. А потім буде обвал, подібний до лавини. Глобальна економіка інформаційного суспільства може зруйнуватися в лічені хвилини. За рахунок чого? Та просто держави в авральному режимі відмовляться від різко знеціненого долара як засобу платежу в міжнародній торгівлі й дуже швидко закриватимуть внутрішні ринки.
Ще однією проблемою вважаємо розрахунки через мобільний телефон. Найближчими роками більшість жителів планети через мобільники оплачуватимуть свої розрахункові або банківські операції, управлятимуть своїми рахунками й розпоряджатимуться внесками. З’явиться новий різновид мікрокредитування... Телекомунікаційні компанії та держателі нових технологій можуть виступити в ролі банків, при цьому банки теж боротимуться за позичальника. Погодьтеся, зручно платити через мобільний телефон, а якщо ще й у кредит? Та й депозит розмістити без поїздки до банку. Питання риторичне. Технічно це можна здійснити, питання тільки часу впровадження мобільних розрахунків.
Що нас чекає в майбутньому? США нададуть ринкам цілковиту свободу й залучать через фондові ринки нові капітали. Технічний прогрес створить раніше не бачені джерела економічного зростання. У результаті, як бувало неодноразово, ми з полегшенням забудемо про небезпеку й пригадаємо лише тоді, коли вдарить грім. До того часу ми можемо вже забути звук шурхотіння купюр у кишені. У більшості будуть гроші в банках, на пластикових картках і на рахунках мобільних операторів.
Як переконатися, що збуваються прогнози? Дуже просто, по-перше, слухайте новини. І якщо зростання фондового ринку відбувається несумірно зі зростанням економіки, хоча б замисліться, що за цим стоїть. По-друге, якщо з’явилися нові форми споживчого мікрокредитування й не лише банками. Ось ті два чинники, які найближчими роками можуть призвести до нової кризи — «апокаліпсису глобальної економіки» або хоча б економіки України.
Отже, кризи — це нормальне економічне явище, на яке слід зважати і яким у жодному разі не можна нехтувати. Завдання економістів — на основі грамотного менеджменту створити запас міцності, що дозволяє державі або навіть підприємству вистояти у тяжкі роки, й сформувати плацдарм для його майбутнього економічного зростання. Хочемо ми чи не хочемо, нас чекає новий економічний зліт — і нова криза...
Віра ГЕРАСИМЕНКО, кандидат економічних наук, начальник відділу «Науково-методичних розробок і міжнародних програм» НДЕІ Міністерства економіки України, Київ;
Андрій РЄПА, директор Департаменту внутрішнього аудиту групи компаній «Jordan Industrial Resources Co. Ltd» в Україні, Донецьк
1 Едірне (також Адріанополь, болг. Одрін) — місто на північному заході Туреччини, адміністративний центр вілайєту Едірне. Розташований у європейській частині країни, на річці Маріца на кордоні з Грецією, за 20 км від кордону з Болгарією.
2 Панагерик, panegyricus, промова вишуканого змісту, виголошена з чудовою дикцією, за всіма правилами риторичного мистецтва, в урочистих зборах, розрахована на те, щоб сподобатися величезній кількості слухачів.
3 ЛО, ДЖОН (Law, John) (1671—1729), шотландський фінансист і підприємець, народився в квітні 1671 в Едінбургу (Шотландія), в сім’ї майстра золотих справ, що займався також лихварством і зрештою купив дворянське звання, творець так званої системи Ло, що базувалася на випуску в обіг незабезпечених паперових грошей.
4 Луїдор (фр. louis d’or — золотий луї) — французька золота монета XVII—XVIII ст. Уперше випущена 1640 року за часів Людовіка XIII. Луїдор чеканився із золота 917-ї проби, вага монети становила 6,751 г, діаметр — 26 мм. На початку XVIII століття вага луїдора дещо збільшилася — до 8,158 г; згодом вага й діаметр монети неодноразово мінялися. Рекордним луїдором стала монета вагою 9,79 м. Луїдор чеканили до Великої французької революції й переходу на десятеричну систему.
5 СТІГЛІЦ, ДЖОЗЕФ ЮДЖИН (Joseph Eugene Stiglitz) ( нар. 1943 р.) американський економіст, удостоєний 2001 Нобелівської премії з економіки разом з Джорджем Акерлофом і Майклом Спенсом за дослідження «ринків з асиметричною інформацією» — тобто таких ринків, на яких одні учасники володіють більшим обсягом інформації, ніж інші. Народився в місті Гері, штат Індіана. Вчився в Амхерст — коледжі й Массачусетському технологічному інституті, де отримав ступінь доктора. Там його вчителями стали чотири інші нобелівські лауреати з економіки — Пол Самуельсон, Роберт Солоу, Франко Модільяні та Кеннет Ерроу. У 1965—1966 рр. він переїхав до Англії на навчання в Кембрідж. Там він продовжив свою освіту серед інших чудових економістів — майбутніх нобелівських лауреатів (Джима Мірліса, Джеймса Міда й ін.). Повернувшись до США, Стігліц став викладачем Йельського університету, де почав дослідження економіки ризиків, що, зрештою, привело його до головної теми наукових пошуків — теорії інформаційної економіки. Центральним питанням його робіт стало вивчення проблем збирання, аналізу й поширення інформації, а також прийняття рішень на основі недостатньої інформації. Розпад соціалістичного табору й перехід постсоціалістичних держав до ринкової економіки на початку 1990-х дав поштовх до дебатів на Заході з питання про шляхи реформування економік країн Східної Європи. У центрі дебатів лежали розходження з принципових питань функціонування ринкової економіки. Економічна школа, що панувала на Заході, ратувала за стрімкі зміни шляхом приватизації державного сектора в дусі «шокової терапії». Їхні опоненти — «градуалісти», доводили необхідність поступової трансформації зі збереженням важливих регулюючих функцій держави. Перший напрямок отримав найяскравіше вираження в політиці МВФ щодо країн колишнього соціалістичного табору. Думку опонентів на міжнародному рівні висловлював Джозеф Стігліц, який працював спершу в адміністрації президента Білла Клінтона головою Комітету економічних радників, а потім на посаді головного економіста Світового банку. Під тиском міністерства фінансів США й МВФ 1999-го Стігліц пішов у відставку, публічно звинувативши Світовий банк і МВФ у проведенні неправильної політики в Росії та Південно-Східній Азії. Він створив на базі Колумбійського університету наукове співтовариство економістів і політологів «Ініцитатіва за політичний діалог» («The Initiative for Policy dialogue») з метою допомогти країнам з перехідною економікою виробити альтернативні шляхи розвитку. Основним місцем роботи Стігліца став Колумбійський університет, де він викладає створену ним нову дисципліну некласичної економіки — інформаційну економіку. Він дійсний член Національної Академії наук США, Американської академії наук і мистецтв і Економетричного товариства.
6 Вільям Стенлі Джевонс (William Stanley Jevons) (1835—1882) англійський логік, економіст, статистик. Представник математичної школи економічної думки. Книжка Джевонса «Основи політекономії» (1871) стала однією з основоположних робіт «Маржиналістської революції». З ім’ям Джевонса пов’язаний поступовий розрив математичної школи з традиціями маржиналізму. Він знаменитий передусім своїм відкриттям граничної корисності. 1875 року Вільям Стенлі Джевонс, один з піонерів використання в економіці математичних методів, запропонував своє пояснення причин коливань економічної активності. За оцінкою Джевонса, з початку XVIII ст. і до 1878 року в Англії приблизно 1 раз на десятиліття (за винятком періодів 1732—1760 років) траплялися потрясіння торгівлі. Середня тривалість періоду, що відділяє настання кожного подальшого періоду від попереднього, становить 10,466 року. Остання цифра дивним чином збігається з періодом появи на Сонці найбільшої кількості плям, періодичність чого становить 10,45 років. Якщо протягом майже 200 років дві низки явищ демонструють подібну паралельну повторюваність, як було схильному до математики розуму Вільяма Стенлі Джевонса не спокуситися думкою про те, що подібний збіг не випадковий? Оскільки кризи навряд чи можуть бути причиною появи на Сонці плям, то залишається передбачити зворотне. Тому стаття англійського економіста так і називалася — The Solar Period and the Price of Corn.
