Літо — час ремонтів на атомних станціях. Так, 20 липня чотири з 15 енергоблоків української АЕС були на ремонті. І поки, слава Богу, жодних надзвичайних випадків не зафіксовано. Але, як кажуть, не зарікайся, а будь обачним і працюй. Однак, такі настанови допомагають далеко не завжди. Як би ремонтники не напружувалися, але сьогодні є небезпека, що контролюючі органи можуть заборонити пуск деяких відремонтованих відповідно до регламенту енергоблоків. Справа в тому, що сьогодні існує загроза зриву графіка реконструкції системи автоматичної пожежної сигналізації... Кожен, навіть і не атомник, хто пережив час Чорнобиля, знає, чим це може закінчитися.
Названий графік наприкінці минулого року було розроблено НАЕК «Енергоатом» і узгоджено з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій і Держкомітетом ядерного регулювання. Ним передбачено порядок удосконалення та заміни систем пожежної безпеки.
У чому ж справа? Виявляється, Господарський суд міста Києва 19 травня визнав недійсним рішення тендерного комітету «Енергоатома», яким визначався постачальник протипожежного обладнання для енергоблоків №№ 1,2,6 Запорізької АЕС та енергоблоку №3 Південноукраїнської АЕС. Цим були заблоковані можливості для планової роботи атомників з удосконалення систем пожежної безпеки. І виникла ситуація, близька до безвихідної. Робота атомних реакторів без належного забезпечення пожежної безпеки може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому контрольні органи виключають будь-які компроміси: без протипожежної системи енергоблоки не будуть введені в експлуатацію. Але позаплановий і не зумовлений технологічною необхідністю простій енергогенеруючих потужностей — дороге «задоволення». «Безробітна» доба одного енергоблоку обходиться в 1,8 млн. грн. Якщо ж буде зупинено всі чотири згаданих реактори, то, крім грошових втрат (7,2 млн. грн. щодня), з’являться ризики вже іншого порядку. Можуть виникнути ризики екологічних катастроф та розвалу енергетичної системи України. До того ж, збільшиться споживання газу тепловими електростанціями. А що це означає для країни за нинішніх умов — усі розуміють без зайвих слів.
Логічно було б завбачити, що якщо вже суд піддає країну таким відчутним ризикам, то у нього повинні бути для цього вагомі підстави. Чи мав їх у розпорядженні Господарський суд м. Києва?
Його рішення мотивоване тим, що тендерний комітет використав кваліфікаційну вимогу, яка не відповідає законодавству. Інакше кажучи, було використано чисто формальну, «паперову» претензію. Благо (для суду і тих, хто стоїть за його рішенням), Закон України «Про пожежну безпеку» грішить тим же, чим і сотні інших законів та нормативних актів — він не виключає можливості подвійного трактування своїх положень.
Події ж, які призвели до зазначеного рішення суду і, відповідно, до зриву робіт щодо реконструкції протипожежних систем атомних блоків, мали абсолютно іншу підоснову. Їх можна охарактеризувати як боротьбу суб’єктів економічної діяльності за ринки збуту, в ході якої одна із сторін, програвши чесну конкурентну боротьбу, не може змиритися з втратою «ексклюзивних» (насамперед, у ціновому плані) джерел доходу.
Так вийшло, що тендерний комітет «Енергоатома» своїм рішенням визначив постачальником обладнання вітчизняну компанію, яка запропонувала найвигідніші цінові умови. Розрахункова сума закупівлі, визначена НАЕК, становила 120 мільйонів гривень. І зрозуміло, що той, хто запропонував поставити продукцію за 71,1 мільйона, став переможцем. Зазначимо, що серед інших учасників тендера були такі, чия цінова пропозиція (при тій же якості) перевищувала цю суму практично вдвічі. Щоправда, тендерний комітет тим самим «залишив без шматка хліба» компанію, яка раніше вже постачала подібне обладнання, але, підкреслимо, за подвійними, по суті, цінами.
За цих умов судове рішення, якщо судити об’єктивно, було прийняте саме на користь «ображеного» постачальника. У його ж інтересах (знову-таки, розглядаючи ситуацію об’єктивно) було прийняте й рішення Державного департаменту пожежної безпеки. Ним цей орган наприкінці 2005 року без належних на те підстав анулював реєстрацію технічних умов для виготовлюваної переможцем тендера продукції. Про всяк випадок зазначимо, що, згідно з роз’ясненнями тендерного комітету, Закон «Про пожежну безпеку» вимагає від учасників тендерів сертифікувати продукцію до моменту підписання контрактів на поставку обладнання, а не до моменту проведення тендера.
До речі, ні наявність належних сертифікатів, ні визнання у 2003 році компанії «постачальником НАЕК «Енергоатом», ні гучне ім’я «СЕНСОР-Україна» (System Sensor — транснаціональна компанія, яка контролює 25% виробництва пожежних оповісників у світі) не стали гарантією якості. Саме «СЕНСОР- Україна» поставив протипожежні системи на РАЕС-4 і ХАЕС-2. І саме ці системи викликали цілу низку претензій контролюючих органів до Хмельницької та Рівненської АЕС. Найстрашніше, що, на думку фахівців, за певних умов системи від «СЕНСОР-Україна» можуть просто не виконати свою функцію і не сповістити вчасно персонал станції про наявність загрози займання
Сама ж історія поставки обладнання на РАЕС та ХАЕС почалася 23 березня 2004 року. Тоді консорціум «СППАС-Альфа», до якого увійшли «СЕН СОР-Україна» та ВАТ«Завод залізобетонних виробів та конструкцій», виграв відкриті торги з вибору постачальника обладнання та послуг для заміни існуючих установок пожежної сигналізації на АЕС з реактором ВВЕР-1000. При цьому в листі, адресованому ТОВ «СЕНСОР-Україна», підкреслювалося, що контракт буде підписано тільки стосовно РА ЕС-4 та ХАЕС-2.
Про проблеми, пов’язані з реконструкцією протипожежних систем на цих енергоблоках, говорилося вище. З ціновими пропозиціями ми теж розібралися. Отже, рішення тендерного комітету про те, що надалі «Енергоатом» працюватиме з іншим партнером, цілком обгрунтоване і зрозуміле. Утім, зрозуміле (але не обгрунтоване!) й бажання компанії, яка втратила чималий потенційний прибуток, спробувати його повернути. Тим більше, що «специфіка» вітчизняної судової системи цьому сприяє. Страшно те, що вся ця історія поступово перетворюється на загрозу національній безпеці.
Рішення київського госпсуду, по суті, не змінило у відносинах зацікавлених сторін нічого. Воно просто заблокувало повноцінне функціонування атомно-енергетичного комплексу країни. Реактори, звичайно, продовжують генерувати електроенергію. І, за словами фахівців, запас міцності у існуючих протипожежних систем ще є. Але, як нам видається, атомна енергетика — не та галузь, де можна дозволити собі хоч найменшу дещицю ризику.
