Чи спрацює в нових умовах прийнятий у червні 2004 року Закон «Про реформу житлово- комунального господарства на період із 2004 по 2010 рік»? Одна з головних проблем — тарифи комунальних послуг. Їх затверджує місцева влада, тоді як, зі слів голови Держкомітету з питань житлово-комунального господарства Григорія Семчука, центральні органи розробляють лише правила гри, тобто порядок формування цих тарифів. Очолюваний Семчуком комітет нині повністю переглядає всю базу тарифів на комунальні послуги, прагнучи відійти від принципів оплати, що збереглися з часів СРСР. Мета такого перегляду — перехід на нові тарифи, в які закладалася б лише вартість даної послуги. На думку Семчука, плата за комунальні послуги, встановлена обласною владою, часто невиправдано низька і просто не може відбити вартість витрат підприємств. Згідно із Законами «Про вартості комунальних послуг», «Про ціни та ціноутворення» та згідно з Господарським кодексом компенсувати таку різницю повинні органи місцевого самоврядування. Проте вони цього робити не поспішають. У результаті підприємства, що надають комунальні послуги, працюють нерентабельно — гіршає якість послуг і технічний стан обладнання. А теплоенергетики взагалі влазять у борги за електроенергію, холодну воду та природний газ.
Зі слів начальника Управління комунальної теплоенергетики Володимира Бербенця, на початку опалювального сезону 2004 — 2005 рівень розрахунків за природний газ підвищився з 58,7% у 2003 році до 83,5%. Але в грудні в декількох містах через борги довелося відключати опалювання. На початок нового року ситуація злегка покращилася — рівень розрахунків досяг позначки 88%, а багато областей ще й у грудні розплатилися сповна. Проте заборгованість за використаний у 2004 році газ становила 341,8 млн. грн., що хоча й менше, ніж у 2003 році, але однаково вражає.
Причому найзлісніші неплатники — це області з найбільшим виробничим потенціалом, такі як Харківська, Дніпропетровська, Луганська, Донецька та Запорізька. Природно, втрата таких грошей добряче позначається на стані всієї галузі. Комунальники вживають заходів. Зі слів начальника Управління житлово-комунального господарства Донецької області Віталія Кижаєва, вже зараз вони почали робити певні кроки в бік підвищення тарифів на комунальні послуги (в півтора разу), щоб вони нарешті зрівнялися з реальними витратами. Утім, у світлі нещодавніх соціальних обіцянок, різке пересунення соціальних тарифів логічним не виглядає.
Щоб хоч якось вирішити цю проблему, комітет настійно пропонує перейти на сезонні тарифи, які збільшуватимуться з настанням опалювального сезону. Органам місцевого самоврядування пропонується розробити баланс реальних фінансових потреб у розрізі пільг і субсидій. При цьому рекомендується особливу увагу звернути на виплату субсидій, щоб, з одного боку, захистити тих, хто не в змозі заплатити за комунальні послуги, а з іншого, — скоротити невиплати комунальним підприємствам.
Крім цих проблем, «клієнтам» галузі загрожує ветхість житлового фонду та відповідного обладнання. Зі слів начальника Управління експлуатації житлового фонду Володимира Кирюшина, вже нині у країні 5,5 млн. кв. метрів житлової площі перебувають в аварійному стані. Особливо потерпають від цього Житомирська, Одеська, Київська та Харківська області. Для підвищення ефективності галузі комітет пропонує провести її технічне переозброєння, що передбачене законом про реформу. Але на сакраментальне запитання, де взяти гроші, відповіді він поки що не має. Доводиться вирішувати інші питання. Так, комітет підготував проект правил утримання, обстеження, оцінки технічного стану та паспортизації житлових будинків, а також ухвалив рішення про створення житлово- комунальної інспекції. Проте кількість аварійного житла від цього навряд чи скоротиться.
Чи здатен комітет у цих умовах на мозковий штурм? Схоже, це завдання для нього вже непосильне. Схоже, Семчук діє за трафаретом, покладаючи надії на вдосконалення нормативно-правової бази, зміну тарифів, але головне — на підвищення обсягів бюджетного фінансування. У результаті вже в 2006 році ЖКГ може розраховувати на вихід зі збиткової зони і навіть на інвестиції. А на практиці, про що свідчать листи до редакції, житлові організації лише посилюють натиск на тих своїх клієнтів, хто справно платить за всі послуги, примушуючи їх (шляхом відключення життєво важливих послуг) чи то розплачуватися за неплатників, чи то впливати на них нетрадиційними методами.
