Ніякі нові навчання із цивільної оборони (читай: для вибивання боргів) не врятують становище доти, доки влада буде поблажлива до одних боржників і непохитна стосовно інших
Найбільш розчаровуючою економікою в Європі назвав українську економіку «Уолл-стрит джорнел». Не погодитися із цією характеристикою неможливо, якщо виходити з логіки і критеріїв економічної реформи, яку проводить більшість посткомуністичних країн, переходячи «від плану до ринку».
Україна ж поки що йде іншим, віртуальним шляхом, про який «День» багато пише останнім часом. Цей «унікальний» український шлях дозволяє підприємствам і державі, не надто турбуючись за свою долю, тратити більше, аніж вони виробляють. Хочеш-не-хочеш, починаєш думати, що українська квазіекономічна будівля незвичайно стійка, адже практика прощення боргів має майже таку ж солідну історію, як і незалежність України. Саме почати б усерйоз міркувати про нетрадиційність українського шляху, якби не впевненість, що ця будівля рано чи пізно впаде.
БАРТЕР І НЕПЛАТЕЖІ ПОРОДЖУЮТЬ КОРУПЦІЮ
Цікава картина відкривається, коли уважно розглянути мотиви, якими керуються підприємства, домашні господарства і держава, приймаючи рішення. Якщо для цілком природної і законної оплати товарів або послуг не вистачає грошей, покупець прагне або розрахуватися товарами, або «піти» в борг. Продавець, знаючи про загальну неплатоспроможність, починає шукати такого клієнта, який усе-таки заплатить або грошима, або високоліквідним товаром (адже його можна з вигодою перепродати). Згоду на операцію, причому небезкорисливо, він дасть тому партнерові, чиї гроші гарячіші, а товари привабливіші. Оскільки біля джерел входження в схему стоїть безгрошів’я, а отже, неплатежі і бартер, то, значить, саме вони і є джерелом корупції.
Дуже показовою для розуміння вигідності бартеру і неплатежів є історія з газовими аукціонами. Хоч там вільно можна купити газ за нижчими цінами, ніж ті, які мають місце в країні, попиту на нього практично немає. За даними «Урядового кур’єра» (номер від 27 січня) на п’яти аукціонах, проведених 1998 року, було реалізовано лише 0,6% газу, запропонованого для продажу (27,5 млн. куб. м із 4,75 млрд. куб. м), хоча середня ціна становила 39,2 долара за тисячу кубометрів. Здавалося б, усі споживачі мають кинутися на аукціони, адже там газ істотно дешевший за імпортний (торговий дім «Газ України» пропонує імпортний газ по 50 доларів за тисячу кубометрів).
Однак цього, як ми бачимо, не відбувається. Пояснення дуже просте: на аукціоні треба платити живими грошима, тоді як звичайна схема розподілу цілком допускає неплатежі або розрахунок за бартером. Отже, сучасні українські економічні засади антиекономічні, адже вони роблять витратне господарювання вигідним, а гроші — просто непотрібними. Важко вигадати середовище, більш деструктивне для підприємств. Виявляється, їм абсолютно немає потреби прагнути до ефективності, напружено шукати нові ринки.
Із плином часу схеми розростаються, охоплюють впливові політичні сили, і в результаті складаються ті самі 5 — 7 промислово-фінансових груп, які, на думку Михайла Сироти («День» від 27 січня), будуть зацікавлені у своїй легалізації.
ЧОМУ ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ТІНЬОВИХ СХЕМ НЕПРИПУСТИМА
За всієї прихильності до об’єктивних труднощів українських реформ, існування корумпованих схем аж ніяк не можна визнати нормальним. Так само ненормальним і навіть небезпечним є зрощення цих схем із політикою, тому що політика тоді стає просто недієздатною. Невипадково українська влада, незважаючи на багаторазові і своєчасні попередження незалежних експертів, тривалий час навідріз відмовлялася бачити загрозу фінансової кризи, до речі, не відведену і до цього дня. У той час вона вважала за краще стверджувати, що тільки сліпий може не помічати успіхів реформ в Україні.
Подумаймо тепер, що станеться, якщо «тінь» буде легалізована. По-перше, будуть потрібні корективи в законодавстві, які увесь світ вважатиме неприйнятними. Наприклад, треба буде розширити практику законодавчого захисту національних товаровиробників від конкуренції з боку імпорту, а тоді на «стратегічному курсі України на інтеграцію в Європу» можна буде поставити хреста.
По-друге, легалізація «тіні», по суті, рівнозначна санкціонуванню втечі від податків. Адже, чим більша частина реального сектора буде залучатися до описаних вище схем, тим меншу віддачу від економіки буде отримувати бюджет. Ніякі нові навчання із цивільної оборони (читай: для вибивання боргів) не врятують становище доти, доки влада буде поблажлива до одних боржників і непохитна стосовно інших.
Природно, по-третє, що при цьому навантаження на реальну, а не віртуальну економіку ще збільшиться. Про малий бізнес можна буде забути, адже він уже тепер ледве витримує податковий терор. А та незначна кількість великих підприємств, які працюють «на світлі» з реальним прибутком, буде поставлена перед дилемою: повне припинення роботи або, знову-таки, «тінізація».
І, нарешті, найважливіше. Легалізувавши «тінь», влада фактично визнає свою власну причетність до незаконних схем. Зрозуміло, що прагнути до цього вона не може, адже це все одно, що рубати сук, на якому сидиш. Тому українська еліта буде щосили прагнути до збереження існуючого порядку. Адже тільки він дозволяє легко розмірковувати про майбутню виплату боргів щодо зарплатні і одночасно пускати гроші на вітер, тобто на підтримку збиткових підприємств-любимчиків, або на створення нових «структур», які зміцнюють союз тіньового бізнесу і політики.
ЧОГО МОЖНА ЧЕКАТИ НЕЗАБАРОМ
Відомо, що найзапеклішими ворогами корупції є простота і прозорість. Наприклад, прозорість ділових правил входження в ринок і виходу з нього. Заснував підприємство — держава відразу і без тяганини розкаже, в яких фінансових та організаційних із ним стосунках це підприємство буде перебувати. При цьому ці стосунки, по-перше, не будуть змінюватися щомісяця, а по-друге, вони будуть однаковими для всіх. Не можеш розплатитися за борги — продай майно. Якби всі, насамперед держава, поважали і виконували такі прості правила, то поживне середовище для корупції просто зникло б.
Усе це начебто давно відоме. Так само як і те, що чекати від українського істеблішменту раптового прозріння не випадає. Хоча в принципі рецепт лежить на долоні. Навіть із невдалої спроби збільшити надходження до бюджету через більш високі ставки акцизів можна дістати прямий урок: зниження податкового навантаження і розширення податкової бази виведе частину економіки з тіні і не скоротить, а, навпаки, збільшить прибуток держави.
А поки уряд і парламент роздумують, чи знижувати ставки податків, віртуальна українська економіка нестримно рухається до краху. І вберегти її від руйнування, як мені видається, не зможе навіть відпрацьована система самозахисту. Просто не можна вічно існувати, проїдаючи вартість, створену іншими, і, на додачу, вічно брати в борг. Іще в травні 1998 року стало зрозуміло, що, якщо не буде хоч якихось серйозних реформ, дуже скоро настане час, коли нових кредиторів Україні вже не знайти. Сьогодні, в січні 1999-го, Україна почула те ж саме від свого головного патрона — Міжнародного валютного фонду. Відновити довіру кредиторів і знову завоювати симпатії до себе Україна зможе тільки розумною і наполегливою політикою реформ.
