З 1 січня у всьому світі, а отже і в нашій країні, введено в дію нові правила (Інкотермс-2010), які регулюють використання термінів для внутрішньої й міжнародної торгівлі. Розробила їх Міжнародна торгівельна палата (ICC). Створена ще на початку минулого століття, ця організація має у світі торгівлі величезний авторитет і, спираючись на нього, не лише є учасником міжнародного бізнесу, а й стимулює міжнародну торгівлю та інвестування, намагаючись допомогти підприємцям скористатися перевагами глобалізації й адаптуватися до її викликів.
Невелика група прозорливих бізнес-лідерів, які створили цю організацію, називала себе «торговцями світу». Відповідно, члени сучасної ICC упевнені в тому, що їхня організація є могутньою силою. Вірить у місію світової торгівлі в сучасному світі й президент Українського національного комітету ICC, керівник секретаріату Ради з підвищення конкурентоспроможності національної економіки при Кабінеті Міністрів України Володимир ЩЕЛКУНОВ. Із розмови про це й почалося його інтерв’ю «Дню».
— Чи навчились українці за 20 років незалежності торгувати з усім світом?
— Так, здобуття Україною незалежності змусило багатьох із нас сісти за уявні парти і вчитися бізнесу і, що було особливо актуальним, міжнародної торгівлі. Цим довелося займатися й мені, будучи директором міжнародної торговельно-фінансової компанії «Інтерметбізнес». Училися торгувати, освоювали ази цінової політики, намагались аналізувати ринки, вивчали такі невідомі раніше терміни, як FOB, CIF, FAS. Тобто визначали своє місце в реальному світовому порядку, від якого раніше були відгороджені багатьма стінами — й залізною завісою, й тотальним підпорядкуванням Москві, яка монополізувала й міцно тримала тільки у своїх руках усю зовнішню торгівлю. Зараз більшість українських компаній, які працюють в експортному та імпортному полі в близькому й далекому зарубіжжі, торгують за всіма правилами міжнародного бізнесу. Міжнародна торгівельна палата і створені нею правила діють уже близько 100 років. І ніхто не торгуватиме з нами за якимись особливими правилами. Отже, наші компанії, орієнтовані на експорт, не могли цього ігнорувати.
А тепер, з 1 січня поточного року, на чергові десять років вводяться нові правила ICC, які регламентують використання відповідних термінів для внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Їх треба знати «на зубок» — приблизно так, як знає правила знешкодження вибухонебезпечних предметів мінер. Інакше прогориш, збанкрутуєш.
— Чим відрізняються нові правила від старих?
— Якнайповніше й як міг коротко на це запитання відповів президент Міжнародної торговельної палати Раджата Гупті. За його словами, правила Інкотермс-2010 враховують розширення зон вільної торгівлі, а також електронних комунікацій у підприємництві, підвищену занепокоєність бізнесу безпекою руху товарів та змінами в практиці перевезень. В Інкотермс-2010 оновлено і консолідовано правила «доставки», зменшено загальну кількість термінів (з 13 до 11), представлено більш простий і чіткий виклад усіх положень.
— Що робив і робить для «торговельного лікнепу» співвітчизників Український комітет Міжнародної торговельної палати?
— Ось сигнальні примірники вже згадуваних правил Інкотермс-2010 . Їх поки що мало хто бачив, але знати зобов’язані всі, хто займається зовнішньою торгівлею. Ці правила, необхідні для бізнесу, працюватимуть до 1 січня 2020 року, коли їх черговий раз відновлять. Спільно з ICC і ТОВ «Асоціація експортерів та імпортерів «ЗЕД» ми видали їх українською й англійською мовами, щоб наш бізнес був озброєний відповідними знаннями.
В основі нашої просвітницької й освітньої діяльності — Школа практичного бізнесу, яка працює вже п’ять років. І ми невипадково назвали так це своє дітище. Слухачі Школи знайомляться з усіма прийомами світової торгівлі — від тактики і стратегії ведення переговорів, створення спільних підприємств до електронної комерції й захисту інтелектуальної власності. Тепер ми також навчаємо слухачів застосовувати новий Податковий кодекс та Інкотермс-2010. Крім того, докладаємо чимало зусиль, щоб про ці нові правила дізналося якомога більше підприємців. Для цього провели низку нарад, круглих столів, контактуємо з Податковою та Митною службами, з Мінекономрозвитку і торгівлі, з Мінфіном. Ви маєте рацію — це багато в чому «лікнепівська» робота.
Звісно, всі країни впроваджують ці правила, орієнтуючись перш за все на захист вітчизняних виробників і національних інтересів. Так само діяли й ми. Але якщо раніше, до СОТ, ми багато уваги приділяли запобіганню антидемпінговим розслідуванням проти української продукції, то тепер на провідне місце виходить завдання спростити торгівельний обмін, зняти в ньому будь-які ускладнення...
— Чи відчула вже Україна переваги від свого членства в СОТ? Чи все зіпсувала світова фінансова криза?
— Для вражаючих результатів час, у будь-якому разі, ще не настав. Я був одним із переговірників під час підготовки до вступу в СОТ. І як президент українського комітету ICC, як фахівець у цій справі можу сказати, що ще до початку переговорів ми детально вивчили досвід країн, які раніше набули членства, всі позитиви, негативи і проблеми СОТ, провели галузеві круглі столи — з хіміками, металургами, деревообробниками, представниками легкої промисловості. При цьому ми завжди намагалися виявити позитив там, де він є. Обговорювали також і те, як підготуватися до негативу, плавно увійти і вчасно вийти з тієї чи іншої країни чи ситуації, щоб не постраждали національні виробники. Проводили також регіональні тренінги, щоб люди розуміли, що взагалі нам дає ця організація, ця система.
Треба зазначити, що вже після того, як ми, завдяки позиції уряду, який на ключовій стадії переговорів очолював прем’єр-міністр Янукович, вступили до СОТ, для України зберігались адаптаційні періоди, пов’язані з тарифною політикою, квотуванням і ліцензуванням. Допомагали колеги по переговорах, пояснюючи, що Україні не слід чекати одного прекрасного ранку, коли вона прокинеться і переконається, що працює вже за правилами цієї організації. Одні адаптаційні періоди вже закінчились, а інші ще в силі. Йдеться про захист виробника і протекціонізм як із нашого боку, так і відносно деяких країн, які намагалися нав’язати нам свої правила гри. Але в будь-якому разі я вважаю, що вступ до СОТ був необхідним і успішним проектом України. Він був підготовлений відповідним чином і адаптований до наших умов. Було проведено велику роз’яснювальну роботу з бізнесом. Тільки ледачий і той, хто не хотів нічого знати, не зрозумів, що таке для нас СОТ. Хочемо ми того чи ні — світовий ринок не є місцем для непоінформованих і слабких, тут виживає лише сильний і розумний. Ми аж ніяк не стверджували, що СОТ — це панацея від усіх хвороб. Усі розуміли, що вступ до цієї організації створить і неабиякі проблеми для України. Але головне, що ми акцентували увагу бізнесу на тому, як уникнути можливих негативів або як зробити, щоб не завдати глобальних збитків галузі або підприємству, а потім мати можливість відновитися...
— У чому саме виявилася користь від СОТ для України?
— Оскільки Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, ми практично позбавились антидемпінгових розслідувань проти українських підприємств, стали рівними серед рівних.
СОТ допомогла нам налагодити систему контролю якості продукції й послуг, застосування міжнародних арбітражів для захисту наших прав та інтересів, допомогла використовувати в роботі на міжнародних ринках українське законодавство. А якщо узагальнити досягнуте, то можна сказати, що ми зробили крок уперед у цивілізований світ, який торгує за суворими, але справедливими правилами.
— Сьогодні наша країна, якщо вірити висловлюванням прем’єр-міністра й Президента, ніби на порозі вступу одразу до двох зон вільної торгівлі — з Євросоюзом та Росією. Як ви вважаєте, це можливо?
— Я думаю, що про труднощі говорити передчасно. Хоча б тому, що Митний союз Росії, Білорусії й Казахстану, до якого пропонують приєднатись і Україні, ще повністю не відбувся. Там далеко не все так просто й гладко й не так, як має бути у справжньому митному союзі. Кожна країна, захищаючи свого товаровиробника, пропонує якісь винятки. Виключення із загальних правил зберігаються. Скажімо, Білорусія — член не лише Митного союзу, але й союзної держави — не купує деякі товари за тими цінами, які діють у Росії. І це незважаючи на наявність відповідного договору.
Отже, наполегливе бажання Росії бачити нас у цьому Митному союзі не виключає можливості вступу України до зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Чому? Тому що правила Євросоюзу для нас доволі привабливі. Зокрема, за кожною країною-учасницею зберігається право на самостійне й незалежне визначення режиму торгівлі по відношенню до третіх країн. Теоретично це положення дозволяє Україні підписувати документи, які регулюють перетин кордону товарами з інших країн, зокрема і з Росії.
Але не можна не сказати й про те, що чиновники Євросоюзу поки що, наскільки я розумію, поводяться не особливо коректно по відношенню до нашої країни. Вони практично ні на які поступки не йдуть, а самі ведуть дуже жорстку боротьбу, добиваючись поступок від України. Але чому ми, причому у багатьох позиціях, маємо йти їм назустріч, тоді як вони стоять на своїй позиції непохитно? Ми пропонуємо вести переговори на рівних: якщо ми йдемо назустріч, то хочемо того ж самого і від наших візаві. До того ж у Євросоюзу зараз чимало і своїх проблем. Тому вони особливо не поспішають укладати з нами рівноправну угоду про зону вільної торгівлі. Щодо нашої позиції, то вона полягає в тому, що Україна зацікавлена стати членом зони вільної торгівлі. Наші глобальні інтереси — саме в цьому напрямі. Причому в цьому ми переконалися також і за позитивними підсумками роботи в СОТ, які я називав. Думаю, що повну ясність у це ваше питання внесе проміжок часу між кінцем 2011 року і першою половиною 2012-го.
— Але Азаров сказав, що ми готові вступити у зону вільної торгівлі з Росією ще у травні цього року!?
— На тих умовах, які нам пропонуються, взаємні вилучення залишаються: у чомусь ми робимо винятки, у чомусь — Росія. Отже, така, як кажуть, неповноцінна вільна зона можлива. І ми в ній теж зацікавлені, щоб зняти низку проблем, які зараз періодично виникають. Але, на жаль, про справді вільну економічну зону з Росією поки що не йдеться. І все-таки я сподіваюся, що вилучень буде менше, ніж зараз у проекті зони вільної торгівлі СНД. Усі передумови і перспективи для цього є: відносини з Росією на всіх напрямах помітно покращилися. Скажімо, нещодавно я був у Самарі (РФ), де ми відкривали представництво. На зустрічі з місцевим урядом я розповів про можливості і плани наших підприємств, української економіки загалом. А нещодавно ми отримали звідти листа: у Самарі готові укласти з нами договір за багатьма напрямами, включаючи такі, як логістика, постачання добрив, обладнання, транзит вантажів нашими залізницями і через морські порти. Ми їм запропонували конкретику, і вони нам — теж. І все це — на паритетних засадах. А попереду у нас відкриття такого самого представництва в Тюмені. Там є перспективи для постачання продовольства, спільних аграрних проектів. У наших планах — для кожного російського партнера підшукати українського. І, таким чином, ми плануємо перевести відносини українського і російського бізнесу на прагматичні ділові рейки, де кожен спільний проект буде вигідний обом сторонам. До того ж ми можемо разом працювати на третині країни.
— Що треба зробити нашим переговірникам, щоб укластись у встановлювані керівництвом країни терміни вступу до вільних економічних зон?
— Я не впевнений, що проблеми вдасться так просто і швидко усунути. Зрозуміло лише те, що для цього потрібні політична воля, професіоналізм переговірників і толерантні взаємини сторін. Треба йти назустріч одне одному. Проте, на жаль, якісь узаконені вилучення все одно існуватимуть.
— Ви створили підрозділи комітету в областях України. Можете розповісти, яку ініціативу вони проявляють, що роблять, аби підвищити ефективність зовнішньоекономічних зв’язків наших підприємств?
— Наші представництва працюють у всіх областях України, у них налагоджені горизонтальні і вертикальні зв’язки з безліччю регіональних структур, вони займаються також відносинами між владою і бізнесом, підтримують толерантну взаємодію з контролюючими організаціями. Про це можна було б багато розповідати. Але я хочу звернути вашу увагу на те, що в кожному такому підрозділі комітету є представник Українського бюро протидії комерційним злочинам, створеного при комітеті. Ми підписали відповідний договір із Лондонським бюро протидії комерційним злочинам і Держфінмоніторингу України. Завдяки цьому маємо можливість обмінюватись інформацією про нові афери і кримінальні схеми, що виникають у всьому світі. Керівник Лондонського бюро пан Поттенгал Мукундан проводить у нас тренінги і семінари, щоб запобігти поширенню в Україні таких злочинів.
— А чи не вийде так, що саме завдяки такій інформації ці схеми знайдуть застосування і в нашій країні?
— Ні, це нам не загрожує. Як відомо, попереджений — значить, озброєний. Якщо схема стає відомою, її дуже просто розкрити. «Хороша» схема — коли вона ноу-хау, а коли всі знають, як вона працює, то є й безліч варіантів, як її знищити в зародковому стані, поламати. І застосовувати її немає сенсу.
У наших регіональних підрозділах працюють також представники банківського, страхового бізнесу, юридичні структури, діють відділення третейського суду, в яких без тяганини та інших проблем традиційного судочинства можна розглядати справи за тими ж законами, що і в звичайних судах.
Усі наші представництва орієнтовані на підприємницьку молодь. При комітеті діє молодіжний ресурсний центр, який збирає молодих, творчо налаштованих людей і допомагає їм робити перші кроки в бізнесі. Його представники працюють у всіх регіональних підрозділах. У результаті я сьогодні можу говорити про створення в Україні аполітичного молодіжного бізнесового руху.
— Нещодавно ваш комітет проводив круглий стіл, присвячений електронній комерції. Це, звичайно, наше майбутнє. Але чи не захиріє в результаті традиційна торгівля, чи не стануть її клієнтами виключно бідні верстви населення, які не мають виходу в інтернет?
— Головний підсумок цієї конференції полягає в тому, що народні депутати — автори законопроекту про електронну комерцію — не лише уважно вислухали всі зауваження учасників обговорення, зокрема й тих, які перебували у регіонах (Одеса, Харків, Дніпропетровськ і Львів) і мали можливість висловити свою думку або поставити запитання в режимі он-лайн, але й погодилися з ними. Усі ці доповнення буде враховано в новому варіанті цього законопроекту. Щодо ризиків, про які ви говорите, мені здається, їх не варто сильно боятися. Пам’ятаєте таку приказку: на кожен товар є свій покупець? Досвід передових країн, де електронна торгівля, електронні аукціони вже набули доволі широкого розмаху, показує, що там немає якоїсь дуже гострої конкуренції між електронною і традиційною торгівлею. Обидві ці сфери розвиваються паралельно, налагодивши нові форми співпраці... Адже багато людей не в змозі відмовитися від походу в магазин, від шопінгу, тому що він для них — як туризм, тобто своєрідна розвага, а інші хочуть бути впевнені в якості післяпродажного обслуговування тощо.
Щодо рівня достатку споживачів. Подивіться, ціни в інтернет-магазинах за рахунок зниження витрат на персонал і приміщення нижчі на 20—30%, ніж у традиційному роздробі, тож е-торгівля дає людям можливість купувати дешевше. З іншого боку, електронна комерція — шлях до сучасних технологій торгівлі та маркетингу
— Минулого тижня ви провели цікаву конференцію, присвячену енергозбереженню. Ви вважаєте, що наша країна вже досягла рівня, коли може самостійно вирішити цю проблему, використовуючи як свої розробки, так і торгівлю, чи ж нам треба головним чином орієнтуватись на інвесторів, які приведуть сюди вже випробувані на Заході технології?
— Сьогодні наш вибір — співпраця з усіма країнами, які вже взяли енергозбереження на озброєння, зробили його принципом життя, розробили відповідні законодавчі норми. Ми хочемо дати поштовх відповідній діяльності і в нашій країні. Для цього проводимо такі конференції і круглі столи не час від часу, а щоквартально. У цьому круглому столі взяли участь понад 100 фахівців, у тому числі представники 17 іноземних компаній. І всі вони зацікавлені в реалізації своїх успішних проектів і в Україні. А у нас є цілісна комплексна стратегія — як ці проекти повинні розвиватися. Є розуміння, є узаконена концепція державно-приватного партнерства, й іноземним партнерам такий підхід дуже імпонує. При цьому вони пропонують модернізувати наше законодавство з енергозбереження з урахуванням європейського досвіду. І наш уряд веде з ними постійний діалог на ці теми. Він дає свої результати: у Чернівецькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській областях уже знайшли своїх партнерів. Швейцарці, наприклад, працюють у Чернівецькій та Івано-Франківській областях, американці з низки проектів — з Дніпропетровською і Київською, шведи хочуть співпрацювати з Кримом, Дніпропетровськом та Кіровоградською областю. Всіх інвесторів можна побачити в нашій базі даних і зрозуміти, на що вони розраховують і які ресурси, фінансові і технологічні, мають у своєму розпорядженні.
— Разом з енергозбереженням країна вирішує проблему альтернативних джерел енергії. І зараз дуже багато розмов про два надзвичайно цікаві проекти — будівництво терміналу зрідженого газу і видобуток сланцевого газу. Ви вірите в їх успіх? Адже багато чого залежатиме від того, чи захочуть працювати над ними разом із нашою країною іноземні інвестори...
— Згоден. Але тут я — трошки скептик. Пояснюю: повірити в ці проекти зможу лише після того, як побачу активність з боку наших іноземних партнерів, із якими ми зав’язані зобов’язаннями в плані спільного виробництва. Якщо деякі французькі компанії зацікавлені у видобутку метану на шахтах Луганської області та в інших місцях, де вони починають роботу, то вони вкладають гроші, замовляють і оплачують дослідницькі роботи і проекти. А в даному випадку — величезні перспективні проекти, але їх ефективність, економічна доцільність ще не в змозі конкурувати з показниками традиційних джерел енергії. Отже, слово за інвесторами. Як тільки вони побачать, що виходять на прийнятний рівень рентабельності, від них відбою не буде. А якщо зацікавленості до цих проектів у них не з’явиться, то швидкого прогресу на цих напрямах, на жаль, не буде.
