Після зимового стресу економіка продовжує відновлювати сили: її висхідний рух набирає бажаний темп (ВВП у травні зріс на 8,5%, а від початку року — на 4%). Відтак і показник ВВП, закладений у чинний бюджет, уже виглядає менш недосяжним. Останній, явно песимістичний, прогноз Мінекономіки (2,8%) уже, як ми бачимо, перевищено. За підсумками року цю динаміку можна утримати. Практично розпочався перехід від фонового до поміркованого формату зростання. Високою є навіть вірогідність досягнення позначки у 4,5%. Останні кроки Нацбанку в напрямі послаблення резервних вимог і встановлення процентних орієнтирів матимуть пролонгований позитивний вплив на кредитну активність.
Крім того, зростання підштовхуватимуть відновлення внутрішньої інвестиційної активності (в структурі макропопиту намітився зсув до запиту на виробниче споживання), приток іноземного капіталу, який уже досяг історичного максимуму, й, головне, найвищі за роки незалежності темпи підвищення доходів населення. Післявиборне повернення схильності виробників до інвестування, а споживачів — до купівлі товарів і послуг означає, що зростанням ВВП керують фактори ендогенного (внутрішнього) походження. Це — сезонний висхідний тренд в аграрному секторі. І, що більш важливо, циклічне пожвавлення в будівництві після 14-місячного спаду. Ця галузь знову є лідером зростання — 8,2%. Завершилася також рецесія в обробній промисловості, що дуже важливо, оскільки ця галузь створює п’яту частину ВВП. Відновлюється індустріалізація економічного зростання — ВВП зростає швидше, ніж промисловість, тобто вже не на 2,3%, як за попередні чотири місяці, а лише на 1,6%. До всього цього зробив свій внесок і банківський сектор: відчувається впевнене нарощування кредитування як реального сектору економіки, так і споживачів.
Однак можна також говорити й про деяке покращання зовнішнього попиту, що дозволило збільшити збут українського металу. Не останнім фактором у цьому був, щоправда, й сприятливий рух реального ефективного обмінного курсу гривні.
Та чи всі чинники зростання були задіяні? На жаль, є певні проблеми у сфері фінансових і туристичних послуг. Зокрема, внесок останнього сектору економіки в створення ВВП міг би бути не меншим, ніж, скажімо, добувної промисловості або будівництва. Тож уряду, мабуть, необхідно розробити відповідний національний проект із змішаним фінансуванням цієї галузі.
Зростання ВВП у травні, можна сказати, відбулося не лише завдяки переліченим позитивним факторам, а й усупереч певним негативам. Економіку України нині помітно пригнічує невизначеність ситуації з цінами на газ у другому півріччі, наслідки лімітування газопостачання в індустріальному секторі в першому кварталі та зростання світових цін на нафту, що неодмінно має позначитися й на внутрішніх цінах. Усе це не дозволяє підприємствам на повну силу виконувати свої бізнес-плани. Майже такими само стримуючими чинниками стали незадовільний стан приватизації та чергова пауза в дерегуляції малого бізнесу (на тлі дискусій про підпорядкування Держпідприємництва) й відносна пасивність великого бізнесу, особливо східних регіонів, який очікує завершення процесу формування уряду. Дуже впливовим негативним фактором є загострення економічних відносин із Росією.
Певні негативи виходять і від органів влади. Це, наприклад, низька ефективність впливу на ціноутворення в сільському господарстві. Як наслідок, менша за минулорічну швидкість зміни цін збільшує лаги адаптації й стримує темпи збільшення товарної пропозиції. Усе більш помітною проблемою стає також підготовка кваліфікованих трудових резервів, у результаті чого відбувається так звана деінтелектуалізація праці.
Проте хороші перспективи все ж, здається, переважають. Можна цілком обґрунтовано сподіватися на подальше утримання високого тонусу споживчого та інвестиційного попиту, закріплення тенденції до розширення експорту продукції української металургії та на сприятливі умови для експорту зерна нового врожаю. Можна також очікувати на новий імпульс у мікрокредитній підтримці малого бізнесу. А протидією сезонному уповільненню економіки буде активне фінансування сільськогосподарських робіт і зростання рекреаційного попиту літніми місяцями. Можна також прогнозувати, що Нацбанк добиватиметься подальшого зменшення інфляції, забезпечуватиме нормальну ліквідність комерційних банків, сприятиме кредитуванню сільського господарства.
Тактика грошової політики в найближчі три місяці може будуватися на подальшій помірній лібералізації. При інтервенціях на продаж валюти бажано підтримувати грошову пропозицію через інструменти поміркованого зменшення вартості рефінансування комерційних банків і лібералізацію резервних вимог. Та травневе зростання ВВП є достатньо впевненим, щоб сьогодні утриматися від зменшення робочих ставок рефінансування. Якщо літніми місяцями буде зафіксована дефляція, що цілком імовірно, то слід удатися до відповідного зменшення як базової, так і робочих ставок рефінансування.
Травневi ризики прискорення інфляції й послаблення економічного зростання виглядали відносно збалансованими. Тому деяка лібералізація монетарної політики квітня й травня мала своє підґрунтя. Менш зрозумілою виглядає перспектива другого півріччя. Підвищення цін на газ може охолодити деякі експортні галузі, промисловість й економіку в цілому до рівня, достатнього для зародження ознак інфляційної гіпотонії. Але можливий також «бичачий» вплив «газового» фактора на інші ціни. Відтак, рух споживчих цін може зазнати тиску з протилежних позицій. Це протидія інфляції з боку гіпотетичного уповільнення зростання й навпаки — її прискорення через подорожчання вартості послуг. У залежності від того, яка тенденція домінуватиме, зазнаватиме змін і монетарна політика Нацбанку. На даному ж етапі процентна політика центробанку, вірогідно, тимчасово ґрунтуватиметься на принципі see and wait (подивитися й зачекати). Гадаю, вже незабаром це дозволить назвати її не лише обачливою, але й результативною.
