Обсяги прямих іноземних інвестицій на сьогодні становлять $22,4 мільярда, або в середньому 481 долар на одного українця. За інформацією офіційного сайту ООН, Україна посідає 18 е місцеза привабливістю для інвесторів. І це, в принципі, непогано. Але, за даними Мінрегіонбуду, економічний потенціал України розміщено територіально нерівномірно. Так, у шести регіонах — Донецькому, Дніпропетровському, Луганському, Запорізькому, Харківському та у столиці — зосереджено близько половини основних засобів виробництва, хоча частка цих регіонів за населенням становить 38%, за територією — 24%. Приблизно така ж пропорція і в розподілі інвестицій. Однак у цілому по країні ситуація більш-менш пристойна. Динамічно розвивається і потребує нових і нових коштів будівництво. Та іноземні інвестори, які йому сьогодні конче потрібні, виявляють обережність — занадто великі ризики. Адже тут на них чекають всі «переваги» розвинутої бюрократичної системи.
Заступник міністра регіонального розвитку і будівництва Олександра Кужель упевнена, що головна перепона для залучення іноземних інвестицій в будівельну галузь України — непрозора політика місцевої влади. Крім цього, не менше залучення інвестицій стримує і відсутність генеральних планів забудови міст. «Практично всі міста не мають планів забудови, вони не можуть показати, які території пройшли зонування, де можна ставити інфраструктуру... Плани територіальної забудови, зонування земель — треба, щоб ця процедура була більш прозорою», — говорить вона.
Голова Державного агенства з інновацій та інвестицій Віктор Івченко відзначає: «Завдання місцевої й центральної влади — створити гідні умови для підприємців, для людей справи». Продовжуючи його думку, Кужель відзначає, що починати потрібно з дозвільних процедур. «Найтяжче для інвесторів — це процедури, які просто неможливо пройти швидко», — підкреслює вона. З нею погоджується й Івченко: «Ми хочемо, щоб люди, які мають намір щось будувати, не ходили роками по кабінетах, збираючи дозволи». Саме дозвільна система є одним із каменів спотикання у співпраці між Україною й іншими країнами-інвесторами, їхніми компаніями».
На практиці, зазначають в Мінрегбуді, втілення в життя низки проектів щодо співпраці з іншими державами, з їхніми провідними компаніями, зокрема у сфері будівництва, виробництва будматеріалів, будівельних машин та механізмів тощо, залежить від ряду факторів і дозвільних процедур в тому числі — ліцензування, сертифікації, надання дозволів на будівництво, проведення експертизи проектів будівництва.
Все це повинно забезпечувати вітчизняним та іноземним компаніям безпосередній доступ на український будівельний ринок. Що ж ми маємо на сьогодні? На отримання всіх дозволів і погоджень у будівництві необхідно здійснити 29 процедур, на які витрачається 429 днів. Мінрегіонбуд підкреслює, що це впливає на інвестиційний клімат і є нині однією з найбільших проблем.
«Ми змінюємо зараз умови ліцензування — нові процедури отримання дозволу, нові процедури контролю. Я не кажу, що вони будуть простими, але вони повинні бути прозорими. Простих процедур отримання будь- яких дозволів немає в жодній країні», — підсумовує Кужель.
Ще один головний біль інвесторів — податкова система. В Україні нараховується 98 видів податкових платежів, на опрацювання та сплату яких кожна компанія витрачає в середньому понад 2000 годин робочого часу щороку. В той же час, в Естонії підприємства сплачують 11 видів таких платежів, на які витрачається лише 104 години, в Казахстані відповідно — 34 і 156. Це зайвий раз показує, що податкова система України є однією з найбільш складних та громіздких серед країн Центральної та Східної Європи. А про відставання від країн ЄС годі й говорити — це широко відомо.
На думку Кужель, українське законодавство, з погляду залучення інвестицій, — досконале. Однак надзвичайно недосконалою показала себе судова система. А інвесторові важливо бути впевненим у справедливому судовому рішенні, коли йтиметься про захист його інтересів. Для цього країні необхідна судова реформа, підкреслює пані Олександра.
Серед проблем із залученням іноземних інвестицій заступник міністра відзначила й таку: інвестори не мають права купувати землю на первинному ринку, тому вони вимушені купляти ділянки під забудову на вторинному ринку за спекулятивними цінами. Кужель наголошує, що всі ці проблеми в сукупності призводять до того, що 30% вартості об’єкта становлять ризики будівництва. «Це — починаючи від проектування, чи є відповідальність щодо обстеження грунту, щодо будматеріалів, їхньої якості, відповідальності тих, хто будує. Бо інвестор вкладає гроші», — зазначає вона і додає, що Асоціація будівельників України вже порушила питання страхування будівельних ризиків.
Як правило, інвестори приходять на український ринок будувати не житло, а об’єкти іншого цільового спрямування. В той же час, бюджетні гроші йдуть на соціальне житло, на інфраструктуру. «Бюджет 2007 року, тобто бюджет Януковича, називали бюджетом інвестиційної політики. Це був один із найголовніших наголосів — давати гроші не тільки на субвенції», — продовжує Кужель. На сьогодні, за її словами, Міністерство регіонального розвитку та будівництва засвоїло 80% коштів, виділених бюджетом на цей рік. В основному ці кошти пішли на будівництво соціального житла і субвенції на ремонт і оновлення об’єктів соціальної інфраструктури.
У той же час, Кужель відзначає, що галузь страждає не тільки від фінансових «хвороб». «Віце-прем’єр Азаров вже кілька разів наголошував, що в тих проектах, які подаються, дуже мало інноваційності. З одного боку, ми говоримо, що треба підтримувати науку, покращувати економіку — і тут-таки переконуємося, що практично немає проектів», — скаржиться Кужель.
«Говорячи про розвиток будівництва, на нашу думку, слід у першу чергу подумати про розвиток будівельних матеріалів. На сьогодні 80% будматеріалів, що використовуються в Україні, — іноземні. А це — питання підвищення активності регіонів», — говорить заступник міністра. Парадоксально, але при цьому чимало країн зацікавлено в імпорті з України саме будматеріалів. Це, зокрема, Йорданія. Більш того, ця країна готова до співпраці, аби наші будівельні компанії почали будувати на її території.
Тож український будівельний ринок є привабливим для іноземних інвесторів. При цьому він залишається досить ризикованим для них. Уряд пообіцяв змінити ситуацію, виступивши за прозорість у цій галузі, як до того звикли іноземні інвестори. Тим більше, що Україна — господар Євро 2012. А це, додамо, ласий шматочок як для всієї будівельної галузі, так і для окремих її гравців, в тому числі — іноземних.
