Через загрозу втратити найбільшого покупця газу російські чиновники помітно нервуються. Учора голова «Газпрому» Олексій Міллер, відповідаючи на запитання журналістів про місце, яке відводить «Газпром» українській трубі, сказав: «Це цілком залежить від тієї ролі, яку відводить газотранспортній системі сама українська сторона. Якщо, як можна почути в Україні, ГТС — це історичний скарб, то, очевидно, її місце в музеї». Чи вплинуть ці відверті погрози на українське керівництво, де намітився майже непомітний для стороннього ока розкол у газових питаннях? За повідомленнями ЗМІ, перший віце-прем’єр Андрій Клюєв наприкінці минулого року закликав парламентарів Партії регіонів терміново ухвалити законопроект, що мав працювати на потенційних орендарів української ГТС — росіян. Та й деякі ЗМІ розгорнули кампанію, спрямовану на те, щоб переконати суспільство: газова труба своє майже віджила, і нині саме час її віддавати. Таким чином планувалося достроково підтримати схему, за якою «Газпром» мав із 1 січня зменшити ціну на газ для України, а вже потім Україна ухвалювала згаданий закон, що давав можливість створювати газотранспортний консорціум. Та російський прем’єр Володимир Путін виявив недовіру до «стільців зранку» і відмовився від погодженої схеми консорціуму — 40 (Україна) — 40 (Росія) — 20 (ЄС), вимагаючи контрольного пакета для Росії. Українською відповіддю на цю нахабну вимогу стала заява про зменшення закупівель російського газу. Здається, уперше наші керівники наважилися на рішучий крок.
Сьогодні в Москві планувалося розпочати черговий раунд переговорів глави «Газпрому» Олексія Міллера та міністра енергетики й вугільної промисловості України Юрія Бойка. Можна передбачити, що градус розмови буде дуже високим, оскільки українська делегація вперше за півтора роки відмовилася від ролі прохача й знайшла в своєму арсеналі дієвий козир, що дозволяє реально зачепити інтереси Москви. «Газпром» не приховує свого занепокоєння рішенням Києва в однобічному порядку зменшити закупівлі російського газу 2012 року до 27 мільярдів кубометрів (згідно з газовими контрактами 2009 року, «Нафтогаз України» з 2010 року планував купувати 52 мільярди на рік). А Україна цього разу не лише заявляє, а й робить: якщо наприкінці минулого року щодобові відбори газу становили 100-110 мільйонів кубометрів, то з початку січня вони почали різко зменшуватися й до 9 січня впали до 33,3 мільйона. «Україна притиснула «Газпром» до стінки», — пише з цього приводу Gazeta Wyborcza.
А ще нещодавно обидві сторони характеризували переговори як успішні, й складалося враження, що українська вимога знизити неймовірно високу газову ціну для України (на перший квартал цього року 416 дол. за тисячу кубометрів) ось-ось буде задоволена. Залишалося лише підвести законодавчу базу під намір створити газотранспортний консорціум і домовитися про частку сторін у новостворюваній структурі. Як відомо, відповідний законопроект внесено до парламенту, і його збиралися невідкладно, ще до Нового року, розглянути. Але, як то кажуть, Адміністрація Президента, а швидше сам Віктор Янукович, стали в цьому питанні на бік опозиції, що завзято протестувала проти того, щоб віддавати росіянам українську трубу. І законопроект поки що поклали до шухляди.
На що розраховує наш уряд? Прем’єр-міністр України Микола Азаров, спілкуючись з користувачами мережі Facebook, повідомив: «Ми на зиму закачали достатню кількість газу, запас якого допоможе нам 2012 року безперебійно забезпечувати наших людей». А ще, як то кажуть, не газом єдиним. «Дуже багато було зроблено для розвитку видобутку вугілля, й уперше в нас є профіцит понад 5 млн тонн вугілля, — написав на своєму сайті прем’єр. — Це дозволить нам на наших теплових електростанціях використовувати вугілля замість газу. Велика робота проводиться «Нафтогазом» для збільшення власного видобутку газу. Ведеться робота із залучення інвесторів для розробки родовищ сланцевого газу. Зрозуміло, що це справа не одного дня, але ми готові до того, щоб протягом обмеженого часу використовувати газозамінні джерела енергії». Проте Азаров усе ще сподівається, що переговори з Росією з питання зниження ціни на газ триватимуть не вічно, а успішно закінчаться протягом обмеженого часу, на який, як вважає Азаров, запасів міцності у нас вистачить.
Водночас, Україна виклала не лише короткочасні, а й стратегічні козирі. Бойко повідомив про намір купувати газ на спотовому ринку, збільшити власний видобуток газу до 21, а 2013 року до 22 мільярдів кубометрів, збудувати три заводи з газифікації вугілля. За його словами, всього за рік українські теплоелектроцентралі будуть переведені на водно-вугільну суміш, що дозволить заощадити до 6 мільярдів кубометрів газу на рік. А вугілля 2012 року в нас буде видобуто 84 мільйони тонн проти 82 мільйонів 2011 року.
Усе це, безумовно, підсилює позицію України на переговорах. («Газпром» навіть має намір шукати від неї захисту в суді). Щоправда, як вітчизняні, так і закордонні експерти вважають це твердження спірним. Наприклад, Богдан Соколовський зазначає, що «в контрактах написано, що обов’язковий обсяг відбирання — саме 52 мільярди за принципом «споживай або плати». Інакше за недобір будуть штрафи. Юридично позиція України досить слабка, щоб уникнути санкцій через рішення суду». Та все ж таки експерт позитивно сприймає наміри уряду: «Мінімум (27 млрд куб. м) стимулюватиме власників газоспоживних підприємств оптимізувати або перепрофілювати виробництво». Близьку позицію висловлює й політолог Володимир Фесенко. «У ситуації, що склалася, слід розуміти, що в України потенціал обмежений. Ми тут більшою мірою залежимо від Росії. У нас є дисбаланс у зовнішній торгівлі. Ми ж не можемо запровадити санкції на постачання російського газу», — підкреслив експерт. На його думку, українська влада має шукати інструменти для відповіді на заяви й дії Росії в політичній і геополітичній площинах.
Цікаво, що в цій непростій для України ситуації Захід переважно займає позицію спостерігача й загадує, витримає чи зламається Янукович під тиском Кремля. Енергетичний аналітик з американського видання «Джеймстаун Фаундейшен» Володимир Сокор вважає, що «українська влада не витримує тиску на переговорах з «Газпромом», і не виключає, що Президент Віктор Янукович готується здати російському газовому монополістові українську газотранспортну систему. За його словами, «Північний потік» ослабив позиції Києва, загроза реалізації Москвою «Південного потоку» ще більше ізолює Україну на газовому ринку Європи. Сокор вважає, що саме переговорний раунд 17 січня стане вирішальним для долі української ГТС. Агентство Рейтер зазначає: «Україна та Росія зіткнулися лобами у зв’язку з планами Києва скоротити обсяг закупівель російського газу, що дуже нагадує ситуацію, в результаті якої були тимчасово перервані постачання російського газу до Європи». Аманда Пол з EUObserver вважає, що Києву в цій ситуації «вже досить ховати голову в пісок», а треба визнати кінець своєї монополії на газове постачання до ЄС і переходити до реальної диверсифікації енергетичного постачання, збільшення частки інших енергоносіїв з внутрішніх джерел.
Як діятиме в цих умовах Росія? Відповідаючи на це запитання, відомий аналітик із США Михайло Корчомкін нагадує: «5 січня 2009 року, друга російсько-українська «газова війна». О.Б. Міллер: Володимире Володимировичу, є пропозиція скоротити обсяг постачань на кордон Росії й України на той обсяг, який вкрадено Україною, — 65,3 млн кубічних метрів газу — і надалі скорочувати на обсяги вкраденого газу. (Для довідки — вартість «вкраденого» газу становила 25,6 млн доларів, або близько 1% від втрат «Газпрому», викликаних «скороченням» постачань до Європи). 1 червня 2009 року, після припинення «Газпромом» в однобічному порядку виконання російсько-туркменського газового контракту. Заступник голови правління «Газпрому» В.Голубєв: «Шановні колеги, сьогодні нікуди ваш газ з вашою ціною реалізовувати. Або ми передивляємося ціну, або обсяги».
Директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак підкреслює, що «пом’якшення умов зміни ціни на газ для України чекати не варто». На думку експерта, й після виборів у Росії політика Путіна істотно не зміниться. «Для РФ інтерес полягає в дуже простих і лаконічних речах, — говорить Чумак. — По-перше, це повна політична й економічна гегемонія на пострадянському просторі». За його словами, Москвою «проводитиметься робота не лише з керівництвом України, а й з керівництвом ЄС». Адже ми знаємо лобістські здібності РФ щодо України...
Мабуть, невипадково наш Президент скаржиться, що «сьогодні ще ніхто з тих, хто нас критикує, не запропонував нам допомогу. Ніхто. Жодна країна, ні зі сходу, ні із заходу. І ми наодинці сьогодні залишаємося з цією проблемою».
За словами провідного експерта з енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимира Омельченка, Європа може допомогти, якщо Україна сама того забажає. Для цього, пояснює він, варто впроваджувати основи Енергетичного співтовариства (до якого країна приєдналася 1 лютого 2011 року) та швидше входити в єдиний енергетичний простір з ЄС. «Україна має швидше приєднатися до Третього енергетичного пакета Енергетичного співтовариства. Тоді питання створення консорціуму з Росією відпаде, бо цей пакет обмежує обсяг інвестицій в енергетичний сектор від таких монополій, як «Газпром». На мій погляд, це єдине правильне рішення для України», — сказав експерт «Дню». На його думку, гратися у газові карти, здаючи ГТС, не варто, бо посилення російської присутності може коштувати країні задорого. Сьогодні Україна і без того на 70% залежна від постачання російського газу. І це для Росії, каже він, серйозний політичний важіль. «А що буде, коли «Газпром» візьме під контроль ГТС та газовий ринок? — запитує він і одразу ж відповідає: — Україна формально лишиться суверенною державою». Тому, продовжує Омельченко, сьогодні владі варто думати, як за допомоги Європи виробити нову схему закупівлі російського газу — не на українсько-російському, а на російсько-європейському кордоні. «Тільки так можна себе убезпечити у майбутньому від політичного тиску», — вважає Омельченко.
Про готовність допомогти Україні сигналізує сьогодні й Європа, яка протягом кількох останніх років обмежувалась тільки дипломатичними заявами на кшталт «ми готові зробити Україну частиною свого єдиного енергетичного ринку». Проте наприкінці минулого тижня пролунало: «Комісія залишається готовою продовжувати як активну підтримку реформ українського енергетичного сектора, так і модернізовувати інфраструктуру з транзиту газу в Україні, щоб забезпечити її збереження як ключової частини Панєвропейської енергетичної мережі». Про це заявив єврокомісар з питань енергетики Гунтер Еттінгер.
На думку Соколовського, в українців є два варіанти перегляду газових домовленостей з російським газовим концерном. Перший — закінчення терміну чинних контрактів, «коли можна буде відверто сказати Росії: або ми беремо ваш газ на таких умовах, які нас влаштовують, або ж купуємо його в іншого партнера». І другий — поява надійного козиря в колоді українських аргументів. «Це може бути або суттєве скорочення споживання природного газу, або ж налагодження постачання природного газу з альтернативних джерел: видобуток сланцевого газу, шахтного метану, запуск терміналу з прийому скрапленого газу тощо; або збільшення до промислових масштабів власного видобутку за рахунок родовищ на шельфі Чорного моря та на суші», — деталізує Соколовський. Аби підготувати такі аргументи, за підрахунками експерта, українцям знадобиться 5—7 років, за умови, якщо почати вже зараз і працювати у посиленому темпі.
«Про те, що Росія використовуватиме газовий фактор як засіб тиску на Україну, було відомо від перших днів здобуття нами незалежності, — зазначає «Дню» член Міжнародного енергетичного клубу, екс-радник голови НАК «Нафтогаз України» Іван Діяк. — І не можна говорити, що ми ці 20 років спали. Було багато зроблено. Та ж таки програма зі збільшення видобутку нафти та газу, яка діяла до 2010 року і була успішно виконана. Нам вдалося підняти власний видобуток енергоресурсів до 20 мільярдів кубометрів на рік». «Сьогодні Росія, розуміючи своє виграшне становище, піднімає ставки: хочете дешевий газ — віддайте ГТС», — зауважує експерт. І схоже, що українська влада врешті зрозуміла увесь ризик «гри в трубу» без козирів з Росією. На думку Діяка, з останніх заяв українських керманичів можна зробити один висновок: «нарешті українські керманичі зрозуміли — дружба з Росією закінчується на питаннях української самостійності».
