Найбільш потенційна в сенсі залучення іноземних інвестицій паливно-енергетична галузь України в останні роки на міжнародному рівні здобула славу найскандальнішої та... найбільш недоступної для цього самого інвестування. А держава (як власник підземного багатства) у зв’язку з численними скандалами в колах іноземних інвесторів, уже котирується як «ненадійна». Це при тому, що уряд постійно декларує намір збільшувати притоку прямих іноземних інвестицій в українську економіку, і, зокрема, у виробництво.
Чого лише варта історія з Vanco... Свіжий у пам’яті також «серіал» судових розглядів британської Regal Petroleum із дочірнім підприємством НАК «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія». А влітку цього року британська нафтогазовидобувна компанія Cadogan Petroleum pls поповнила список іноземних інвесторів, що вишикувалися в «безнадійну» чергу за українськими нафтогазоносними родовищами. Уряд висловив сумніви з приводу легальності ліцензій компанії на розробку українських надр. Хоч Cadogan, маючи намір до 2010 року інвестувати в розробку 11 нафтогазоносних родовищ у Карпатському та Дніпро-донецькому басейнах України півмільярда доларів, взяла до уваги помилки та невдачі своїх колег-інвесторів. Не довівши свого права на ліцензії в Полтавському господарському суді в червні цього року, компанія у вересні ініціювала розгляд суперечки в Харківському адміністративному апеляційному суді й виграла кілька справ підряд, відновивши свої права на ліцензійну розробку родовищ.
Інтерес інвесторів до видобутку вуглеводнів, викликаний зростанням цін на енергоносії у світі, призвів до посилення боротьби за родовища. Лише 2007 року кількість позовів власників ліцензій до держави і один до одного сягнула 34, а до ІІІ кварталу 2008 року компанії збільшили цей список ще на 4 позови до державних структур. Чи варто говорити, що в результаті різко знизилася привабливість галузі для інвесторів, що не могло не відбитися на обсягах видобутку вуглеводнів у державі. Так, якщо 1991 року в Україні було видобуто 4,9 мільйона тонн нафти та 24,4 мільярда кубометрів газу, то вже 2000 року видобуток скоротився до 3,7 мільйона тонн нафти та 18,1 мільярда кубометрів газу. 2007 року ситуація трохи покращилася — було видобуто 4,4 мільйона тонн нафти та 20,6 мільярда кубометрів газу. І це в той час, коли перед Україною так актуально постало питання залежності від імпорту енергоносіїв.
Причиною виникнення суперечок і судових розглядів у нафтогазовидобутку, на думку експертів ринку, є відсутність адекватного розвитку галузі законодавства й єдиної бази даних родовищ, що є типовим для більшості країн, де видобувають вуглеводні. Так, із прийняттям нового законодавства, обсяг інвестицій у галузь може збільшитися з 44 мільйонів доларів до 100—130 мільйонів доларів США на рік. Але це при збігу всіх супутніх обставин, на що сподіватися в політико-економічній ситуації, що склалася в державі, в принципі не доводиться.
Однак, вже у вересні цього року Кабінет Міністрів України оприлюднив нову позицію щодо розробки вітчизняних родовищ вуглеводнів на перспективу. Уряд вирішив змінити принципи співробітництва з компаніями з видобутку вуглеводнів на українських родовищах. При цьому прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що Україна більше не передаватиме для розробки значні площі нафтогазоносних родовищ. Новий підхід вже буде застосовано при пошуку бажаючих дістати права на видобуток на Скіфській нафтогазовій площі в Чорному морі. Цей майданчик буде поділено на 33 ділянки. Щоправда, уряд не врахував, що роздроблені ділянки навряд чи зацікавлять іноземних інвесторів. Задовольнятися «крихтами» можуть собі дозволити хіба що вітчизняні компанії. Хоча, швидше за все, дане рішення було ухвалене саме на користь наших підприємців, адже сьогодні керівництво ПЕК як ніколи раніше представлене лобістами місцевого бізнесу.
