Послухав, наприклад, виступ Президента на радіо й телебаченні й душа зраділа: в нас, виявляється, вже створена база для стабільного розвитку економіки і, як результат: «У нас є реальні основи — підкреслюю, уперше за останнє десятиріччя — завершити цей рік із позитивною динамікою». Або його ж виступ на зборах офіцерів Збройних сил (13 липня), який можна коротко переказати так: ситуація непроста, але реально відроджуються галузі, серед них і машинобудування, які здатні забезпечити економічне зростання; завдяки послідовному здійсненню аграрної та земельної реформ є позитивні підсумки в сільськогосподарському виробництві. А як же інакше: адже тепер у нас «найбільш професійний уряд».
А буквально наступного дня, 14 липня на засіданні Кабінету Міністрів за участю Президента розглядалися підсумки першого півріччя, і, виявляється, немає практично жодної важливої галузі, де справи можна вважати стерпними; жодного міністра, чия діяльність заслуговувала б схвалення. Погано в металургії, енергетиці, нафтогазовому комплексі, будівництві. У машинобудуванні — неухильний спад виробництва (цілих 5%), зниження конкурентоспроможності, втрата ринків збуту. А ситуацію в аграрному секторі інакше, як катастрофічною, назвати не можна. Та й сам Кабмін займається невідомо чим. Як наслідок: неухильне падіння основного економічного показника — виробництва ВВП.
Який же виступ ближче до реальності? Безумовно, останній. Але чи приведе цей аналіз до правильних дій? Навряд чи. Основні причини нашої національної катастрофи так і залишилися нерозкритими. Та й сам виступ, і подальше показове «побиття» низки чиновників нічим, по суті, не відрізнялося від таких самих заходів минулих років. А вже їхній ККД, нам всім добре відомий. Взяти обіцянки дати більше повноважень місцевим керівникам. Що, крім зрозумілих передвиборних маневрів, стоїть за ними? Звичайно ж, відсутність — і це через стільки років після проголошення курсу ринкових реформ — хоч якоїсь виразної концепції впливу на процеси саме в ринковому середовищі, яким внаслідок різноманітності форм власності принципово чужий будь-який диктат: чи то міністерств, чи то місцевих адміністрацій. Навіть з приватним завданням — управлінням державною часткою власності — уряд ніяк не справиться. Та й не визначившись із розподілом функцій Фонду держмайна та міністерств, остаточно заплутали справу створенням ще однієї контори — Нацагентства з управління державними корпоративними правами. Тепер чергову панацею знайшли в місцевій владі. Зрозуміло, діями центральних органів Президент розчарований. Але і в його «сватанні» до регіонів немає головного — економічного сенсу.
Якщо нічого не дала багаторічна тріскотня про важливість підприємництва, то навряд чи що змінить і заява на згаданому засіданні, що не великі підприємства, а тільки малий і середній бізнес допоможуть країні подолати труднощі. Однак будь-який діючий економіст знає, що ці дві групи підприємств треба не протиставляти, а створювати такі умови, щоб вони гармонійно доповнювали одна одну. Весь світ робить саме так.
Уряди всього світу думають нині про гідний третього тисячоліття рівень економіки, технологій, життя людей. Чим же стурбований наш? Він просто не в змозі вирватися з павутиння породжених ним самим проблем: неплатежів, бартеру, постачання палива. Помітили, до речі, що в оглядах Держкомстату тепер немає розділів про технічний прогрес та інноваційну діяльність? Це сталося внаслідок їх практичного зникнення. Тим часом на селі все частіше в хід ідуть не комбайни, а дідівські коси — немає ні техніки, ні палива.
Але перекладання провини за загальну розруху на окремих чиновників ніколи не допомагало справі. Та й ніхто не несе відповідальності за їхній підбір, нібито не в цьому одне з головних завдань керівника держави. Нинішнього року колишня житниця виявилася перед реальною загрозою нестачі продуктів харчування. І винна в цьому не погода. Головна причина — нерозуміння виконавчою владою суті того, що відбувається в країні, підміна діла словами. Ціну всіх обіцянок про стабілізацію та зростання видно хоча б з недавнього визнання високопосадового чиновника президентської адміністрації Анатолія Гальчинського: «...у нас практично немає механізмів прогнозування та індикативного планування, необхідна статистична база, відповідні... структури». А хто заважає все це створити?
У країні розвалюється енергетика. У розпал збору врожаю вибухнула бензинова криза. Але тріскотні не зменшується. Давно минули терміни, коли, за бадьорими обіцянками замміністра економіки Віктора Кальника, бензин мав подешевшати на 31 копійку. Замість цього зафіксоване потрійне зростання цін.
Про що свідчать ці спостереження? Думається, нинішня виконавча влада повністю себе вичерпала, довела свою нездатність зупинити породжений нею ж розвал економіки. Надії країни на відродження можуть бути пов'язані тільки з новими людьми. Інакше Україна може увійти в XXI ст. із серпом і плошкою.
