У четверте десятиліття незалежності Україна входить на фоні значної турбулентності, що спостерігається як у країні, так і у світі. Поступовий вихід з кризи, обумовленої поширенням епідемії COVID-19, ставить перед нами питання забезпечення стійкості посткризового відновлення та пошуку оптимальної моделі економічного розвитку у пост-пандемічний період.
Завданням держави, включаючи центральний банк, має бути створення таких умов, за яких державна економічна політика матиме можливість виконати свою стабілізуючу роль в економіці та підтримати економічне зростання.
Нагадаю, що за розрахунками Держстату в 2020 році рівень ВВП на 1 жителя становив 83% від рівня 1991 року (у співставних цінах з врахуванням інфляції), за розрахунками МВФ - 89% (у співставних цінах за паритетом купівельної спроможності). Головна причина такого стану – низькі інвестиції в економіку України, в результаті чого поступово знижується віддача фізичного та людського капіталу, падає продуктивність економіки. В структурі ВВП домінує споживання, яке з 2012 року становить понад 90% ВВП. У 2020 р. інвестиції склали лише 27% від рівня 1991 року і лише 7,5% від ВВП.
Чому так відбулося?
По-перше, маємо констатувати, що Україні так і не вдалося стати країною, інвестиційно привабливою для внутрішніх та міжнародних інвесторів. Серед причин такого стану – обмеженість та вибірковість структурних та інституційних реформ, недостатньо скоординовані та ефективні монетарна та фіскальна політики. Результатом стало збереження упродовж 2014-2020 років низьких темпів надходження іноземних інвестицій в економіку, які за цей період в середньому за рік становили 2.5 млрд. доларів США, що утричі менше, ніж у середньому за 2007-2013 рр. (7,5 млрд. доларів США). Тенденція зниження притоку іноземних інвестицій особливо посилилась в останні роки. Якщо в 2015-2016 рр. середньорічний притік нових ПІІ в акціонерний капітал становив 4,1% ВВП, то в 2017-2019 рр. – лише 1,2% ВВП, а в 2020 р. – мізерні 0,5% ВВП.
Іноземний капітал не відіграє провідної ролі в задоволенні інвестиційних потреб економіки України. Частка коштів іноземних інвесторів серед джерел фінансування капітальних інвестицій мала стійку тенденцію до зниження і протягом останніх 4-х років впала нижче 1%. Обсяги надходження іноземного капіталу в Україну в 3-4 рази нижчі за внутрішній ресурс інвестицій – приріст валових заощаджень економіки, який теж суттєво скоротився протягом останніх років.
Економіка України залишається країною з низьким рівнем інвестиційної привабливості, наслідком чого є те, що капітал не вкладається в розширення виробництва чи в інші суміжні галузі. Особливо це помітно по тенденції стрімкого зростання ефективної ставки доходів від власності, що виводяться іноземними інвесторами з України. Так, доходи від прямих інвестицій, виведені з України в 2017 р. становили 4,5% від середньорічного обсягу іноземного капіталу в Україні, в 2018-2019 рр. – 7,1%, в 2020 р. – 8,2%. Загалом, у 2018-2020 роках середньорічний обсяг виплат доходів від інвестицій на користь нерезидентів перевищив 10 млрд. доларів США.
Через нестачу капіталу інвестиційна активність підприємств є критично низькою – у 2020 році інвестиції підприємств в основний капітал становили лише 27% від рівня 1991 року, знизившись на 38% порівняно із показниками 2019 року, у тому числі у промисловості – на 44%. За 30 років знос основних фондів набув гігантських масштабів, значну частину основного капіталу було просто ліквідовано. Потенціал економіки, її виробнича та невиробнича інфраструктура зазнали колосальних втрат. Нестача капітальних інвестицій в результаті консервує стан вітчизняного виробництва товарів із високою доданою вартістю та обмежує економічний потенціал вітчизняної економіки.
• Чи все можливе для виправлення ситуації було зроблено Урядом та Національним банком?
За останній рік, який був ускладнений боротьбою із розповсюдженням епідемії COVID-19, Президентом України та Урядом були реалізовані важливі для країни ініціативи. Серед них:
• Державна програма «Доступні кредити 5-7-9%», яка була запроваджена за ініціативи Президента України та Кабінету Міністрів з метою антикризової підтримки суб’єктів мікро- та малого бізнесу, а також стимулювання інвестиційних проєктів. В рамках відповідної програми було надано майже 22 тис. кредитів на загальну суму 57,6 млрд грн.
• Запущено роботу Експортно-кредитного агентства, яке має стати одним із елементів державної стратегії розвитку вітчизняного експорту.
• Ухвалено Закон "Про державну підтримку інвестиційних проектів зі значними інвестиціями", що дозволить забезпечити ефективну підтримку українських та іноземних інвесторів, сума інвестицій яких перевищує 30 млн євро і які створюють понад 150 робочих місць, включаючи супроводження відповідних проектів інвестиційними менеджерами та надання додаткових стимулів.
• Триває масштабна розбудова країни в рамках програми «Велике будівництво».
У контексті реалізації цих та інших важливих для країни ініціатив необхідно забезпечити достатні можливості Уряду фінансувати державні видатки, які наразі залишаються обмеженими: план державних запозичень за січень-липень 2021 р. виконано лише на 75%, недовиконання поточного розпису видатків становить 8% (або понад 50 млрд. грн). Це зменшує сукупний попит в економіці, який має стимулювати економічне зростання.
Характерно, що вартість державних запозичень для фінансування дефіциту продовжує зростати: у липні середньозважена вартість державних запозичень в гривні (11,66%) була найвищою з листопада 2019 року. Ризик подальшого підвищення вартості державних запозичень суттєво ускладнює виконання державних програм з підтримки економіки, які є необхідними для виходу економіки України з кризи. Відсутність достатнього простору для фінансування державних витрат за прийнятною вартістю ставить Україну у нерівні умови з країнами ЦСЄ в контексті подолання наслідків кризи.
Саме тому є необхідною ефективна координація фіскальної та монетарної політики в державі.
Завдяки накопиченому запасу стійкості у попередні роки банківська система змогла пройти кризу COVID-19 без суттєвих ускладнень. На сьогодні банківська система відповідає міжнародним стандартам; показники адекватності регулятивного та основного капіталу банків понад як удвічі перевищують мінімальний нормативний рівень. Ліквідність банківської системи становить понад 200 млрд. гривень, що учетверо перевищує норматив необхідного обов’язкового резервування. На рахунках в банках-нерезидентах та у цінних паперах іноземних емітентів українські банки тримають понад 9 млрд. доларів США. Окрім того, на руках населення за різними оцінками перебуває готівки в іноземній валюті на суму від 70 до 90 млрд. доларів США, а також понад 550 млрд. готівкової гривні, що знаходиться поза банками. Це – той фінансовий ресурс, який потребує національна економіка.
Водночас на фоні суттєвого збільшення банківських депозитів кредитування економіки продовжує перебувати у стагнації. Рівень банківського кредитування економіки України за працюючими кредитами з 2019 р. знаходиться нижче 15% ВВП, що понад як утричі нижче, ніж у країнах Східної Європи з власними національними валютами (який становить близько 50% ВВП).
Зважаючи на високу вартість гривневих кредитних ресурсів, зростає рівень доларизації боргів суб’єктів внутрішньої економіки: починаючи з 2015 р. рівень доларизації боргу підприємств (внутрішні та зовнішні кредити, облігації) перевищує 70%, що є рекордним рівнем за всю історію України. Це призводить до збільшення валютних ризиків та зниження керованості грошово-кредитної системи з боку центрального банку.
Слід відзначити, що через жорстку монетарну політику впродовж більшої частини 2020 року траєкторія приросту індексу споживчих цін була нижчою за цільовий діапазон, що був визначений Основними засадами ГКП на 2020 рік (5+/-1%). В середньому впродовж 2020 року ІСЦ перебував на рівні 2.7% р/р, а базова інфляція на рівні 3.3% р/р. При цьому, переважна частина чинників, які справляли вплив на динаміку інфляції у 2020 році та з початку 2021 року мають структурний характер, тобто генеруються зростанням витрат, або ж пов’язаними з певними структурними змінами в економіці. Такі інфляційні чинники з боку пропозиції не можуть бути ефективно нівельовані монетарними методами. Натомість жорстке придушення інфляції витрат монетарними методами може бути контпродуктивним: додаткові витрати на споживання будуть фінансуватися за рахунок скорочення заощаджень, що матиме наслідком порушення здорового процесу економічного відтворення та ще більше скорочення інвестиційного ресурсу в національній економіці.
Довгострокові кредити рефінансування НБУ, запроваджені у березні 2020 року, не допомогли розширити кредитування економіки. Переважна частина отриманого ресурсу рефінансування була спрямована банками на купівлю банками державних цінних паперів. Зважаючи на більш високі ставки за ОВДП, вкладання надлишкової ліквідності у державні цінні папери дозволило банкам заробляти на безризикових фінансових інструментах, не збільшуючи кредитування. Лише за 2020 рік вкладення банків у державні цінні папери зросли понад як у 1,5 рази або на 183 млрд. гривень до понад 500 млрд. гривень, середньоденні залишки коштів банків у депозитних сертифікатах НБУ у 2021 році (146,5 млрд. гривень) майже утричі перевищують докризовий рівень 2019 року.
В результаті, збереження низького рівня банківського кредитування економіки призводить до недостатньої ефективної процентної політики Національного банку, оскільки потужність даного інструменту є занадто низькою для того, щоб впливати на реальні інвестиційні процеси. Це свідчить про необхідність корекції стимулів та пріоритетів роботи національної банківської системи.
Що потрібно робити?
Завданням державної політики має стати формування платоспроможного внутрішнього попиту, направленого на розвиток внутрішнього ринку. Платоспроможний внутрішній ринок та прийнятний рівень життя населення зробить цікавим економіку країни для внутрішнього та іноземного інвестора. Створення підприємств за участі системного іноземного капіталу з орієнтацією на внутрішній ринок, включаючи імпортозаміщення, буде другим етапом стратегії розбудови конкурентоспроможної економіки України.
Виконання цього завдання потребує підвищення якості та системної координації дій Кабінету Міністрів України та Національного банку за пріоритетними напрямами.
Спільними зусиллями необхідно забезпечити доступність ресурсів для інвестиційного розвитку, які включають: кредитні ресурси банків, інвестиційні інструменти центрального банку, фіскальні інструменти підтримки інвестицій Уряду, кошти міжнародних фінансових організацій, заощадження населення, заощадження інших суб’єктів національної економіки, ресурси фондового ринку.
Налагодження ефективної координації між фіскальною та монетарною політикою передбачатиме:
1) Розвиток інструментів інвестування на основі посилення алокаційної функції державних фінансів, формування точок росту з високим мультиплікаційним ефектом (включаючи розвиток фізичної інфраструктури); відновлення кредитування економіки та оздоровлення механізму трансформації національних заощаджень в інвестиції через банківську систему; створення інституційних передумов для підвищення зацікавлення іноземних інвесторів в інвестуванні у виробничий потенціал національної економіки; державне сприяння залученню стратегічних інвесторів в великі інвестиційні проекти.
2) Покращення інвестиційного клімату та розвиток механізмів залучення інвестицій в економіку України. В цій частині необхідні заходи включатимуть розробку та впровадження податкових стимулів активізації інвестування, вдосконалення законодавства з метою посилення захисту прав кредиторів та прискорення виконання судових рішень, реформування природніх монополій, удосконалення антимонопольного законодавства та посилення інституційної спроможності АМКУ, розвиток нормативно-правового поля здійснення інвестиційної діяльності, дерегуляція підприємницької діяльності, спрощення порядку підключення до енергомереж, автоматизацію адміністрування податків та митних процедур.
3) Заходи, спрямовані на спрямовані на залучення ресурсів для інвестицій, передбачатимуть співпрацю з НБУ щодо скоординованого застосування монетарних інструментів інвестиційного рефінансування, розвиток механізмів залучення коштів населення в інвестиційні проекти за участі держави, розвиток альтернативних джерел фінансування (небанківський фінансовий ринок, ринок цінних паперів), активне застосування інвестиційних механізмів Мінфіну через: 1) державні закупівлі; 2) державні гарантії під інвестиційні проекти; 3) компенсацію відсотків за інвестиційними проектами; 4) державно-приватне партнерство і концесії, підвищення ефективності інвестиційної співпраці з МФО, 5) розвиток інвестиційної спеціалізації серед державних банків, підвищення ефективності роботи наглядових рад.
4) Розширення державних програм підтримки кредитування та їх фокусування на інвестиційних цілях, у тому числі шляхом удосконалення критеріїв участі у Державній програми «Доступні кредити 5-7-9» з метою її фокусування на новостворені бізнеси та бізнеси, які є найбільш вразливими до зниження попиту внаслідок кризи COVID-19, та посилення її інвестиційної спрямованості.
5) Налагодження ефективної роботи Експортно-кредитного агентства, яке є одним з інструментів реалізації Експортної стратегії України, та створення Банку Розвитку, який фокусуватиметься на довгостроковому та синдикованому кредитуванні крупних інвестиційних проектів, а також фінансуванні суб’єктів малого та середнього бізнесу.
6) Внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо обсягу формування загальних резервів, які наразі формуються у розмірі 10 відсотків від середньорічного обсягу грошово-кредитних зобов’язань Національного банку. У попередні роки завдяки рекомендаціям Ради Національного банку були переглянуті процедури формування та використання резервів власного капіталу, у результаті чого вивільнення коштів становило 2,1 млрд. гривень у 2017 році та 5,2 млрд. гривень у 2019 році. Це збільшило обсяг прибутку, який спрямовується до Державного бюджету України. Крім того, Рада сприяла оптимізації кошторису адміністративних витрат НБУ, завдяки чому витрати Національного банку у 2017-2021 роках було скорочено на майже 3 млрд. гривень.
Подальша конструктивна взаємодія монетарної та фіскальної політики є ключовим завданням на майбутнє та фактором успіху державних антикризових програм. Акцентом такої взаємодії має бути створення умов для ефективного перерозподілу доходів, формування ємного внутрішнього ринку та стимулювання нових інвестицій у розширення виробничого потенціалу національної економіки.
