Майже безперервно до України навідуються представники різних міжнародних
і національних фінансових організацій, співробітники аналітичних центрів,
політики, які обіцяють нам грошові кредити. Сьогодні вже багатьом зрозуміла
ціна такої «допомоги», хоча представники вищих державних ешелонів і прагнуть
створювати видимість солідності відносин із західними партнерами.
B іншій площині складаються відносини між підприємницькими структурами,
особливо коли переговори ведуться в зарубіжних країнах. Характер цих відносин
автору довелося відчути на собі під час перебування в Ізраїлі.
Директор iз збуту крихітної за нашими мірками єрусалимської фірми, що
випускає наукоємну продукцію, умовляв мене відмовитися від ідеї співпраці,
мотивуючи це тим, що продукція, яка дорого коштує, не знайде в Україні
такого збуту, як у країнах Латинської Америки, Європи і Південно-Східної
Азії. Серед інших аргументів наводився і рівень бюджету, порівнюваний із
капіталом лише одного, хоча й найбільшого банку Ізраїлю — «Леумі».
Під час іншої неофіційної зустрічі крупний ізраїльський хімік, роздосадуваний
моїми міркуваннями про свободу торгівлі, висловився зовсім вже відверто:
«Ви помиляєтеся, вважаючи, що нам потрібні ваші гроші. Переговори з українськими
підприємцями, які ні до чого не зобов’язують, на які ми викидаємо десятки
тисяч доларів, все одно не приведуть до укладення договорів. Адже одночасно
ми ведемо переговори з більш багатими Росією, Польщею, Чехією, іншими постсоціалістичними
країнами, а також США, Німеччиною, Японією. Штучно створена конкуренція
допоможе продати нашу дорогу продукцію тим, хто за неї заплатить більше,
і вигідна угода виправдає викинуті на переговори з вами гроші. Десять тисяч
доларів за одну ампулу ліків в Україні можуть заплатити одиниці, а в США
— тисячі».
На жаль, ізраїльський хімік багато в чому правий. Середня зарплата в
Україні майже в двадцять разів менша, ніж в Ізраїлі й в сорок — у порівнянні
з США. Проблеми соціально-економічного характеру, що є в усіх країнах,
просто неможна порівнювати. Для Ізраїлю зростання ВВП у першому півріччі
1998 р. у 1,2% — просто катастрофа, що призвела до заморожування рівня
зарплати і зростання безробіття. Для України ж зростання в 0,5—0,7% — показник
видужання економіки, що втім більшістю економістів, враховуючи фактор погрішності
в розрахунках динаміки змін, оцінюється вельми критично.
Колишні радянські вчені та інженери, які за десять років створили в
Ізраїлі могутню інфраструктуру розробки, впровадження і виробництва наукоємної
продукції, вважають, що на рівні підприємств потенціал основних фондів
і інженерних кадрів, що залишилися в Україні, ще досить високий. Однак
використовується він надто неефективно: автори винаходів не відчувають
себе господарями інтелектуальної власності, вони позбавлені можливості
отримувати за неї гідну винагороду і не можуть вільно продати її всередині
країни або за рубіж.
В Україні зміщено поняття особистого, групового і суспільного інтересів.
У іноземців викликає здивування та обставина, що переважна більшість колишніх
підприємств, які стали акціонерними товариствами, погіршили роботу. Адже
створення АТ, як вважають ізраїльтяни — це крок вперед у розвитку підприємства
і підвищенні його доходності. Процес перерозподілу власності шляхом розвалу
виробництва, що відбувається на основі казуїстики чинного законодавства
України і за потурання влади, їм просто незрозумілий.
Хочеться вірити, що недалеко той час, коли Україна нарешті відійде від
летаргічного сну, в якому перебувала в минулому, і сприйме все краще, що
є в світовому суспільному розвитку. Тоді й перестане вона здаватися іноземцеві
чимось незрозумілим і екзотичним.
У передостанній день мого перебування в Ізраїлі депутат Кнесету від
партії «Ісраель-ба-алія» («російська партія») Юрій Штерн сказав мені прямо
і дещо грубувато: «Це неправда, що без Заходу Україна не зможе вирішити
більшість своїх економічних проблем. Треба тільки дуже сильно захотіти
це зробити». З таким твердженням доктора економічних наук не можна не погодитися.
