На прилавках українських супермаркетів продукти з написами «екологічно чистий», «без консервантів», «біо» та «натуральний» зустрічаються доволі часто. Виробники використали вдалий маркетинговий хід, зігравши на екологічних настроях, які стали актуальними і в Україні після аварії на Чорнобильській АЕС. Однак донедавна відповідний напис і вища ціна далеко не завжди означали, що продукт насправді відповідає певним стандартам якості. Причина в тому, що українське законодавство не дає чіткого визначення «екологічно чистим продуктам».
Для порівняння, у Європі, де кількість споживання органічної продукції кожного року зростає на 10—15%, стандарти якості харчової продукції задекларовані у відповідному договорі ще з 1991 року (Council Regulation on organic production of agricultural products). Спеціальні сертифікуючі компанії інспектують технологію виготовлення продукту і лише після цього на його етикетці з’являється напис «екологічно чистий». Такий знак є гарантією якості товару.
Споживач, купуючи продукт із написом «екологічний», хоче бути впевненим у тому, що його не обманюють. Саме тому органічну продукцію маркують відповідними знаками, які підтверджують екологічний пріоритет продукції щодо вимог міжнародного стандарту ISO 14024.
В Україні екологічна сертифікація сільськогосподарської продукції здійснюється відповідно до критеріїв, встановлених такими міжнародними організаціями, як Глобальна мережа екологічного маркування (GEN) та в деяких випадках — Міжнародна федерація органічного сільськогосподарського руху (IFOAM).
ЗАКОНОПРОЕКТ №5448
Сьогодні Верховна Рада має проголосувати так званий органічний законопроект. Закон України №5448 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції», який належить до так званого «пакету євроінтеграційних законів», має зблизити українську продукцію з євростандартами, відкрити нові ринки збуту та додаткові робочі місця на селі, дати можливість дотувати органічне землеробство та штрафувати бізнесменів за псевдоорганіку. І ще — один із головних позитивних ефектів — збереження довкілля. Адже органічне виробництво — це не лише якісні продукти, вирощені без хімічних препаратів, але й етичне використання земельних ресурсів. «На здорових ґрунтах ростуть здорові рослини, які підтримують здоров’я тварин та людей» — говорить один із принципів органічного сільського господарства. Усього їх чотири: принцип здоров’я, екології, справедливості та турботи.
Виробництво органічної продукції — один із найбільш динамічних секторів в українському АПК. За даними Мінагрополітики, за останні 5 років виробництво органіки зросло на 90%, площі органічних с/г угідь збільшилися із 260 тис. га до 421,5 тис. га і складають 1% від загальної площі с/г земель України. За останні 10 років створено понад 200 нових сертифікованих органічних господарств. Уже зареєстровано 426 «операторів» органічної продукції, з яких 294 — це суто виробники, решта — дистриб’ютори, рітейл, тощо. Безапеляційними лідерами з органічного землеробства є кияни (58 підприємств, які спеціалізуються на органічному виробництві), «срібло» ділять херсонці й одесити (по 38 зареєстрованих операторів органічного виробництва, відповідно).
ЕКСПОРТ
80% продукції, яку виготовляють українське органічне фермерство, йде на експорт. За словами заступника міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції Ольги Трофімцевої, левова частка експорту припадає на країни ЄС. Там про українську органіку вже добре знають, люблять її навіть переймають досвід в деяких інноваційних підходах щодо переробки, як от унікальна технологія приготування та зберігання чорничного пюре торгової марки Liqberry. Утім за останні два роки української органікою почали цікавитись і «далекі» ринки: Австралії, Канади, Японії. Загалом, українське «етичне» землеробство вже приносить державі щороку, як відзначила в коментарі «Дню» Трофімцева, до 60 мільйонів доларів експортної виручки. Переважно йдеться про малого та середнього виробника. Утім, відзначає Трофімцева, дедалі поширенішою стає практика переходу на органічне виробництво в Україні і великих агрохолдингів.
За даними провідного органу сертифікації «Органік Стандарт», у 2017 році головними органічними продуктами (за обсягом), які експортували його клієнти з України, були кукурудза, пшениця, соя, ячмінь, пшениця спельта, соняшник, пшоно, ріпак, чорниця (заморожена), овес, просо, люпин, яблука (свіжі), гречка, гірчиця, бузина (плоди), насіння гарбуза, березовий сік, льон, пластівці, жито, грецький горіх, обліпиха, ожина, шипшина, коріандр горох, цвіт бузини, макуха соняшника, журавлина, яблучний концентрат, глід, суниця, борошно твердої пшениці, аронія, ромашка, коноплі малина та соняшникова олія.
Але, як розповіла у розмові з «Днем» менеджер швейцарсько-українського проекту «Розвиток органічного ринку України» Наталія Прокопчук, європейці українську органіку хочуть бачити у себе, але... «насипом», або «бочками». Тобто, як сировину. Натомість дедалі більше українських операторів прагнуть продавати за кордон не лише сировину, а й органічну напівперероблену та перероблену продукцію.
ВНУТРІШНІЙ РИНОК
Попри те, що 95% українців, відповідно до наведених віце-президентом громадської спілки «Органічна Україна» Андрієм Олефіром, хочуть споживати здорову якісну і органічну їжу, на жаль дозволити собі таку «розкіш» сьогодні можуть одиниці. Головний бар’єр — ціна органічної продукції. Коли кілограм звичайної гречки в супермаркеті коштує 20—23 гривні, то на ціннику органічної буде не менше 64—70 гривень за кілограм. Власне, бідність українського внутрішнього споживача змушувала вітчизняних виробників шукати долі на іноземних ринках. Але, можливо, ситуація вже скоро докорінно зміниться. Адже Міністерство продовольства та аграрної політики України сьогодні серйозно розглядає варіанти стимулювання розвитку внутрішнього ринку органічної продукції — через дотації харчування в дитячих садочках та школах.
«Є два варіанти підтримки органічного землеробства: підтримка пропозиції та підтримка попиту... Можете вважати мене лобістом другого варіанту. Я за те, щоб наші діти в школах та садочках мали доступ до якісної, здорової їжі», — каже Трофімцева. Але, як відзначила заступник міністра, досвід навіть таких заможних країн, як Німеччина показує: сама держава не в змозі протягнути таку програму підтримки здорового харчування. Найефективніша модель — це співпраця держави, бізнесу та місцевого самоврядування.
