Рівно сто років тому людина, яку в Києві днями скинули з п’єдесталу, вивела формулу революції: «верхи не можуть, низи не хочуть». І виявилося, що вона не зовсім далека й від нашого часу, коли вимоги про відставку українського уряду звучать уже не лише на Майдані, а й у залі, де засідає фракція правлячої партії. Джерело «Української правди» повідомляє, що під час нещодавньої зустрічі членів уряду з народними депутатами-регіоналами однопартійці критикували прем’єр-міністра Миколу Азарова за корупцію у владі. Один з депутатів сказав: «Євромайдан зібрався не тому, що уряд відмовився підписувати угоду з ЄС, а тому, що бізнес втомився від поборів, а без грошей у суді неможливо прийняти жодне рішення». Але прем’єру зараз, мабуть, не до боротьби з корупцією. Судячи з його слів, якими він відповів на критику, головною проблемою уряду зараз є ухвалення бюджету на 2014 рік і розв’язання ситуації з Майданом. «З кадровими висновками щодо уряду візьмемо паузу до кінця січня», — процитував Азарова співбесідник інтернет-ресурсу.
Яким має бути новий уряд? Це питання зараз дедалі більше турбує експертне співтовариство. «Нам тимчасового уряду не уникнути», — впевнений директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. На його думку, уряд Азарова виявився не в змозі діяти в більш-менш стабільній ситуації в 2011—2012 роках. А в умовах системного колапсу, до створення якого цей уряд, на думку експерта, доклав руки, діяти він уже зовсім не в змозі. Соскін докоряє уряду у відсутності державного бюджету-2014, «який треба зробити до кінця року: війна війною, а сіяти все одно треба». І це буде завданням тимчасового уряду, яке йому й новому прем’єр-міністрові доведеться виконувати, говорить Соскін.
Другим завданням уряду, за словами експерта, буде енергопостачання й відповідні відносини з Росією. «Це питання в безвиході», — констатує директор інституту й зазначає, що на базі чинного контракту з «Газпромом», який підписала Юлія Тимошенко, сьогодні діяти вже неможливо. «Це завдання просто негайно треба вирішувати», — наполягає експерт і стверджує, що меншою, ніж $320 за тисячу кубометрів, а то й $350, ціна не може бути. Він упевнений, що «вирішити це питання шляхом якихось домовленостей, а не реальних ринкових переговорів неможливо».
«Третє питання на порядку денному тимчасового уряду — це, — зазначає Соскін, — гроші. За нашими оцінками, золотовалютного запасу вже залишилося менш як $18 мільярдів, тоді як на початок року було $25,4 мільярда. Гривню утримувати практично нічим. Не секрет, що соціальні виплати, зокрема пенсії, в грудні й листопаді гасилися значною мірою за рахунок емісії готівки». Керівника Нацбанку теж треба міняти, вимагає Соскін і пояснює: тому що гривня вже втратила й зовнішню й внутрішню конвертованість. Звісно, в НБУ з цим могли б посперечатися. І навіть прості громадяни можуть дещо здивуватися: як можна втратити те, чого й не було (гривня, на жаль, ніколи не входила до числа конвертованих валют)? Та й обмінні операції в країні зараз, незважаючи ні на що, проводяться спокійно й без жодного ажіотажу.
Схоже, нашого експерта на р-революційній хвилі дещо занесло: для віце-прем’єра Сергія Арбузова він терміново вимагає «привезти з Парижа гільйотину». «Арбузов, Клименко, Соркін мають бути гільйотовані, — говорить Соскін з трибуни, когось при цьому дуже нагадуючи, й додає: — Такої шкоди, як ці неуки, ніхто нам ще не завдавав». Як обгрунтування він наводить цифри: «Бюджет розпилюють, 60% відкат іде й 20% — механізм переведення в готівку. Разом 80% крадіжок грошей з держбюджету». Цікаво, який суд сприйняв би таку спрощену арифметику?
Колишній керівник апарату Нацкомісії з цінних паперів і фондового ринку Михайло Непран, мабуть, не так захоплений пошуком відповіді на запитання «хто винен?». Йому, вочевидь, ближче прагматичніше «що робити?». Він вважає, що Азаров, якому вже виповнилося 66 років, має піти на пенсію. Після цього уряд «автоматом» йде у відставку, й у «молодої команди» в нинішньому уряді буде 60 днів, аби покерувати країною. Причому перший віце-прем’єр, згідно із законодавством, виконуватиме обов’язки прем’єра. Потім президент країни має внести кандидатуру нового прем’єра, а парламент невідкладно її розглянути, прийняти або відкинути.
«Хто буде й хто має бути? — запитує Непран, маючи на увазі кандидатів у прем’єри, й характеризує: — Це має бути деполітизована, максимально рівновіддалена від усіх політсил людина. Не представник Майдану, а тим паче не представник провладних структур. Це може бути людина з якихось минулих чиновницьких кадрів, можливо епохи пізнього Кучми, міністрів якого за помаранчевих часів називали негідниками. Але потім виявилося, що порівняно з тими, хто прийшов їм на зміну, вони просто ангели». Для прикладу експерт називає покійного міністра транспорту Кірпу, якого колись усі лаяли, але й сьогодні, користуючись залізницею, ми згадуємо його добрим словом.
Непран називає новий уряд «урядом непопулярних рішень», або «урядом смертників», тому що у цих людей не повинно бути політичних амбіцій на майбутнє й вони мають прийти на роботу з розумінням того, що їм буде необхідно зайнятися брудною справою й привести економіку у відповідність до сучасних реалій. Другим важливим завданням при створенні нового уряду, на думку Непрана, є його «деолігархізація». Про міністрів не повинні запитувати, хто він і чий, наполягає експерт. Людей Фірташа, Коломойського, Пінчука, Ахметова й інших тузів, упевнений колишній чиновник, в уряді не повинно бути, адже йому слід думати й приймати рішення, виходячи виключно з національних інтересів.
Експерт навіть сам сумнівається: чи не схожі такі плани на фантастику? Але все-таки він упевнений, що в країні можуть знайтися люди, які мають багатий досвід держуправління, але не пов’язані з олігархами. І не ті, хто у минулому неодноразово міняв одну команду на іншу, за принципом «своєчасно зрадити, значить, передбачати». Ось наведений ним список: можливих кандидатів у прем’єри: Ігор Юшко, Ігор Мітюков, Роман Шпек, Олексій Порошенко... Хоча останній потрапляє під підозру: чи не лобіюватиме свої підприємства?
Обидва експерти коротко окреслили майбутні програми деолігархізованого непопулярного уряду. Але чомусь навіть не згадали про таке найважливіше й не вирішене сьогодні його завдання, як євроінтеграція. Запитується, за що боролися Майдани? Звісно, відповідаючи на запитання «Дня», і Соскін, і Непран постаралися загладити цей промах і повторили дещо вже заяложену фразу, що іншого шляху в України немає. Чи не забудуть у метушні урядових буднів про рух до Європи й нові міністри?
