Небагатослівний, з природженим бажанням дійти до суті речей, людина з широким технічним кругозором. Олег Петрович Коростельов з’явився в столичному КБ «Луч» наприкінці 70-х років минулого століття, маючи за плечима досвід роботи інженера в НДІ «Оріон» і на заводі «Генератор». Не зайвим буде згадати, що Київський інститут інженерів цивільної авіації Національного авіаційного університету за фахом «Електронні обчислювальні машини» він закінчив з відзнакою. Не довіряючи оповідачам і проспектам, він особисто до гвинтика вивчав іноземні аналоги озброєнь, вникаючи в їхні переваги та недоліки. Пізніше стало зрозуміло, для чого. Саме ці знання, що часто перебувають на перехрестях наук і дисциплін, конструктор конвертував у відповідальність і впевненість, коли став братися за проекти, які інші розробники називали ілюзіями.
Коли на початку 2000-х років Олег Петрович узявся за глибоку модернізацію й розвиток високоточних засобів ураження радянського виробництва, в оборонно-промислових колах щодо цього панував неприхований скепсис. Більшість українських розробників вважало такий підхід — опору на вже наявні технічні рішення з залученням нових технологій, — недоцільним і несучасним. В одних компонентах бензинів пропонували створювати нову зброю «з нуля», малюючи в радянському стилі багатомільйонні проекти, які для України, що різко урізала амбіції, були фантастичними й непідйомними. В інших зітхали про неминучу конверсію в умовах відсутності замовлень держави. Ще у вітчизняному ОПК було не більше десятка оптимістів, які сфокусували зусилля на зовнішній ринок, щоб за рахунок контрактів залатати дірки внутрішні.
Так склалося, що, будучи першим заступником генерального конструктора — генерального директора Державного київського КБ «Луч», конструктор Коростельов виявився якраз у обоймі таких оптимістів. Завдяки зусиллям однієї з таких команд, фактично очолюваних генеральним конструктором бронетанкобудування України генералом Михайлом Борисюком Україні вдалося обійти на пакистанському ринку китайців і укласти 1996 року гігантський на той час контракт — на постачання 320 танків Т-80УД (на суму 640 млн дол.). Щоб стати більш привабливою на світовому ринку зброї, і на пакистанському зокрема, Україна заявила про готовність створити керований тандемний боєприпас, що вистрілює через канал ствола танка, щоб вразити броньовану ціль на дальності до 5 км. З цього тернистого, але, як виявилося, доленосного проекту й почалася справжня кар’єра конструктора Коростельова. Як творця цілої лінійки високоточних ракет.
УКРАЇНСЬКА ПРОТИТАНКОВА ЗБРОЯ
Можна, звичайно, заявити з ходу, що успіх нових ракетних проектів був зумовлений випадковістю: напрочуд практичний, що інтуїтивно відрізняє реальність від фантазій, Михайло Борисюк просто зустрів не меншого прагматика — інженера з сяючими очима й утилітарним підходом до вирішення завдань. Але за такою заявою залишилося б багато недоговореного. У будь-якому разі, коли інше конструкторське бюро видало розрахунок на створення керованого тандемного боєприпасу для танка в радянському стилі — з урахуванням розробки та підготовки серійного виробництва цифри зашкалили за 100 мільйонів гривень, — батько «Цитаделі» лише невдоволено хитав головою. Погодитися на такий дорогий проект він не міг у принципі — таких ресурсів у нього просто не було. А те, що держава занадто мізерний помічник, генерал Борисюк зметикував набагато раніше дніпровських інженерів. У підсумку, коли доповідь про можливі проекти київський розробник Коростельов завершив з розрахунковими цифрами приблизно в шість разів меншими, ніж опоненти, танкобудівник чомусь повірив. Незважаючи на уїдливий вигук одного з ракетників, що, мовляв, це «проект дилетанта, який не мав справи з ракетами». Зрозуміло, це була лише емоція, тому що профіль ДККБ «Луч» — керовані засоби ураження, зокрема авіаційні — тобто ракети. До того ж нестриманий конструктор не припускав, що на той час Коростельов уже досконально, до дрібних деталей і нюансів вивчив усі успішні розробки Аркадія Шипунова, знаменитого тульського зброяра радянського часу, який створив серію легких переносних протитанкових комплексів. А також усі напрацювання Конструкторського бюро «Точмаш» імені А.Е. Нудельмана, яке створило керовану по радіоканалу ракету «Кобра». І не тільки. Фактично до моменту старту проекту «Комбат» були детально вивчені принципи дії всіх західних аналогів. А заразом їхні вразливі місця.
Перший відстріл «Комбатів» ледь не поховав ідею. Причому емоції виявилися вищими за здоровий глузд. Постріли пішли трохи вище бронецелей. Коростельов був збентежений, а тодішній керівник конструкторського бюро Семенов засумнівався в успіху проекту. Певну рятівну лепту, хоч як це дивно, вніс керівник «Конструкторського бюро точного машинобудування ім. А.Е. Нудельмана» Анатолій Чубар (на рубежі століть розробники зброї ще тісно взаємодіяли і не вірили в розгортання українофобами на чолі з Путіним братовбивчої війни). Він несподівано привітав київського колегу з успіхом, пояснивши, що головне — постріл «полетів», а знайти помилку в розрахунках буде неважко. Так він повернув розробникам бойовий дух і віру в перемогу. А пошук помилки хоча й коштував Коростельову великих труднощів, але він його виконав з ентузіазмом. Виявив неточності в програмі, створив імітатор лазерного керуючого каналу, виконав усі необхідні роботи з напівнатурного модему польоту ракети.
«Два постріли при наступному відстрілі лягли точно в ціль, підтвердивши і бронепробиваемость танкового боєприпасу нового покоління. Саме тоді десь усередині я усвідомив, що наш колектив здатен вирішувати подібні конструкторські завдання», — зізнався Олег Петрович багато років по тому.
А в результаті участі ДККБ «Луч» у танковому проекті на світ фактично з’явився танк з принципово новими характеристиками, а самому конструктору цей проект дав впевненість, що він на правильному шляху.
Далі почався розвиток промацаного напряму, відкриття нових горизонтів у вигляді освоєння інших калібрів і застосування технічного результату в ракетах різного базування. Проекти незабаром стали сипатися, як з рогу достатку.
У першу чергу він взявся за використання лазерів, які вже міцно посіли своє місце в оборонних технологіях багатьох провідних світових розробників зброї. Їх активно використовують при створенні і засобів ураження, і систем, покликаних захищати від керованої зброї, зокрема й високоточної. Очоливши ДККБ «Луч», Олег Коростельов взявся за створення цілої лінійки високоточних засобів ураження. Причому, як і раніше, створення нових систем він тісно пов’язав з модернізацією техніки, що стоїть на озброєнні армії України. А також використання багатьох компонентів, серійне виробництво яких вже було налагоджено (або які можна було б отримати на арсеналах військового відомства). Що, зрозуміло, помітно знижувало вартість розробок і організацію серійних виробництв. Для країни, яка не переозброювала армію, але все ж була присутня на світовому ринку озброєнь, це виявився ключовим козирем. В результаті роботи команди ДККБ «Луч» були істотно розвинені високоточні боєприпаси для стрільби через канал ствола з танків і БМП (калібрів 120 і 100 мм). Паралельно були розпочаті розробки зі створення переносних засобів ураження бронетехніки — ПТУР «Скіф» і «Корсар», а також ПТУР для повітряних платформ «Бар’єр 2В» і ракети «Альта». Так, нові протитанкові керовані ракети «Бар’єр 2В» і «Альта» (ALTA) були розроблені для оснащення повітряних носіїв — в першу чергу вертольотів — для ефективної боротьби з броньованими і швидкохідними цілями противника. Спектр слабости цілей — все, крім бункерів, розташованих глибоко під землею: від танків, колісних і гусеничних машин, пунктів управління, вертольотів (на землі і в повітрі), радіолокаційних установок і опорних пунктів до швидкохідних бойових катерів ближньої морської зони і швидкісних бойових кораблів.
Вкрай важливо підкреслити, що у створення ракет «Бар’єр 2В» і «Альта» були покладені конструкційні принципи, які довели свою ефективність у попередніх розробках КБ «Луч» — керованих снарядів «Комбат» і «Стугна». Так на озброєнні української армії з часом виявилися і переносні протитанкові ракетні комплекси різної специфікації — ПТРК «Скіф» і «Бар’єр». Не менш дивно, що поява ракети «Бар’єр 2В» наштовхнула іншого українського розробника на створення з використанням саме цих ракет ударного безпілотника. Тож зовсім не виключено, що ця сучасна ракета стане основою української зброї майбутнього, визначаючи вигляд і самої армії України зразка, скажімо, 2020—2025 років.
Для модернізації та підвищення вогневої потужності бронетехніки, київське ДККБ «Луч» створило ціле сімейство ракет, що вистрілюють через канал ствола. Це і постріл з керованою ракетою калібру 100 мм «Стугна», розроблений для стрільби з гармати МТ-12 і танка Т-55. Танк Т-55, бойовий потенціал якого значно підвищує високоточна «Стугна», — вельми поширена машина в танкових парках багатьох країн. Постріл «Стугна» призначений для ураження стаціонарних і рухомих броньованих об’єктів, оснащених сучасною комбінованої і активною бронею, а також для ураження наземних укріплених цілей і вертольотів на малій висоті. Максимальна дальність пуску керованою ракетою калібру 100 мм «Стугна» становить 5000 м, польотний час на максимальну дальність — 22 сек., Система управління — напівактивна, з орієнтуванням в промені лазера, боєголовка — тандемна кумулятивна, з бронепробітієм за шаром «активної броні» — не менш як 550 мм.
За «Стугною» було ціле сімейство розробок ДККБ «Луч» для задоволення запитів потенційних замовників у керованих боєприпасах у лінійці калібрів 100, 105 і 115 мм. У всіх цих високоточних боєприпасах застосовується тандемна кумулятивна боєголовка зі звичною для «лучовських» розробок системою управління — напівактивною, з орієнтуванням у промені лазера.
Розроблений у КБ носимий ПТРК «Корсар» призначений для озброєння тактичних підрозділів сухопутних військ і мобільних груп. Малі габарити і маса дозволяють підрозділам піхоти постійно мати при собі ПТРК «Корсар» і автономно вести бойові дії з ефективністю підрозділів, підтримуваних великокаліберною артилерією. Адже фактично ПТРК «Корсар» вирішує завдання артилерії, але з набагато більшою оперативністю. Він забезпечує високий рівень вражаючої дії по цілях, що відрізняються за розмірами, уразливістю й рухливістю. За своїми габаритними параметрами «Корсар» близький до ручних протитанкових гранатометів, при цьому перевершуючи їх за вражаючою здатністю. Маса комплексу з нічним прицілом 16,5 кг (включаючи і ракету Р-3, яка важить 8,7 кг). На дальностях від 50 м до 1,2 км бронепробиваемость тандемной БЧ ракети Р-3 — 550 мм по динамічної захисту. Час польоту ракети на максимальну дальність 2,5 км становить 12 секунд. Стрільба може вестися з підготовлених і непідготовлених позицій, з окопу стоячи, а також з плеча. Можлива стрільба і з будівель (в останньому випадку потрібно близько 2 м вільного простору за пусковою установкою.
«Корсар» має напівавтоматичну систему орієнтування керованої ракети в промені лазера, має високу перешкодозахищеність при впливі активних перешкод. До складу комплексу входить тепловізійний приціл, що дозволяє вести стрільбу вночі і в ускладнених умовах. «За дальністю стрільби, бронепробиваємістю і системою наведення «Корсар» істотно перевершує ПТРК другого покоління «Метис» і»Дракон» і стоїть на рівні сучасних зарубіжних аналогів», — каже його розробник О.Коростельов. Випробування ПТРК «Корсар» завершилися 2016 року, після чого він був прийнятий на озброєння в ЗСУ.
Фахівці вважають, що саме Україна в особі головного розробника ПТРК вирвала першість у виробництві найкращих у світі переносних протитанкових ракетних комплексів на дальності 2,5 км.
Ще одним етапом роботи Олега Коростельова стала інтеграція розробок ДККБ «Луч» у різні бойові модулі. У підсумку так сталося, що практично в усієї нової зброї України — від танка і БТР до РСЗВ і безпосередньо ракети, — є позначка «Зроблено на КБ «Луч». Керівник «Луча» добрався навіть до такого специфічного проекту як створення міни для стрільби 120 мм САУ НОНА — нова гармата наземної артилерії. Їх у ЗСУ теж більш ніж достатньо, а на «гібридному» полі бою точна стрільба з триметрового стовбура на дальність 6 км явно була б не зайвою.
Особливо розробки зброї активізувалися з приходом в Україну війни — Кремль мимоволі оживив всю вітчизняну оборонку. Уже в ході війни ДККБ «Луч» була успішно випробувана нова система дистанційно керованої зброї «Сармат».
«ВІЛЬХА» І «НЕПТУН». СТВОРЕННЯ АСИМЕТРИЧНІ ЗБРОЇ
До початку війни в Олега Коростельова уже був небувалий кредит довіри. Адже ще Віктор Янукович, розвалюючи при безпосередньому керівництві Кремля залишки оборонного потенціалу, встиг зробити дивний крок — відкрити ракетний проект «Нептун» (є думки, що Януковичу були неприємні приниження під час візитів до Кремля, і суто по-чоловічому хотілося показати наявність військової потуги). Так чи інакше, але 2012 року була відкрита ОКР «Нептун». Ця тема була підтримана і новою українською владою.
2017 року стало зрозуміло, що випробування нового ракетного комплексу «Вільха», розробленого на базі реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) «Смерч» успішні і йдуть до фінішу. Причому всі комплектуючі для виробництва «Вільхи» — українські (в кооперації, яка була розгорнута ДККБ «Луч», беруть участь понад десятка вітчизняних підприємств). На середину 2018 року заплановано завершення державних випробувань «Вільхи» і початок серійного виробництва ракет для ЗСУ. Ракету невипадково вважають унікальною — вона забезпечує в одному пострілі 12 високоточних влучень (точність до декількох метрів) в умовному колі радіусом в один кілометр на дальності до 70 км. Така зброя може стати першою цеглиною у створенні асиметричного неядерного ракетного щита України. Ну і сама розробка може виявитися не менш цінною, ніж ракета — проект дозволив Коростельову відпрацювати цілу гаму технологічних завдань і рішень, які ляжуть у ракетну зброя майбутнього.
31 січня 2018 року успішно розпочато випробування нової крилатої ракети «Нептун», яка здатна вражати наземні і морські цілі на дальності 300 км. У проекті також немає залежності від іноземних партнерів, що має особливе значення на тлі відмови окремих західних оборонних компаній постачати Україні подібні зразки або складові до них. Це дозвукова ракета зі стандартною для крилатої моделі схемою польоту. На маршовій ділянці висота польоту ракети 10—30 метрів, на кінцевій ділянці 4—5 метрів. Бойова частина — осколково-фугасна. За рахунок оснащення різними типами головок самонаведення може вражати різні типи цілей. При цьому ракета забезпечує дальність стрільби по морській цілі до 280 км, а по береговій стаціонарній цілі — ще далі. Фахівці вважають, що є можливість досягти дальності ураження цілі цієї ракетою до 500 км — якраз та дальність, що визначена Україні в режимі контролю за ракетними технологіями. Експерти впевнені, що український «Нептун» можна порівняти з американськими або китайськими ракетами з дальністю в межах 300 км. Природно, що нині найбільш актуальна версія наземного комплексу, тим паче що ракета здатна забезпечити захист морської акваторії.
Від першого випробування крилатої ракети до серійного виробництва пройде близько року, а державні випробування крилатої ракети вітчизняного виробництва відбудуться наприкінці 2018 — початку 2019 року, і вона буде поставлена на озброєння ЗСУ, повідомив після січневих випробувань секретар РНБОУ Олександр Турчинов.
ДО СТВОРЕННЯ ПРОТИПОВІТРЯНОГО ЩИТА
2011 року Олег Коростельов став відповідальним за майбутнє неба України. А саме постановою Кабміну він був визначений головним конструктором і у зенітних ракетних комплексах. «Ми ніколи не відбирали ні у кого роботу, ми просто робили те, що нам доручали», — прокоментував Олег Коростельов рішення уряду кілька років по тому.
Зенітні ракетні війська (ЗРВ) — основа протиповітряної оборони і головна вогнева сила в загальній системі ППО України. Цікаво, що за кількісним складом Україна поки має найбільший арсенал зенітних ракетних засобів на європейському театрі військових дій, поступаючись лише Росії. Після розпаду СРСР вона успадкувала значну частину протиповітряного потенціалу колишніх радянських ПС. В арсеналі 8-ї окремої армії Військ ППО, озброєння якої сьогодні і становить протиповітряної основу Повітряних Сил України, були як новітні для свого часу зенітні ракетні системи і комплекси, так і застарілі зразки: С-300ПС, С-300ПТ, С-300В1, «Бук», С-200В, С-125М1, С-75м3, «Куб», «Коло». Крім того, на озброєнні були ЗАК С-60 і КС-19. Використання цього угруповання дозволяло вести ефективні бойові дії за рахунок комплексного застосування озброєння різного призначення.
За період з 1991 до 2006 р. загальна кількість дивізіонів у складі ЗРВ ППО України зменшилася з максимальної чисельності 232 дивізіону (в 1996 г.) до 57. Курс подальших реформ для частин ППО був визначений затвердженою 2006 р. начальником Генерального штабу Програмою розвитку Повітряних сил Збройних сил України на 2006 — 2011 рр. З 2006 р. чисельність дивізіонів до 2012 р. у складі ЗРВ залишалася практично незмінною (за винятком продажу одного дивізіону «Буків» у Грузію).
Сьогодні щит над Україною підтримується зенітними ракетними системами і комплексами радянської розробки дальньої дії, а також середньої та малої дальності: ЗРС С-200В (за натовською класифікацією SA-5 Gammon), С-300В1 (SA-12A Gladiator), ЗРК С-300ПТ (SA-10A Grumble), С-300ПС (SA-10B Grumble) і «Бук-М1» (SA-11 Gadfly). Крім ЗРВ Повітряних сил, власні засоби протиповітряної оборони мають і Сухопутні сили, де експлуатуються ЗРК ближньої дії. Це «Оса-АКМ», «Стріла-10М», зенітний гарматний ракетний комплекс «Тунгуска», «Шилка» (ЗСУ-23-4), а також переносні ЗРК «Голка-1».
Однак до 2012 р. «вік» найстарішого зенітного ракетного комплексу у складі ЗРВ Повітряних сил України перевищив 40 років. А «наймолодшому» ЗРК — понад 20 років. З огляду на темпи розвитку засобів повітряного нападу, радіоелектронної протидії та систем придушення ППО противника, наприклад, той же ЗРК С-200В уже сьогодні можна вважати морально застарілим. Українські ЗРК С-300ПС також чим далі, тим з більшою натяжкою можна вважати відповідною зброєю для швидкоплинного протиповітряної бою. Гарантійний термін служби цього комплексу до капітального ремонту був визначений в 25 років, а зроблені вони в 1982—1990 рр. Гостродефіцитних запасних частин до цього ЗРК, який вже давно не виробляється, у наших військових вже немає. Тому де-факто всі основні вітчизняні зразки зенітних ракетних систем, комплексів і ракет до них межі міцності вже не мають.
У таких умовах Олег Коростельов почав формування своєї концепції модернізації системи ППО України. Він вважає, що необхідно забезпечити кілька рівнів захисту неба.
Перший — використанням ЗРК малої дальності до 7 км.
Другий рівень — середньої дальності, теж на базі вже відпрацьованого технічного рішення, — модернізації ракети ЗРК «Печора». Вже протягом кількох років ДККБ «Луч» у складі вітчизняної команди бере участь у великому міжнародному проекті з модернізації всієї системи ППО однієї з африканських країн. І зі своєю частиною Коростельов впорався чудово — пуски ракет наприкінці 2017 року засвідчили здатність модернізованого ЗРК вражати цілі на дальність до 50 км (до речі, балістична дальність такої ракети 90 км). Беручи до уваги, що Україна має величезну кількість ракет до цього ЗРК, реалізація такого проекту дозволила б суттєво посилити ПС ЗСУ. Десятки ракет вже відправлені замовнику, тож досвід виробництва дозволить досить швидко переорієнтуватися на забезпечення інтересів ВСУ. До цього не зайвим буде доповнення, що суміжник у згаданому проекті — компанія «Радіонікс» — вже зробила активну головку самонаведення, а також порт для радіокорекції, тож технологічність ракети зростає буквально вже по ходу її вдосконалення.
Позиція розробників визначається кількома найважливішими аспектами, що впливають на просування проекту: важлива невисока вартість розробки, важливий швидкий темп створення ракети. А деякі заділи, як то поява в розпорядженні українських інженерів активної головки самонаведення (ДБН), можуть впроваджуватися по ходу. Активна ДБН може дозволити вражати різні цілі одночасно. Така ракета, до речі, теж повинна бути уніфікованою. Виконана як авіаційна зброя («повітря — повітря»), вона дозволить вражати цілі на дальності 125 км, в якості штурмової зброї («повітря — поверхня») — на 110 км. Є для такого комплексу і багатофункціональний локатор наведення — 80К6М, що розроблений і випускається запорізькою «Іскрою».
«Україні не варто розпорошуватися в кількості різних комплексів, як це було в СРСР, слід рухатися чітко й спрямовано, фокусуючи зусилля на створенні уніфікованих ЗРК, тобто для використання на наземних і на морських платформах», — каже О.Коростельов.
Якщо плани конструктора і політична воля людей при владі перетнуться в одній точці на ГККБ «Луч», незабаром можна буде говорити про створення вітчизняної школи конструкторів систем ППО. Власне кажучи, досвід вже є — конструкторська школа легких бойових машин була створена в Україні, що називається, з нуля. А на ДККБ «Луч» знають: не святі горшки ліплять.
