Україна опинилася в першій двадцятці країн, з яких капітал витікає катастрофічними масштабами. Відповідно до висновків дослідження міжнародної неурядової організації Tax Justice Network, починаючи з 1990-х років, тобто з перших днів незалежності, з України перемістилося в офшори 167 мільярдів доларів. Для порівняння, бюджет України на 2012 рік становив 350 мільярдів гривень.
За версією інших дослідників, провідного британського видання Ukraine Business Insight та Eurasia Insights, активи 200 найбагатших людей України становлять сьогодні близько 85,2 мільярда доларів. Британське дослідження показало, що в Україні налічується близько 30 000 осіб, кожен з яких має понад 100 000 доларів ліквідних активів. Більше того, згідно з висновками, кількість доларових мільйонерів у країні зростає до шести відсотків щорічно, таким чином з’являється понад 1500 нових мільйонерів. Однак найзаможніші приватні особи розміщують близько 60% своїх активів в офшорах, незважаючи на жорсткі обмеження та юридичні перепони. Вражає?
На тлі цієї статистики дуже симптоматично виглядає підписання спікером Верховної Ради України Володимиром Литвином закону № 9634, яким передбачено виведення з-під тендерних процедур закупівлі державних підприємств. Влада так наполегливо скорочувала державні видатки — закривала «неефективні» сільські школи, ФАПи, збільшувала пенсійний вік, позбавляла пільг соціально-незахищених верств населення, щоб тепер зекономлені кошти ділити «під ковдрою»? (близько 240 мільярдів бюджетних гривень, тобто 2-3 всього держбюджету, за експертними оцінками, закон № 6934 звільняє від тендерних процедур). За прогнозами Центру протидії корупції, в таких умовах непублічності щонайменше 70 мільярдів гривень (!) піде на «поліпшення» вітчизняної статистики на офшорних рахунках. А це — два (!) українських бюджети освіти, шість (!) бюджетів охорони здоров’я.
В. Литвин так уміло виїхав «на білому коні» в ситуації з законом про засади мовної політики, і тут — підпис під далеко не однозначним законом. Який, щонайменше був проголосований з порушенням закону — лише 73 нардепи були присутні в сесійній залі, і це зафіксовано на відео. Чому так повівся Литвин?
Опозиція теж, теоретично, мала шанс зупинити згортання публічності в сфері розподілу державних коштів. І не лише в сесійні залі. Досить було подати до Конституційного Суду скаргу на порушення в процедурі голосування закону № 9634. Для цього їм треба було назбирати 150 підписів. («Піддавки чи дурість», «День» № 115-116 від 6 липня 2012 року.) Але, як бачимо, навіть спроби не було. Чому?
Тепер сподіваємось на Президента. Але, швидше за все, теж дарма. З погляду політичного пасьянсу, ветування гарантом закону, який протягнула провладна більшість, було б, щонайменше, дивним. (Хоча — хтозна. Ану ж, раптом Віктор Федорович захоче протиставити себе своїм партнерам.) Більше того, Президент та його родина теж мають свій особистий інтерес у розподілі державних коштів в умовах непублічності. Як удалося з’ясувати журналістам з програми «Наші гроші», кожну п’яту гривню на тендерах вуглепрому минулого року отримало Сім’я Януковича. «Компанії Януковича йшли трьома колонами, які загалом виграли тендери на 3,56 млрд грн, — ідетьсь в матеріалі «Королі вуглепрому», опублікованому на сайті «Української правди».
Звичайно, є ще варіант реалізації попереднього сценарію зупинення згортання публічності в тендерних процедурах. Навесні минулого року депутати ухвалили схожий на Закон № 9634 Закон № 7532, але під тиском міжнародних фінансових інституцій (спільна позиція Світового банку та Європейської комісії) Президент ветував його. Янукович був змушений піти на цей крок, тому що «кредитори» пригрозили: якщо підпишете цей закон, забудьте про будь-яку технічну допомогу і будь-які кредити. Утім, сьогодні, здається, шанс на вето Президента за таким сценарієм дуже мізерний. Адже, наразі, ми не бачимо жодної заяви від міжнародних фінансових інституції, щодо висновків зі змін у тендерному законодавсті. На перший погляд — махнули рукою. Утім, коли ми почали запитувати коментарі в окремих фінансових установ, то їхні експерти навіть почали нас переконувати в... позитивних моментах цих змін. Мовляв, зміни пожвавлять економіку, адже держпідприємства стануть оперативнішими в питаннях закупівель, зможуть швидше реагувати на замовлення. А з чиновниками-«клептоманами» в умовах непублічності нам порадили боротися за допомогою системи внутрішнього аудиту. Ми не володіємо конкретними цифрами чи фактами, тому можемо поки що керуватися лише власною логікою, але складається враження, що окремі працівники міжнародних організацій, які вже доволі довго працюють в Україні, мають особисту зацікавленість. І йдеться тут лише про ціну питання. А вона в змінах до тендерного законодавства дуже «приваблива».
«ДОКИ ВІН НЕ З’ЯВИВСЯ, НЕ БУЛО РЕАЛЬНО ЧЕСНИХ ТЕНДЕРІВ»
Михайло БРОДСЬКИЙ, голова Держкомпідприємництва:
— Треба запроваджувати іншу систему. Кожен власник зацікавлений у тендері. У цьому разі власником державних підприємств є держава, а держава — це весь народ. Тобто народ зацікавлений у тендері, у справедливих цінах. Якщо ви скажете мені, що попередній закон щодо тендерів працював, то це смішно. Усі знають, що це були за тендери, як їх виписують і що в результаті відбувається на всіх цих державних підприємствах. Тому казати, що щось страшне відбулося (після ухвалення нового закону про тендерні процедури. — Авт.) не варто. До його появи не було реально чесних тендерів.
Мені здається, що на майбутнє треба виробляти процедуру електронних тендерів. Кожне підприємство зобов’язано провести в себе електронний відкритий тендер, а громадськість має моніторити проведені закупівлі за допомогою трансфертної (зрівняльної) ціни. Наприклад, ремонт квадратного метра асфальту в Черкасах коштує стільки-то гривень, а в іншому місті такий же ремонт матиме зовсім іншу ціну. У разі виявлення таких порушень громадськість має написати в генпрокуратуру листа із проханням провести розслідування щодо того, як таке могло трапитися.
Чинний закон треба було змінити. Зараз ухвалили новий. Подивимося, як він працюватиме, а через два-три місяці, я переконаний, треба буде йти далі. У тому вигляді, в якому його сьогодні ухвалено, гадаю, він нікого не задовольнить.
Віктор МАТЧУК, екс-депутат Верховної Ради України:
— Це дуже погано, коли з-під тендерних процедур виводяться закупівлі, розмір яких, за деякими оцінками, майже в півтора рази перевищує розмір державного бюджету країни. І прикриватись тим, що це буцімто не державні кошти, а власні гроші державних підприємств, на моє переконання, нечесно стосовно громадян України. Це означає, що нас вважають за дурнів! Не може у державного чи комунального підприємства бути своїх власних коштів. Те, що у них є, належить власникові, тобто державі. Так само, як на приватному підприємстві майно не належить директору. Останній тільки розпоряджається тим, що йому довірено.
За час моєї співпраці з Центром протидії корупції нам вдалося зупинити розкрадання 2,340 мільйона гривень. Це те, що можна підрахувати. Звичайно, якщо порівняти цю суму з загальним обсягом держзакупівель — це мізер. Але принципово важливим для нас був інший момент — надати розголосу. Дати людям можливість зрозуміти, як брутально їх дурять і розкрадають їхні гроші. Тому що бюджетні кошти, так само як кошти державних чи комунальних підприємств, — це гроші кожного з нас. Немає такого громадянина, як держава. Держава — це просто інструмент, який має обслуговувати суспільство. А у нас він став обслуговувати лише окремих його представників, тих, які мають доступ до «кормушки».
Так от, в умовах публічності нам вдавалося донести до громадян відповідну інформацію, щоб у людей складалась адекватна оцінка відповідних посадових осіб. А от завтра (після підписання Президентом закону про звільнення від тендерних процедур держпідприємств. — Ред.) такої можливості вже не буде.
Те, що Литвин підписав цей закон, звичайно, дуже симптоматично. Але не слід забувати про те, що закон набере чинності лише після підписання його Президентом. І зупинити гаранта ще можуть Міжнародні фінансові інституції. І приклади цього вже є. Так от, підписання чи не підписання Януковичем змін до тендерного законодавства буде ще симптоматично не лише з точки зору того, що злодії мають контрольний пакет акцій у владі, а й у тому, чи думка міжнародних організацій для Президента України ще щось важить, чи вже нічого.
