Більш як половина (51%) громадян Європи (iз Франції, Німеччини, Італії, Польщі, Іспанії та Великої Британії) — за приєднання України до Євросоюзу. Про це свідчить соціологічне опитування, проведене компанією TNS- Sofres на замовлення незалежної міжнародної мережі «Ялтинська європейська стратегія» (YES). Більше того, з усіх, хто поривається сьогодні до ЄС, нас сприймають як найбільш прийнятного кандидата. Незважаючи на негативне ставлення до ідеї подальшого розширення Євросоюзу на схід, 52% європейців усе ж підтримують початок переговорів про членство України в цій організації.
Поки ж, як заявив на прес-конференції член Європарламенту та голова правління YES Стефен Байєрс, Євросоюз залишається найбільшим експортним партнером України. І там від нас насамперед чекають співпраці в енергетичній сфері. «Згодом це приведе до договору про вільну торгівлю між Україною і ЄС, — змальовує Байєрс перспективи для України. — Ми б хотіли укласти його в найближчі 17 місяців. Це дуже сміливо й дуже важливо. Тому що тоді можна буде безпосередньо вирішувати практичні питання: працевлаштування, пенсії, економічне зростання, стабільність. Це має безпосередній вплив на будні звичайних українців».
І європейців, утім, теж. Адже ціни на енергоносії там постійно зростають. Звісно, ми цілком могли б стати найбільшими постачальниками відносно недорогої електроенергії. Щоправда, для початку нам не завадило б оновити основні фонди енергогенеруючих підприємств. А тут не обійтися без інвестицій. А притоків капіталу, за словами Байєрса, можна буде чекати тільки тоді, коли поліпшиться інвестиційний клімат. «Люди вкладатимуть кошти в Україну тільки тоді, коли відчують верховенство права. Вплив на суди політичних рішень просто не припустимий і дає хибні сигнали інвесторам. Законодавча й судова системи не повинні бути упередженими й вибірковими», — зазначає євродепутат.
До речі, відсутність верховенства права — саме те, що бентежить Байєрса й серед іншого заважало Україні отримати статус країни з ринковою економікою. «Вона (Україна. — Ред. ) сьогодні саме в тих умовах, коли цей статус доцільно було б надати», — додав він. Це, напевно, слід розуміти в тому сенсі, що присвоєння українській економіці такого статусу може бути політичним рішенням, свого роду авансом Європи, щоб полегшити українській владі проведення реформ, необхідних для інтеграції з Європою.
Але повернімося до інвестиційної привабливості. Що це насправді означає? Як зазначив президент фонду Rothschild Conseil International (у 1998—2004 рр.) Жан-П’єр Сальт’єль, «у інвесторів має з’явитися відчуття захищеності не просто в сенсі власності, а на будь-якому рівні їхньої діяльності». На друге місце експерт ставить питання цін на енергоносії: «Тому що немає індустрії, яка в кінцевому результаті не була б пов’язана з енергетикою».
До того ж, на думку президента Rothschild Conseil International, розвиток будь-якого бізнесу неможливий без розвитку банківського сектора. «Люди сподіваються після приватизації «Аваля», після можливого продажу «Укрсиббанку» побачити в Україні справжній, конкурентний і корисний банківський сектор», — говорить він, підкреслюючи, що досвід Польщі й інших країн свідчить: інвестиції зростали паралельно з розвитком банківського сектора.
Ще одна умова інвестпривабливості України, про яку мало хто говорить уголос, але виконання якої всі чекають, — це завершення реприватизаційних процесів. Після продажу «Криворіжсталі» в центрі уваги Нікопольський феросплавний завод. У вівторок на зустрічі з іноземними інвесторами Президент України сказав, що наступного року НЗФ серед інших стратегічних об’єктів знову буде виставлений на продаж. Ці заяви викликали деяку розгубленість і здивування в експертному середовищі, адже за кілька днів до цього Президент у Франції заявив, що крапку в реприватизації поставив продаж КГМК «Криворіжсталь».
А як же Верховний Суд? Хіба він уже виніс своє рішення? Із цим запитанням журналісти звернулися до Віктора Пінчука.
«Я не можу собі уявити, — зробив він здивовані очі, — щоб у європейській країні могло прозвучати, що завод, який перебуває у приватній власності, буде конфіскований і проданий повторно на конкурентній основі. Адже в нас є Конституція, яка захищає приватну власність. Є закони, судова процедура. Наша апеляційна скарга прийнята до розгляду і Вищим адміністративним судом, і Верховним Судом. І після цього робити заяви, що ми щось продамо... Так, в Україні сьогодні немає законодавчої бази для укладення мирових угод. Проте я багато разів робив і зараз роблю керівництву країни й уряду пропозицію про укладення мирової угоди. І це багато разів звучало з вуст Президента, що реприватизація «Криворіжсталі» — потім крапка, й далі тільки укладання мирових угод».
Але питання як і раніше відкрите. А тим часом настав час укладати на НЗФ новий колективний трудовий договір на наступний рік. «У нас там одна з найвищих зарплат у країні, один iз найкращих соціальних пакетів, — зазначає Пінчук. — Але з урахуванням усієї невизначеності мені важко приймати на себе підвищені зобов’язання». І додає: «Ми цей рік уже втратили. Адже було серйозне підгрунтя, аби створити найбільшу, першу у світі феросплавну компанію. І для України це було б вигідно. Це б тягнуло всю українську економіку вгору. Ми втратили можливість створити глобального українського гравця на світовому ринку».
Чи надолужимо упущене?
