На сьогодні призначено збори акціонерів ВАТ «Укртатнафта». На порядку денному затвердження звітів за 2006 рік, рішення про розподіл прибутку і виплату дивідендів, а також перевибори правління, спостережної ради і ревізійної комісії. Та, як стало відомо ще минулого тижня, російські акціонери швидше за все утримаються від участі в цих зборах, так само, як робили це раніше. Попередні збори за ініціативи НАК «Нафтогаз України» мали відбутися 30 липня. Тоді акціонери з Татарстану на них не з’явилися, а представники НАК, яким нині належить 61,35% акцій «Укртатнафти», також не зареєструвалися. Що станеться цього разу? Здавалося б, українська сторона має можливість проводити збори і без участі партнерів. Та чи вистачить на це політичної волі керівництва держави? Адже в цьому разі, безумовно, розпочата російською стороною нафтова блокада Кременчука може затягнутися на невизначений термін. Очевидно, рішення України багато в чому буде також залежати від того, як у останні тижні працював Кременчуцький НПЗ.
Вже третій тиждень Кременчук не сходить з телевізійних екранів і газетних шпальт. Пишуть про нього різне, але дуже часто про те, що місцевий нафтопереробний завод — одне з найзаможніших у регіоні підприємств (яке має можливість платити своїм працівникам щомісяця в 2,5 рази більше, ніж нині в середньому по Україні) — захопили підступні рейдери. Заведений з їхньою допомогою до директорського кабінету Павло Овчаренко нібито почувається на НПЗ тимчасовою фігурою, а відтак хазяйнує не кращим чином. За це співзасновники СП «Укртатнафта» з дружнього Татарстану миттєво припинили постачання нафти.
Аби з’ясувати, що насправді відбувається на вкрай важливому для України об’єкті, ваш кореспондент наприкінці минулого тижня побував у Кременчуку. І перше, чого не побачив, то це жодних надзвичайних заходів безпеки. Ані на самому підприємстві, ані навколо нього. Біля головної прохідної дійсно стоять декілька чоловік у формі. Але надсуворої перевірки мого редакційного посвідчення молоді люди, втім, не влаштовували. Прізвищ головного редактора або членів редакційної колегії не перепитували.
Безпосередньо на території НПЗ ані на мене, ані на моїх колег ніхто особливої уваги взагалі не звертав. Бо персонал ВАТ зайнятий виконанням своїх безпосередніх виробничих обов’язків, а не «грою на публіку». До речі, жодних кардинальних кадрових змін впродовж останніх тижнів тут не було. Погодьтеся, це дещо нетипово для «рейдерського захоплення».
То що ж тут сталося? Щоб зрозуміти, треба пригадати історію підприємства. 12 років тому Кременчуцький НПЗ перетворився на СП «Укртатнафта», яке було покликане стабілізувати постачання російської сировини на цей стратегічно важливий для України об’єкт. Втім, невдовзі з’ясувалося, що партнери з Татарстану прагнуть максимально контролювати бізнес. Чотири роки вони робили вигляд, ніби ретельно вивчають можливості НПЗ. Навесні 1999-го наполягли на скликанні зборів акціонерів. Зібрання, що пройшло у червні того ж року, схвалило зміни в переліку співвласників підприємства. Щонайменше 18%в акцій ЗАТ перейшли до SEA GROUP International ink (США) та AmRUZ TRADING AG (Швейцарія). Обидва офшори стали до «керма» «Укртатнафти» внаслідок досить сумнівної оборудки з векселями. Звідти беруть початок незрозумілі «ігри». Нові співвласники вирішили, що задекларовані при створенні СП у 1995 році щорічні 8 мільйонів тонн нафти постачати на підприємство зовсім не обов’язково; вистачить і 5,2 мільйона. Згодом і цей показник видався татарській стороні завеликим. Потужності Кременчуцького НПЗ, звісно, всі ці роки були недовантажені, що не могло не позначатися на підсумках фінансової діяльності. Обіцяна особисто главою Татарстану Мінтимером Шаймієвим незалежність українського ринку нафтопродуктів від сезонних хвилювань — чи не найголовніший мотив створення українсько-татарського СП — наказала довго жити. Не провадилася й обіцяна великомасштабна модернізація підприємства. Лише у 2001 році тут з’явилася нова технологічна установка — перша й остання за всі роки існування СП.
Натомість переорієнтуванню прибутків відомого ще за часів СРСР нафтопереробного заводу — звісно, у північно- східному напрямку — нові співвласники надавали явно пріоритетне значення. Вітчизняний нафтогігант фактично працював... на постачальників та продавців ресурсу. У підсумку прибуток ЗАТ «Укртатнафта» зі 120 млн. гривень у 2004 році впав торік до 20 млн. грн. Дехто пов’язує такий безсоромний перерозподіл із не зовсім обґрунтованим звільненням Павла Овчаренка (в 2004-му) й призначенням на місце керманича «Укртатнафти» Сергія Глушка.
У читача може виникнути резонне запитання: яким чином можна перетворити донедавна високорентабельне підприємство, та ще й нафтопереробної галузі, на збиткове? Виявляється, в нашій країні таке можливо. Іще кілька років «господарювання» добродія Глушка — і величезний НПЗ, від якого залежить функціонування багатьох галузей вітчизняної промисловості й транспорту, можна було б виставляти на аукціон за сміховинною стартовою ціною.
Ось що з цього приводу зазначає в листі на ім’я Президента України Віктора Ющенка, Генерального прокурора Олександра Медведька, секретаря РНБО Івана Плюща та в.о. голови СБУ Валентина Наливайченка поновлений на посаді голови правління ЗАТ «Укртатнафта» Павло Овчаренко: «Колишнє керівництво «Укртатнафти» у змові з татарськими акціонерами ігнорувало інтереси України, намагаючись приховати суми від оподаткування, не виконуючи своїх інвестиційних зобов’язань, при цьому збільшуючи кредиторську заборгованість ЗАТ «Укртатнафта» з метою розмивання частки, яка належить Україні». Кредиторська заборгованість, як виявилося, становить ,5 мільярда, й уся вона нагромаджена за роки роботи головою правління ЗАТ Сергія Глушка.
Що ж діється на заводі сьогодні? Звичайно, ті, хто припинив постачання нафти, змусили підприємство перейти на дещо інший режим роботи — доки не завершаться ініційовані українською стороною перемовини з російськими компаніями ТНК-ВР, «ЛУКОЙЛ», «Сургутнефтегаз», «Роснефть» та іншими. «Укртатнафта» сподівається домовитися з ними про постачання приблизно 200—300 тисяч тонн нафти. Інший варіант відновлення попередніх обсягів надходження сировини — закупівля продукту в країнах, що не належать до сфери впливу Російської Федерації... І все ж, хоч би які тимчасові складнощі псували настрій нафтопереробникам, підприємство працює. Поки що — на зроблених раніше запасах та вітчизняній сировині, закупленій завдяки контракту з ВАТ «Укрнафта».
