Уряд готує план, як прожити опалювальний сезон без російського газу. Таке доручення на засіданні кризового енергетичного штабу дав віце-прем’єр-міністр України — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман. У розумінні Гройсмана, йдеться, в першу чергу, про комплекс заходів, зокрема з енергозбереження, заміщення природного газу та його альтернативних поставок.
Чи реально втілити такий план до перших серйозних морозів та пережити зиму без російського блакитного палива? Про це «День» запитав колишнього міністра ЖКГ України Павла КАЧУРА:
— Зараз за вікном червень, тому до старту опалювального сезону повністю відмовитися від російського газу не вдасться. Але цю роботу можна продовжити і взимку. Як я розумію, заміщення споживання газу відбуватиметься за рахунок бюджетної сфери та сільської місцевості. Найраціональніше та найшвидше зробити це можна, встановлюючи твердопаливні котли. У квітні 2014 року я був оптимістичнішим і думав, що замінити можливо 60—70%, а зараз — буде добре, якщо вийдемо на 40% заміщення. Заміна стримується тим, що виробники не готові одномоментно виробити таку кількість котлів. Саме тому технічно складно вирішити це завдання до старту опалювального сезону. Повністю змістити споживання російського газу в бюджетній сфері на рівні сільських районів можна за 2—2,5 року. При чому, на мій погляд, заміщення проводити на рівні сільських районів, бо саме там хороші альтернативи газу — біомаса та відходи сільського господарства. Крім того, у сільських районах високий рівень безробіття, тому людей можна залучити до збирання та виробництва цієї біомаси. Якщо гроші за російський газ перенаправити на зарплату цим людям, то так збільшимо кількість робочих місць і дохід регіону. Які є механізми фінансування для закупівлі котлів? Перший — виробники готові за свої гроші ставити котли, але за умови, що держава платитиме п’ять років ціну за тепло з біопалива, як за російський газ. Ми порахували, що в такому разі бюджет не втрачатиме і не збільшуватиме обсяг фінансових витрат на закупівлю енергоресурсів. А ці гроші ітимуть на збільшення вітчизняного ВВП (робочі місця, виробництво біопалива). Очевидно, що в такому варіанті можуть бути маніпуляції з проведенням тендерів на закупівлю котлів, тому витрати на ці цілі з бюджету треба прив’язувати до вартості гігакалорії, яку вироблятимуть котли. Таким чином можна відсікти корупційні схеми. А оскільки ринок виробництва котлів не монополізований, то є можливості для диверсифікації постачальників та виробників таких котлів. Другий варіант — уряд виступає гарантом для виробників котлів щодо отримання банківських позик на обігові потреби. Третій — держава самостійно чи за допомогою донорів платить за встановлення твердопаливних котлів, і ціна енергоресурсу в такому разі дешевшає на 45% від нинішньої вартості.
