Отже, український парламент отримав від уряду текст чергового бюджету і вже приступає до його обговорення. Виглядає цей документ цілком пристойно. Доходна частина (без міжбюджетних трансфертів) повинна становити 136,2 мільярда гривень, що на 11,8 мільярда, або на 9,4% більше від плану на 2006 рік. Витрати держбюджету виростуть до 153,46 мільярда гривень. Відповідно, розмір дефіциту досягне 15,1 мільярда, або 2,55% ВВП.
Незважаючи на те, що після тотального редагування (у ході трьох читань) депутатами Верховної Ради бюджет може змінитися до невпізнання, нинішній урядовий проект представляється досить важливим документом. І в ньому цікаві не стільки кількісні параметри, скільки філософія та стратегія нового уряду. По суті, це перший офіційний документ, який дає цілісне уявлення про подальші плани уряду, його пріоритети та завдання.
Передусім варто відзначити, що кожен урядовий проект бюджету завжди має таку собі центристську основоположну ідею, яка відображає парадигму всієї економічної політики того уряду, який знаходиться в цей момент при владі. Наприклад, бюджет Юлії Тимошенко був просякнутий ленінським кличем: «Усе на благо простого народу!». Але варто нагадати: хоч сама ця ідея надзвичайно благородна, але для її реалізації були обрані неадекватні інструменти. У результаті цілком могла статися економічна криза. Бюджет Юрія Єханурова, який дістався йому в спадщину від Тимошенко, однак істотно ним відкоректований, базувався на лібералізації та дерегуляції економічних відносин. Його основну ідею можна сформулювати так: «Ми надаємо вам свободу, а ви використайте її на власний розсуд». Така політика має свої переваги, однак вимагає певного часу, якого Україна сьогодні не має. На даному етапі економіці потрібен рішучий прорив та корінні реформи.
Аналізуючи нинішній урядовий проект бюджету, можна зробити висновок, що осьова ідея економічної політики Януковича — Азарова — це стимулювання національної пропозиції, яка проявлятиметься у виборчій підтримці підприємств великої промисловості. Що дає підстави зробити такий висновок? Передусім, ця теза підтверджується відсутністю нових масштабних соціальних програм, а також частковим скороченням нині діючих. Усе це відбувається на фоні досить високих темпів зростання ВВП країни. Очевидно, Кабмін намагається заморозити соціальну частину бюджету, зберігши якесь фонове зростання для нівелювання негативного впливу інфляційних процесів на соціально-економічне становище більшості громадян.
Характерно, що бюджет-07 базується на вкрай песимістичних прогнозах. Якщо виходити з припущення, що зростання ВВП за підсумками нинішнього року становитиме 5%, і такі темпи збережуться у 2007 році (хоч урядові прогнози більш оптимістичні — 6—7%), то при збереженні поточного податкового навантаження на економіку доходи держбюджету повинні перевищити декларовані в урядовому проекті щонайменше на 22—25 мільярдів гривень. До цього варто додати збільшений бюджетний дефіцит. У результаті ми виявимо, що у витратній частині бюджету реально можуть бути закладені додатково 25—32 мільярди гривень. Резонно виникає запитання, в якому напрямі потечуть ці фінансові потоки? Аналіз урядового проекту показує, що вивільнені кошти Кабмін якраз і направить на ліквідацію дефіциту грошей, призначених на соціальні потреби. Дефіцит коштів утворюється внаслідок зниження податкового навантаження на бізнес, зокрема, в рамках функціонування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. До речі, за прогнозами екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, поновлення пільг суб’єктам вільних зон обійдеться бюджету у 12 мільярдів гривень.
Сам факт відновлення ВЕЗ і ТПР є досить неоднозначним рішенням нового Кабміну. Без сумніву, скасування всіх податкових пільг урядом Юлії Тимошенко було непродуманим заходом, однак їх відновлення в колишньому вигляді — це теж крок назад. Справа в тому, що ВЕЗи передбачають м’який податковий клімат для конкретного суб’єкта підприємницької діяльності. Водночас економіка України вимагає від влади застосування стимулюючих заходів у більш широкому контексті. Інакше кажучи, ВЕЗ — сприяє розвитку та підтримці певних корпорацій, тоді як у подібній підтримці мають потребу галузі та господарські комплекси. Виборче стимулювання окремих промислових підприємств ставить їх у більш привілейоване становище, і в результаті згубно позначиться на розвитку конкуренції. Наприклад, компанія А потрапляє під дію пільгового податкового режиму. Серед різних видів діяльності, які вона здійснює, числиться, скажімо, виробництво метизів. Водночас її конкурент — компанія Б, для якої виробництво металевих виробів є основною діяльністю, перебуває поза вільною економічною зоною. Таким чином, компанія А з самого початку знаходиться в кращих стартових умовах, оскільки пільговий режим поширюється на всі види її діяльності. Не випадково аж до скасування ВЕЗ деякі металургійні заводи займалися експортом соняшника. У даному прикладі більш ефективним було б надання пільг для виробництва метизів, але всім без винятку суб’єктам господарювання. Це не девальвувало б конкуренцію, і, зрештою, сприяло б розвитку галузі.
Сьогодні ж стаття 9 проекту Державного бюджету на 2007 рік розширює перелік можливих податкових преференцій у рамках ВЕЗ. Більш того, рішення про їхнє надання відтепер знаходитимуться в компетенції Кабміну. У цьому криється небезпека виборчого підходу до визначення суб’єктів підприємницької діяльності, яким може бути надано пільговий режим оподаткування.
Про урядові пріоритети підтримки вітчизняної промисловості (хоч і виборчої) говорить також структура тієї частини витрат, яка підпадає під визначення «бюджет розвитку», тобто якогось обсягу бюджетних коштів, які направляються на інвестиційні проекти. Зокрема, у 2007 році значні обсяги фінансових ресурсів зі спеціального фонду держбюджету будуть переорієнтовані на підтримку інвестиційної діяльності промислових підприємств. Згідно зі статтею 44 проекту, ці кошти прямуватимуть на розвиток і здешевлення технологій виробництва електроенергії, надання дешевих кредитів для впровадження енергозберігаючих технологій, держпідтримку модернізації підприємств вугільної галузі, розвиток мінерально-ресурсної бази (читай — різностороння підтримка підприємств ГМК і ПЕК).
І все ж таки варто відзначити, що у 2007 році запланована державна опіка над промисловістю виявилася не такою тотальною, як це прогнозувалося. Очевидно, це зумовлене тим, що зараз бюджет ніби обріс соціальними обов’язками та боргами, які були закладені в 2004— 2006 роках спільними передвиборними популістськими діями Кабміну та парламенту. Однак, у міру зростання ВВП та часткового заморожування соціальних програм, уряд отримає ресурс для більш широких економічних маневрів.
Що ж до ризиків та можливих проблем, які можуть виникнути в процесі реалізації бюджету у 2007 році в його нинішньому форматі, то вони для останніх років виглядають досить стандартними.
По-перше, величезну небезпеку для бюджету, особливо доходної його частини, представляє уже сталий комплекс зовнішніх чинників: коливання попиту на сировинних ринках, а також цін на енергоносії, активізація протекціоністських настроїв в РФ та інше. Усі ці причини здатні підірвати очікуване економічне зростання, що у свою чергу, зменьшить доходи державної казни.
По-друге, все те ж саме соціальне навантаження. На даний момент держбюджет не враховує десятки нормативно- правових актів, які зобов’язують виконавчу владу розширювати витратні статті бюджету. Дуже часто уряд просто ігнорує прямі вказівки нині чинних законів. Парадокс у тому, що в цьому випадку Кабміну не можна докорити, оскільки, за підрахунками експертів, для втілення в життя всіх ухвалених парламентом соціально-орієнтованих законів щорічно необхідно щонайменше ще додатково 120—150 мільярдів гривень.
По-третє, структура доходної частини бюджету вимагає істотного коригування. Близько 35% (55 млрд. грн.) надходжень до держбюджету припадає на податок на додану вартість. Але з самого початку цей податок було розроблено і впроваджено в індустріально розвинених країнах. Збільшення та розширення соціальних статей бюджету в цих країнах вело до стрімкого зростання галузей економіки, направлених на задоволення поточних споживчих потреб. Однак уряди заможних країн вчасно спохватилися. Вони прекрасно усвідомлювали, що економіка, яка практично повністю орієнтована на поточне споживання, в довгостроковій перспективі приречена на стагнацію. Для запобігання кризі було винайдено механізм, який виконував функцію обмежувача і стабілізатора поточних споживчих амбіцій — ПДВ. Надходження від цього податку в розвинених країнах формують бюджетні фонди, з яких фінансуються виключно інвестиційні або ж довгострокові проекти. ПДВ не просто знижує обсяг ресурсів, що «проїдаються», він досить ефективно регулює параметри внутрішнього споживчого попиту, прив’язуючи його обсяги до розмірів інвестиційної складової економіки. Наприклад, якщо поточне споживання різко зростає, то зростаюче вслід податкове навантаження на гаманці споживачів починає гальмувати їхні апетити. Крім того, з бюджетних фондів, сформованих за рахунок надходження ПДВ, держава здійснює інвестиційні проекти: вкладає кошти в інфраструктуру, екологію, освіту, кредитує впровадження інноваційних технологій тощо. Таким чином, при розширеному поточному споживанні даний податок допомагає зберегти баланс, забезпечуючи необхідний обсяг інвестиційних товарів. Навпаки, якщо поточний внутрішній попит внаслідок негативних тенденцій в економіці падає, то надходження від ПДВ скорочуються, залишаючи у людей більше вільних коштів на їжу, одяг тощо.
В Україні ж, як і в більшості інших пострадянських країн, влада яких переймає з західного досвіду тільки те, що їм вигідно, роль ПДВ істотно спотворена. Цей податок, по суті, перетворився на ключове джерело поповнення державного бюджету. Надходження від ПДВ складають третину всіх доходів держбюджету України і понад половину всіх податкових надходжень. Із фондів, утворених за рахунок ПДВ, в Україні фінансується значна частина соціальних програм. Однак, стягувати 20%-й податок з поточного внутрішнього споживання для того, щоб направляти вивільнені ресурси на розширення того ж внутрішнього споживання — це нонсенс.
Висока залежність доходів бюджету від ПДВ істотно обмежує можливості бюджетно-фіскального стимулювання економіки. Тривалий час впливові підприємці просили Президента країни допомогти у скасуванні ПДВ для імпортного інвестиційного обладнання. Без сумніву, Віктор Ющенко, як грамотний економіст, розуміє, що такий крок дав би могутній імпульс переведення економіки на інвестиційно-інноваційну модель розвитку. Однак допомогти він навряд чи зможе. Справа в тому, що «імпортний» ПДВ забезпечує п’яту частину (а це 34 млрд. грн.) усіх доходів бюджету. За експертними оцінками, інвестиційна складова продукції, що ввозиться, коливається в діапазоні 70— 80% від сукупних обсягів імпорту. У випадку, якщо подібне рішення було б прийняте, то уряду було б потрібно на третину скоротити всі соціальні програми або ж на три роки заморозити їхнє розширення.
Таким чином, аналіз первинного варіанту бюджету-07 залишає подвійне враження. З одного боку, в ньому немає реальних інструментів економічного прориву, який міг би закласти основу для подальшого розвитку економіки, але вже на більш високому рівні. З іншого — в уряду, в принципі, немає на це достатніх ресурсів, тому навряд чи варто чекати у 2007 році реалізації якихось масштабних проектів або реформ. Головне завдання, яке Кабмін повинен вирішити в найближчий період — це збалансування соціальної та інвестиційної частин бюджету. З великою впевненістю можна прогнозувати, що подальшого зростання державних трансфертів у «соціалку», які в останніми роками зростали в геометричній прогресії, не буде. Уряд опинився в таких умовах, що для застосування бюджетно-фіскальних інструментів наступного року йому необхідно самостійно заробити гроші, створивши, таким чином, певний ресурс і розчистивши поле для маневрів.
